– 13 жовтня 2022 року виходить екранізація вашого коміксу «Максим Оса». А який свій графічний роман (чи історію) ви б хотіли екранізувати?
Я теж зробив би екранізацію «Максима Оси», мені здається він досить кінематографічний. І в Україні ніби ті козаки всюди, але щось якісного про них так ніхто і не зробив. Але я б, найімовірніше, використав, винятково з економії, таку особливість комікса як камерність. Там, власне, кілька людей, ліс, кладовище і дім Кричевського. А режисери розвернулися на всю Європу і почали робити епічне полотно, і це була причина, чому тоді фільм не зробили: завеликі витрати. А це могла би бути досить дешева, стильна, трохи готична стрічка, де головною мала бути харизма головного героя і детективна зав’язка. Потім у мене є незавершена специфічна історія (що виходила під назвою «Епсілон»), де сильний вплив манги, і це історія без слів, із неї міг би вийти стильний мультфільм, таке чорно-біле аніме, похмуре і сюрреалістичне із моторошною музикою. «Епсілон» скидається на кошмар, де не зовсім зрозуміло, що коїться навколо, і найголовне – атмосфера. Я хочу його дописати і зробити сторінок на 200-300, половина вже є. Але на цей комікс мені треба довго налаштовуватися, бо, коли працюю у своєму нормальному, нейтральному стилі, – то сідаю і малюю, а тут треба вмикати якусь готичну музику, дивитися і налаштовуватися.
– У вас є комікси про різні міфології: східну, індіанську тощо. А ніколи не хотілось намалювати щось про слов’янську міфологію?
Так, ось зараз якраз роблю комікс «Вдовичку», уже готові 50 сторінок (перша частина, загалом буде 200), це така гоголівщина з відьмами, русалками, вурдалаками і козаками. Як «Максим Оса» тільки фантастичний. Її мають видати взимку у видавництві «Vovkulaka», якщо все складеться нормально, Можливо, вона теж буде кінематографічна, анімаційна, таке собі українське аніме. Козацька доба для України важлива. У кожного народу і цивілізації є базові епохи, на яких вони будують свою силу, самосвідомість. У французів багато такого, а Україна стала Україною саме в козацьку добу, тому ми будемо час від часу до неї повертатися, доки вона не осточортіє, як от в Америці постійно повертаються до ковбоїв.
Ілюстраціі до ще невиданого коміксу «Вдовичка»
– У нас багато коміксів про козаків. Зокрема, той же «Даогопак»…
Так, його автор, Олексій Чебикін, мій друг. Ми разом училися в школі. Ми були два божевільні, які з п’ятого класу здуріли на коміксах і малювали їх на уроках, а на перервах показували один одному намальоване.
– Є поширене переконання в Україні, що комікс це щось таке підліткове, для дітей, які це переростуть і почнуть читати серйозну літературу. Як переконати людину, яка дотримується таких поглядів, у зворотньому?
Треба дати їй серйозні графічні романи. Алана Мура або Ніла Ґеймана. Або французькі «банд десіне» (далі БД, фр. bande dessinée дослівно «мальована стрічка», так називають французько-бельгійські комікси – Ред.). Якось у Польщі на коміксовому фестивалі була презентація графічного роману по мальованій історії «Танкістка» («Tank girl») про дівчинку-панка, у якої є власний танк. Сатирична, панкова і божевільна історія. І цей роман, що мав назву «Танкістка. Одіссея», зробив Пітер Мілліґан за мотивами Гомера, а також «Улісса» Джеймса Джойса, але оскільки я не читав «Улісса», то побачив там лише ремінісценції на Гомера. Тож я підійшов до Мілліґана і сказав, що мені дуже подобається його комікс, а він на мене так глянув і каже: «Так, може, ти ще й “Улісса” Джойса читав?» Мені стало соромно, а він на те: «Ех, що ж ти там тоді зрозумів…»
Читайте також: «Пісочний чоловік» і мальописні українські терени
– А початківцю-коміксисту у кого можна повчитися?
Моя улюблена кадровка – Госеки Кодзіма «Самотній вовк і його дитина» («Long wolf and cub»). Малює він часто так, наче дуже поспішає. Але кадрує неймовірно, це шедевр, можна вчитися, як з підручника. А ще є така вправа: дивишся кіно (це вже треба бути справжнім, «схибленим» коміксистом) і просто зупиняєш для себе кадри. Комікс – це кіно на папері. Якщо це гарний режисер, то значить він і гарний коміксист. Ракурс, ближній і дальній план. Хоча сторіборд (розкадровка) перед фільмом – це ще не зовсім повноцінна мальована історія, а радше виробничий комікс.
