"Звісно, Україні, якщо ми хочемо вижити, не уникнути певної мілітаризації, крамничка «Колгосп «Тихе життя» зачиняється. Не те геополітичне розташування, щоб дозволити собі безтурботне хутірське існування. Сидячи на діжці з порохом, не можна забувати про правила протипожежної безпеки. Треба нарешті збагнути, що на сході й півночі не «друг і брат», а геополітичне Дике поле з войовничими й агресивними політичними «кочівниками» на чолі з лідером, який намагається стати сучасним Чингісханом. Час пацифістських ілюзій минув", – пише Лосєв.
Він наголошує – з периферії українського суспільства і держави військо має зміститися до центру.
"Нація потребує бойових, рішучих, мужніх генералів, а не пузатих чиновників військового відомства, що були невід’ємною частиною злодійкуватого керівного класу. Варто згадати традиції Держави Війська Запорізького із сотниками та полковниками і військово-адміністративний устрій тодішньої України. 20-річна пацифістська пропаганда дає свої результати, коли навіть на Галичині влаштовують пікети проти відправки мобілізованої молоді в зону бойових дій на Південному Сході. Навіть у цьому західному регіоні оборонна свідомість поступилася пацифістській, що робить Україну вразливою до зовнішньої загрози", – пише Лосєв.
"Згадаймо, що спокуса пацифізму забезпечила потужній французькій армії ганебну катастрофу 1940 року. Нині в Україні десятки телеканалів, радіостанцій, газет працюють на небажання громадян збройно захищати свою державу. А хто працює на усвідомлення простої істини: якщо люди не хочуть захищати власну країну, вони її обов’язково втратять? Хто пояснив галичанам-пацифістам, що якщо не у своїй армії, то їхнім синам доведеться служити в чужій і віддавати життя вже не за свою землю, а за велич імперії в Чечні й Дагестані? Між іншим, юним кримчанам окупаційна влада цю перспективу вже намалювала, а міліціонерів з півострова відправляють служити на Північний Кавказ і, як їм пояснили, у найнебезпечніші точки", – наголошує автор.
Більше читайте у матеріалі "І знову Держава Війська Запорізького?" у №24 "Українського тижня".