14 років тому на останніх наших президентських виборах ми примхливо копирсалися у виборчій тарілці, гидливо підчіплюючи виделочкою то Єльцина, то Лебедя, то Явлінського. Галина Старовойтова, найсмачніша і найпоживніша, нам не перепала. Схоже, на тих виборах 1996 року її зарізали в Центрвиборчкомі навмисно, щоб не забирала в Єльцина голосів, а ми не заступилися, не підозрюючи, що через чотири роки цей самий Єльцин передасть нас Путінові, як якийсь персонаж «Хатини дядька Тома» своїх негрів із бавовняної плантації.
Зюганов же сидів під столом, як тарган, ворушив вусами і намагався залізти в наші щі, як сьогодні Янукович намагається заповзти в український борщ, кудись між салом і часником. У першому турі тоді пристойні люди голосували за Явлінського (це був не сьогоднішній Явлінський) або Єльцина, а ось у другому… Перед другим туром ми досхочу наслухалися розумних речей різних відчайдушних демократів (із тих, що кидалися в Чубайса ваучерами, а в Путіна тепер і кинути нічим; до речі, й дохлих кішок у руках учорашніх гонителів Єльцина, Гайдара і Чубайса щось не спостерігається – вони їх для Нємцова з Касьяновим бережуть). Нам казали, що не можна вибирати найменше зло, що Єльцина слід покарати за зраду демократії, реформ, монетаризму і, звісно, за війну в Чечні. Нам казали: голосуйте проти всіх або взагалі не йдіть на вибори. Зюганов безпечний, з економікою він не впорається і віддасть своє місце конкурентам. (Це саме говорили 1917 року про більшовиків. Знищивши 40 млн співгромадян, вони віддали місце через 74 роки.) Були й інші, не менш заспокійливі варіанти: Зюганов – соціал-демократ, і комуністи вже не ті, що вчора, вони продовжать реформи – погляньте на Кваснєвського в Польщі. Явлінський не дотримав свого слова і не віддав Єльцину своїх голосів. Усе йшло до катастрофи, і в штабі Гайдара чекали: чи то пити шампанське, чи готуватися до арештів.
Демократи не варили варення на зиму (справжні, «радикальні демократи» – так нас обзивало «Яблуко»), не знаючи, чи буде в них можливість його з’їсти.
Але тут прийшов Чубайс, зробив газету «Не дай Бог!». Бізнесмени навантажили кілька коробок з-під ксерокса доларами для артистів і попси, а ми опанували себе і, як вдало висловився Олександр Пумпянський, склавши совість, як бюлетень, вчетверо, щоб вона влізла у скриньку, проголосували за Єльцина й прожили ще чотири роки добре і десять – погано. Все у прибуток, а не на збиток.
А соціал-демократи з КПРФ табельними днями акуратно покладають квіти на могилу Сталіна. Зрозуміло, якої долі ми уникнули.
Тепер ця давня історія повторюється в Україні. Найзавидніший і найблискучіший кандидат Віктор Ющенко отримав голоси найблискучішого та найзавиднішого електорату. Таких набралося не більш як 6%. Так само як і 1918 року в Росії не знайшлося більш як 5% любителів кадетів. На вільних виборах до Установчих Зборів…
І знову звучать знайомі слова: Янукович уже не той, його спонсорує бізнес, вони його змусять поводитися нормально… Свободи в Україні незворотні … Тимошенко йшла на компроміси з Путіним і була популісткою, її треба покарати… Майдан себе не виправдав… На Україну звалилася криза …
По-перше, криза звалилася на весь світ, навіть на США та Велику Британію, і помаранчеві ніяк не могли зробити того, чого не зробили ні республіканці в США, ні лейбористи в Англії, ні ХДС/ХСС у Німеччині. І на Майдан ходили не по харчі, а по свободу. Її що, мало в Україні? А по сало треба йти на базар, а не на Майдан. Вікторові Андрійовичу незручно закликати голосувати за Юлю після того, як він із нею так лаявся? Треба переступити, опанувати себе і проголосувати та ще й закликати інших.
Янукович страшний не своєю люттю, а тим, що він не людина, а функція. Як і Зюганов. Україна, що проголосувала за Януковича, – це як Венесуела, що обрала Уго Чавеса. 5% голосів вирішили долю країни, і там уже зникають харчі й віялоподібно відключають електрику. Україна з таким президентом стане легкою здобиччю Росії й об’єктом постійного тиску і шантажу, бо такий результат виборів – це знак. Знак біди, знак відмови від НАТО, від західних цінностей, від національної ідентичності, від національної гідності. Помийний варіант. Либонь, Юля не поїхала на з’їзд «Єдиної Росії», а Янукович приповз. Для нього такий важливий виборець на ім’я Путін, що він навіть про український електорат забув. Відмовляється від дебатів, бо йому нічого сказати.
Янукович не може поводитися інакше, тому що звик повзати перед Москвою. Не може повести Україну вперед, тому що він совок і його дорога тільки в совок. Янукович – улюблений кандидат Москви, у Юлі все-таки помаранчеве минуле. Нічого страшного вона зі своїми буржуазними смаками не наробить, вона прагне в хорошу, престижну західну компанію, їй совок не до вподоби, вона хоче бути леді. А Янукович ніяк не годиться в джентльмени.
Я теж помаранчева, літала до помаранчевого Києва, а на Пушці ми роздавали апельсини і всю зиму ходили в помаранчевих шарфиках та хустках. І як помаранчева я вам кажу: безкомпромісність – це добре, але тут не треба пересолювати, бо до Януковича під стіл потрапиш. Совки прийдуть голосувати. Вони завжди приходять – і в Україні, і в Росії. Як у Пітері, коли електорат Собчака побіг купатися, а електорат Яковлева прийшов і проголосував.
Зараз знову може статися так, що помаранчеві залишаться вдома або проголосують проти всіх, а Янукович пройде, як Червона армія через замерзлий Сиваш, із приблизно тими самими наслідками з поправкою на XXI століття. Це саме той випадок, коли пересол буде на шиї.
На рахунку в Єльцина були і 1991 рік, і 1993-й, і реформи, і ліквідація СРСР. Ми проголосували в кредит саме під це.
Юля організовувала Майдан. В українському західному проекті цілком можливі й такі честолюбні Юлі, й розсудливі Тігіпки, й помірковані Яценюки. Ось тільки такі, як Ющенко, завжди будуть на вагу золота. Це штучний товар. І тільки Януковичів у майбутньому незалежної України бути не повинно.
grani.ru