Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}
Так, кожен крок пов’язаний із потребою досягти згоди всіх 27 країн і при цьому діяти демократично. Це означає не блокувати трибуни, не займатися корупцією, не битися в парламенті. І за всієї складності цього процесу євроспільнота все-таки прямує вперед на шляху виконання своєї місії: забезпечення миру та стабільності європейських народів, подолання суперечок, підтримання економічного та соціального розвитку…
У № 43 Тижня є погляд Вікторії Сюмар під назвою «У хвості європейської черги». Автор, директор Інституту масової інформації, у своїй статті, зокрема, радить, щоб Україна запропонувала щось, що має бути дуже потрібне Євросоюзу. Вона будує свою статтю на так званому єврореалізмі й пише про «впливового та впертого євроскептика» Вацлава Клауса – президента Чеської Республіки.
Євроскептицизм, або єврореалізм, з’явився як думка політиків всередині ЄС стосовно рівня інтеграції європейських країн. Представники цієї течії стоять проти руху євроспільноти до федералізації, проти Лісабонської угоди і проти ефективнішої структури ЄС. А євроскептиком може бути тільки та людина, яка перебуває в Євросоюзі. Євроскептик не може бути із США, Південної Америки чи Азії. Це може бути тільки критик, до того ж зазвичай малоінформований.
Вацлава Клауса журналісти, які працюють всередині ЄС, розглядають як людину з підвищеною потребою виділятися, головна мета якої – забезпечити собі піар. У зв’язку з відкладенням Клаусом підписання протоколу приєднання Чехії до Лісабонської угоди група чеських учених, письменників та акторів запропонувала йому залишити свою президентську посаду. В той час коли я пишу ці рядки, керівництво Євросоюзу вже знайшло компроміс і чеський президент, мабуть, виконає свої конституційні обов’язки.
А зараз щодо того, що Україна має запропонувати ЄС. Я висловлюю свою глибоку впевненість, яка ґрунтується на щоденному аналізі українського політичного середовища, що насамперед Європейський Союз очікує від України дотримання та виконання обов’язків, які вона добровільно взяла на себе, а також подальшої реалізації нею домовленостей із ЄС.
Проте зараз становище країни стосовно євроінтеграції дуже подібне до діагнозу сексолога: пацієнт хоче, але не може. Зрозуміло, що в таких умовах зачаття неможливе. Що робити? Журналістам слід нарешті припинити каламутити воду і насправді виконувати свої обов’язки щодо суспільства. Тобто приступити до ефективного контролю дій Секретаріату президента, уряду та міністерств у напрямку інтеграції в європейські структури.
Що в них виходить реалізувати, а що ні? І якщо ні, то чому? В ЄС достатньо інформації про процес інтеграції, який забезпечує українська сторона. Це можна простежити хоча б за висловлюваннями українських політиків. Об’єктивна інформація є питанням гідності журналіста. І вже нехай українське суспільство буде тим «віртуальним лікарем», який висловить свій діагноз політикам: «хоче, але не може» або «хоче і може». І на підставі цього нехай віддає свій голос на виборах.