Протягом 15-16 вересня в Самарканді тривав саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС). У події взяли участь представники 15 держав, з яких чотири ядерні, було підписано 46 угод. Не дивно, що зустріч наробила досить багато шуму. Проаналізуємо ключові моменти саміту, а також в чому полягає сама суть цієї організації.
Забутий Путін
Багато хто звернув увагу, наскільки мало уваги на саміті приділили російському диктаторові, а також на те, наскільки недбало до нього ставились інші лідери. На базі ШОС відбулась ціла низка двосторонніх зустрічей, проводив їх і президент РФ. У своїй політичній кар’єрі Путін нерідко змушував чекати лідерів держав, з якими проводив переговори. Цього разу відбувалось навпаки – на свої зустрічі з Путіним «спізнились» президенти Туреччини, Киргизстану та Азербайджану, а також прем’єр-міністр Індії.
Також була помітною зміна ставлення учасників конференції до господаря Кремля. Медіа активно розтиражували світлину, на якій Реджеп Тайїп Ердоган сидить в голові столу, тимчасом Путін – між президентами Білорусі та Таджикистану. Це багато говорить про місце, яке Росія тепер займає в системі міжнародних відносин. Дещицю медійності заробив собі і сам Путін – коли у певний момент, спостерігаючи за тим, як двоє турецьких дипломатів обійнялись при зустрічі, почав корчити дивні гримаси і робити незрозумілі жести.
Загалом, саміт ШОС лише підсилив сумніви в тому, що Росія ще має достатній авторитет в цій організації, навіть будучи її співзасновницею.
Іран та Білорусь вітають в клубі
На момент свого створення ШОС була невеликою організацією, що мала забезпечувати інтеграцію країн Центральної Азії, КНР та Росії. Наголос було зроблено на економічній співпраці та консолідації дій у галузі безпеки, боротьби з тероризмом тощо. Однак, зі стрімким зростанням китайського впливу у світі (а особливо після народження концепції «Один пояс, один шлях», з якою організація стала швидко асоціюватись), ШОС перетворилась на важливий переговорний майданчик для Азії. Згодом до організації приєднались Індія та Пакистан – дві ядерні держави з потужними економіками.
Читайте також: М’янмарська хунта у вихорі проблем
Також з організацією співпрацює ціла низка країн-спостерігачів та партнерів по діалогу, що збільшує кількість держав, у певному статусі залучених до ШОС, до двох десятків. І організація продовжує розширюватись. Під час останнього саміту повноправним членом став Іран, а Білорусь підписала документ про початок процедури прийому.
Крім того, були підписані меморандуми про надання статусу партнерів з діалогу Єгипту і Катару, а також прийняте рішення про надання статусу партнера з діалогу Бахрейну, Мальдівам, Кувейту, ОАЕ та М’янмі. Про бажання приєднатись до організації під час наступного саміту також оголосив Ердоган.
Партнери, але не союзники
Зростання організації створило ситуацію, коли членами ШОС є держави, відверто ворожі одна до одної, як-от Індія та Пакистан. Через це може скластись враження, що організація приречена бути дисфункційною. Натомість вона не тільки не вмирає, а й стає більшою та впливовішою. Це забезпечується майже нульовою політизацією ШОС та її реальною здатністю забезпечувати діалог з не-політичних питань. Усе, що стосується економіки, енергетики, інфраструктури, співпраці в галузях культури та науки, може бути реалізовано на майданчику організації. З іншого боку, це закриває переспективу перетворення ШОС на азійський аналог НАТО чи ЄС. Країни ШОС є партнерами, проте аж ніяк не союзниками. Живим підтвердженням цього є не лише Індія та Пакистан. Просто під час саміту між двома країнами-членами ШОС, Киргизстаном і Таджикистаном, почались прикордонні сутички, в яких уже загинули десятки військових з обох боків. І це, як і чергова криза у Карабаґу, не становить проблеми для організації, створеної для зовсім інших цілей.
Читайте також: Казахстан між Китаєм та Росією
Про це свідчить і декларація, прийнята наприкінці саміту. 23-сторінковий документ містить величезний перелік регіональних проблем та криз, проте майже повністю складається з формулювань такого штибу: «Держави-члени, спираючись на близькість або збіг оцінок поточного регіонального та міжнародного порядку денного, підтверджують прихильність до формування більш представницького, демократичного, справедливого та багатополярного світопорядку, заснованого назагальновизнаних принципах міжнародного права, багатосторонності, рівної, спільної, неподільної, комплексної та сталої безпеки, культурно-цивілізаційного різноманіття, взаємовигідного та рівноправного співробітництва держав при центральній координуючій ролі ООН». Зрозуміло, що за цими протокольними фразами не стоїть нічого. Суто формальний характер документу підтверджує й те, що свої підписи під ним поставили відомий прихильник демократії Сі Цзіньпін та знавець міжнародного права Владімір Путін. Ну а про «близькість порядку денного» у Індії та Пакистану годі й згадувати.
Реакція та критика
Є всі підстави вважати, що США не розглядають ШОС як загрозу для американських інтересів. Навіть якщо двері організації залишаються відкритими для Путіна. Так, представник Ради з нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі, у прес-релізі прокоментував слова прем’єр-міністра Індії про те, що «зараз не час для війни в Україні». Кірбі заявив, що «те, що ви почули в Узбекистані від лідерів Китаю та Індії, свідчить про те, що пан Путін не викликає багато симпатій через те, що він робить в Україні, і він лише далі ізолював себе від міжнародної спільноти».
Читайте також: Японія продовжує відходити від оборонної доктрини
Відреагувала на саміт також і Японія, найбільша з азійських економік, не представлених в організації. У Токіо звернули увагу конкретно на зустріч Путіна з Сі Цзіньпіном. Очільник японського МЗС Есімаса Хаясі лаконічно заявив, що «уряд Японії вважає за необхідне уважно стежити за подальшим розвитком російсько-китайських відносин».
Нагадуємо, що зближення РФ та КНР на фоні російського вторгнення в Україну розглядається урядом Японії як значна загроза. Це відображається в японській військовій доктрині та вже призвело до того, що країна розпочала збільшення військових видатків, притому вдвічі.