– Чи правда, що до «Максима Оси» ви планували продовження і навіть написали сторіборд для другої частини?
Так, колись почав робити сторіборд, є лише чернетки, які тільки я зможу зрозуміти. Але ідея була написати другу і третю книжки. Бо детектив має виходити серією. Дія другої відбувається в Варшаві, а третьої – на Запорізькій Січі. І там, і там буде таємничий злочин.
– Яка для вас головна відмінність американських коміксів від європейських?
Злочин американського коміксу якраз у тому, що через нього люди вважають комікси чимось підлітковим і дурним, зробленим для людей, які не вміють читати: ось вам малюночки, дивіться. Бо більшість з них і були підлітковою літературою від 1940-х і десь до 1980-х, і тільки ближче до нашої епохи з’явилися складні історії, які стали вважатися літературою. До того в Америці на них робили гроші і не вважали серйозним мистецтвом. А зараз уже вважають, однак стереотип лишився. А у Франції вони якось від самого початку робили велике мистецтво, одразу класику. Той же Уго Пратт, це ж серйозна творчість, його герої ходять і цитують Артюра Рембо. Ну і стилі різняться. Бо американський класичний комікс – це супергерої, а тому м’язам приділено більшу увагу. У французів графіка більш ілюстративна, вона мені ближча. БД у Франції видають у великих альбомах з твердими обкладинками, вони спробували так продавати в США, і воно не пішло, тому їх потім розділили на більш традиційні для американців маленькі видання. Я ж «банддесиніст», тому не фанат американських геройських коміксів, хоч є цікаві проєкти – ті ж «Вартові», щось оригінальне із Бетменом. От в Таїланді, де я живу, зовсім інша історія. Тут комікси або дуже дитячі, або буддистські, повчальні. Сюжет в них один: якась людина була погана, багато грішила і потрапила в буддистське пекло, де її чорти лають і смажать.
– Комікс загалом – політичне мистецтво чи він далекий від цього?
Не бачу ніяких перепон йому бути політичним. Або еротичним, або історичним, або філософським. Комікс – це кіно. А кіно може бути про що завгодно, документальне і БД були різні. Як у Джо Сакко, який робить просто репортажі, замальовки, досить карикатурні. І був ще один французький комікс декількох журналістів про Афганістан. Спочатку це був величезний репортаж, а потім по ньому вже зробили малюнки. Тобто якщо автору це цікаво, він може зробити його політичним. Можна сказати, що й «Епсілон» трохи політичний, бо там понурий світ зі «страшними ментами».
Ілюстрації до коміксу «Епсілон»
– Ви багато малювали за своїми сценаріями. Але працювали і з чужими. Що вам більше подобається?
Майже все намальовано за моїми сценаріями. Хоч як такі я їх ніколи не пишу, одразу роблю сторіборд і там уже відмічаю, хто що каже, але не детально, а потім це малюю і пишу слова. На тексти інших я писав рази три, із них лише один великий – «Знищувач 17» («Exterminateur 17: La Trilogie Ellis» Жана-П’єра Діонне). І ще я робив невеличке журнальне оповідання Алехандро Ходоровськи – «Вторгнення». У ньому по всесвіту летить метеорит у формі голови, і, коли пролітає поруч із планетами, пробуджує в мешканців якісь сховані сили. Ці новели виходили в журналі «Métal hurlant» в кожному номері з різними художниками, де якраз і було про цей «волаючий метал» (так перекладається назва журналу). Ходоровськи відправив мені сценарій. Я тоді був в Америці, він – у Франції, тож ми не спілкувалися, зв’язок був через видавця, але мені сказали, що Ходоровськи дуже сподобалися мої ілюстрації.
– Останні 7 років ви малюєте комікс по «Магабхараті», чи скоро завершення?
Це справа на все життя і ще на наступне. Зараз є трилогія, завершені перші три книги (кожна 140-150 сторінок). Вони мали б уже вийти, але спочатку трапився ковід, і ця компанія, на яку я працюю, майже збанкрутувала. І два роки тому я вже думав збирати речі та повертатися до України, але ніби у них усе налагодилося. Багаторукі боги допомогли. І тепер я буду домовлятися про її видання в Україні, Польщі й Індії.