Найбільша дурість, яку тільки можна уявити: видатного кінематографіста сучасності, володаря всіх можливих Оскарів, Сезарів і Золотих пальм заарештували в Швейцарії за педофілію. Бідний, бідний Роман Поланський!
Уся ця маячня почалася майже 32 роки тому: в домі свого товариша Джека Ніколсона режисер нібито переспав із молоденькою фотомоделькою, а на ранок виявилося, що їй 14 років (а не 13, як зараз пишуть). Батьки відчули, що з багатенького Буратіно можна здерти грошенят, заявили в поліцію. Поланський спершу поставився до колізії не надто серйозно, головним аргументом захисту було те, що він не міг визначити справжній вік дівчини, бо вона його такого встигла навчити! Геній із його польсько-єврейсько-французькою артистичною ментальністю недооцінив тупу американську юридичну систему: за секс із неповнолітньою з обтяжувальними обставинами реально світило пожиттєве, герой пригоди змушений був тікати зі Сполучених Штатів.
Коли корифей приїздив до Києва кілька років тому на чергову «Молодість», нікому з журналістів і на думку не спало запитати його про той давній епізод не лише через такт чи побоювання гострої реакції, а ще й тому, що, здавалося, все давно в минулому, хоча було відомо, що в Америку пан Роман їздити уникає. І ось тепер Поланський у камері, йому загрожують депортація, суд і реальний термін, а швейцарських та американських вартових закону намагається втихомирити весь культурний світ, в тому числі французький президент, генеральний секретар ЮНЕСКО та… колишня спокусниця, якій виповнилося 45 років… Ця історія була б гідна дещо іншого, жовтішого за Тиждень журналу, якби не нав’язливі паралелі, точніше, перпендикуляри.
Тут в одному дружньому виданні колега Соня Кошкіна катувала Романа Зварича з приводу діоксинової епопеї президента, а він часами щиро не міг зрозуміти, про що його питають. Потім почав благати: його американські мізки не можуть уявити, як на території Сполучених Штатів хтось може підмінити аналізи, як лікар зі світовим ім’ям може брати участь у маніпуляціях. Звісно, в Україні його нічого не дивує.
Це не означає, що в Америці немає шахраїв. Жоден найдосконаліший лад не може виключити появи людей, які вважають себе розумнішими за інших, або людей, переконаних, що їм можна те, чого не можна іншим. Але правда й те, що там шахрай, якого застукали на гарячому, не має шансів уникнути відплати за допомогою знайомого слідчого, прокурора, судді – хай навтіь Господа Бога, не допоможе ані телефон, ані конверт. І безглузда мстивість лос-анджелеських правоохоронців, які в переслідуванні колишнього плейбоя дотягнулися аж до Швейцарії, має незапланований виховний ефект: як навчали на старих радянських юрфаках, «ефективність покарання визначається не його важкістю, а його невідворотністю».
А інколи й важкістю. Сидять нью-йоркський мільярдер Бернар Мадофф і техаський мільярдер Аллен Станфорд, одному дали 150 років в’язниці, другому загрожує приблизно 250, жоден не сподівається уникнути розплати – невже їм грошей забракло «домовитися» зі слідством? Сидять за свої викрутаси фінансисти, торговці зброєю й наркотиками, музичні продюсери, навіть один іноземний прем’єр-міністр (колишній) зі Східної Європи, і ми тут можемо скільки завгодно кепкувати з негнучкості чи обурюватися негуманністю тітоньки на геть не американське ім’я Θέμις, але пов’язка на її очах досі в цілому відповідає початковому проектові.
Ментальність і первородний гріх – не те саме. Люди від народження більш-менш однакові. Тому пристрасті чи брак виховання, зіпсованість чи безвідповідальність, інші недосконалості людської природи мають чимось урівноважуватися. Якщо такої противаги немає, країна стає непристосованою до життя.
І не треба нам про ментальність. Ментальність виховується дуже просто: суспільною практикою. Інакше кажучи, звичкою до тих чи інших новин. Якщо Transparency International за рівнем корумпованості, зокрема й системи судочинства, відводить нам 69-е місце серед 69 країн, а народ чув про одну-єдину гучну справу судді-хабарника – однопрізвищника нашого американського еталона (й те, мабуть, через його особистий артистизм), несправедливість в українському суспільстві сприймається як норма, а торжество суворого закону – як непорозуміння.
А ще хтось колись казав: «бандитам – тюрми»…