У підземному переході в центрі вашої чудової столиці лежав накритий брудною ковдрою бездомний. Жіночка з пивного кіоску, яка сиділа поруч, сказала, що ця людина зараз помирає, але «швидка» по нього не приїде, бо без грошей ніхто навіть пальцем не поворухне. Чому в Києві у ХХІ столітті, через п’ять років після свята суспільної солідарності, коли «нові українці» возили у своїх елегантних іномарках чай та канапки для «братів-земляків» із наметового містечка, люди помирають на вулицях? Чому натовп сприймає це байдуже?
Я обурена. Не так через помаранчевих політиків, які так бездумно розгубили потенціал Майдану, а передусім через вас – українську інтелігенцію, яка це дозволила. Я покинула Україну засмучена й занепокоєна суспільною байдужістю та маразмом, за якими сховалася нагромаджена агресія. В метро, на вулицях, під час випадкових і невипадкових розмов я відчувала напруження, яке аж кипіло під верхнім шаром утоми, сірості та важких неорадянських пальт сумних кольорів.
Над Україною піднімається дух диких 1990-х. Його можна зауважити в безбарвних обличчях продавців із нелегальних кіосків, їхньому картонному смутку та безвиході; на стовпах, обліплених дрібними оголошеннями з підозрілими пропозиціями роботи, продажем дипломних та курсових разом із препаратами для чоловічої потенції. У заробітній платі, яка все ще ховається в конвертах від податківців. У подорожчанні продуктів першої необхідності та зав’язаних у шкарпетках заощадженнях. І ще в голосно декларованому жалеві за сильною рукою, яка наведе нарешті порядок.
А все могло б бути так чудово! «Буде робота, будуть гроші, буде все. Розумію, що не одразу, але за півтора року точно», – сподівався піднесений Сашко, працівник приватної фірми зі Львівщини, якого я зустріла в потязі, що віз у 2004-му до Києва прихильників Помаранчевої революції.
Можна, звісно, глузувати з його наївності, але хто пояснив таким людям, що їх розквітлі мрії, вистояні на морозі 2004 року, не мали підстав? Хто їм пояснив, що «Ющенко, ТАК!» є тільки збірною фата-морганою, гарним провидінням, яке можна сміливо затесати поміж казочками? Хто їх підготував до факту, що системні зміни в незмащеному державному механізмі повільні та болісні, як вправляння неправильно зрослих кісток? Де була тоді українська інтелігенція?
Замість розтлумачувати та згладжувати розчарування, ви зашилися у своїх університетах, у редакціях товстих і розумних часописів, виголошуючи моральні банальності на тему погіршення суспільно-політичної ситуації. А зараз ви дезорієнтовані, бо хтось – не ви ж – обрав найважливішою особою країни «проффесора» не з вашого вишу.
Маси знову політично недозрілі, інфантильні та продажні. Такі негарні східняки, пострадянські, наївні, що повелися на популістські прийоми. Ви – це ж інша річ – світла, розсудлива інтелігенція з прозахідною орієнтацією та європейськими цінностями. Однак слід зауважити, що поміж учасників «синіх» мітингів зразка 2010-го є й ті, котрі у 2004-му, стоячи на Майдані, вразили світ. І вас теж.
Звісно, зараз вони, можливо, піддалися спокусі й, мерзнучи по вісім годин перед Центрвиборчкомом, відпрацьовують якихось 100 грн. Але чому ви не били на сполох у 2007-му, коли прецедент платних демонстрацій лише набирав обертів? Ви замовчували це, щоб ніхто не запідозрив, що Майдан 2004-го був теж за гроші? Ви не могли допустити такої профанації. Ви ж лицарі Помаранчевої революції, які захищали її цнотливу чистоту в естетичних аудиторіях за кордоном. Вас слухали, затамувавши подих, поки ви говорили про безкровний переворот, братерську єдність і природне прагнення людей до свободи.
Звичайні маси не оцінили вашої цінності й обрали собі свого президента. Що буде, коли знову розчаруються? Куди тоді підуть, під чиї крила? Українського Путіна, який важкою рукою впровадить бажаний багатьма порядок і стабалізацію? А ви, як свого часу російська інтелігенція, погодитесь із рацією сильнішого та, забуті всіма на своїх університетських кафедрах, почнете писати панегірики новій владі, бо ж кулачна боротьба – то для накачаних хлопців, які зараз охороняють мітинги Януковича, а завтра, можливо, стануть на шлях рекету, і буде вже зовсім як у 1990-х.