Минули вибори, і причетні до них та непричетні хором співають гімни на честь української демократії, що начебто свідчить про успішну ходу країни шляхом розвитку та прогресу. Невже демократія може бути самодостатньою цінністю? Невже достатньо мати позірні ознаки демократії, щоб претендувати на місце серед цивілізованих держав? Невже демос – нове божество, якому треба безумовно поклонятися, надто коли той демос – юрба одурених люмпенів, отих безбатченків, що, як хизувалися класики марксизму, «не мають батьківщини»? Якщо вони не мають батьківщини, що ж у них тоді є святого, яка в них може бути думка про збереження держави, що тільки й може забезпечити гідне життя батьківщини та рідного краю? Наш нинішній демос – і досі здебільшого просто маси, з чиїх голів ще не вивітрився совєтський дурман. Та і як він міг щезнути, коли жерці старого режиму, вбравшись у нові шати демократів і захисників прав людини, й далі розкладають населення, щедро повивають його демагогічним туманом, вкладають в голову отруйні думки, та й то з єдиною метою – знову перетворити наш край на клапоть Російської імперії? Нинішній «успіх» регіоналів – закономірний результат російського націоналістичного реваншизму, вправного використання давніх совєтських стереотипів у країні, що, на жаль, була перетворена на «страну» «Русского радио» і «Московского комсомольца». Демократія може існувати тільки там, де є свідомі громадяни, тож результат теперішніх виборів – це лише успіх антидержавної демагогії, а намагання запровадити російську мову в школах – перший і найвирішальніший етап ліквідації країни, трамплін до її перетворення на звичайний російський регіон.
Демократія не може бути абсолютним благом, так зване мнєніє народа, тобто гасла, які повторюють нерозумні папуги, вимуштрувані за вказівками спритних демагогів, – звичайнісіньке окозамилювання, агресивне невігластво, яке прищеплюють політики-реваншисти. Гітлер прийшов до влади завдяки успіхам «демократії», і який був результат? Так званий народ, надто коли це просто замакітрена юрба, може помилятися й анітрохи не розуміти власного блага, нескінченні балачки про «мудрість народу» – звичайнісінькі грубі та примітивні лестощі, щоб краще використати населення для своїх злочинних цілей. «Демократію», що стає шляхом до зла, треба зупиняти.
Який сенс має демократія в країні, якщо ця, так би мовити, демократія спрямована на ліквідацію країни, підточування самих основ її існування і національної єдності та ідентичності? Про яку демократію може йтися, якщо одурені маси не мають чіткого розуміння ні свого найвищого блага, ні перспектив існування держави, якщо в ті маси несуть не освіту, а російський реваншистський дурман, бо Росії, бачте, не вистачає ані солдатиків у Чечні, ані бурильників у Сибіру, ані святих київських пагорбів? Демократія в країні, де немає народу, – це лише вправне й корисливе маніпулювання юрбою з метою знищити цю країну, використати її ресурси для чужих, агресивних цілей.