Кінець літа видався для Іраку зловісним. Один із найпопулярніших політиків та богословів країни, Муктада ас-Садр, оголосив про те, що покидає політику. Його чисельні прихильники, розлючені тим, що їх кумира змусили відійти від справ, через це увірвались в урядовий квартал Багдада. Далі розпочалась бійка з силовиками, що переросла в криваве побиття. 30 людей загинуло, понад 700 було поранено. Коли стало зрозуміло, що протест перейшов межу, ас-Садр закликав прихильників зупинитись, поклав край сутичкам та приніс вибачення іракському народові. І попри те, що формально ситуація повернулась до статусу-кво, такий вибух насильства може стати тим випробуванням для Іраку, яке держава не витримає.
Звідки взялась політична криза
Ірак давно живе в постійній кризі. Після того, як 2003 року США збройним шляхом повалили режим Саддама Хусейна, країна остаточно занурилась в хаос. Етнорелігійний розкол, бідність, окупація – усе це породжувало вуличне насильство й призводило до того, що створити новий демократичний Ірак в американців не виходило. Врешті-решт, під тиском іракців, 2011 року США вивели війска з країни. Однак початок громадянської війни в сусідній Сирії прискорив дезінтеграційні процеси в Іраку. Критичним став вихід на сцену Ісламської держави, яка окупувала значну частину західного Іраку. Боротьба з ІДІЛ не лише повернула на деякий час американський контингент, а й об’єднала політичні сили всередині близькосхідної країни.
Це давало надію на те, що в країни є другий шанс. Після перемоги над Ісламською державою, проблем в Іраку була маса, однак відтепер у більшості іракців був досвід спільних дій. Відносна стабільність політичної системи країни, що трималась на втомі від війни та наявності американського контингенту, протрималась близько 4 років. Однак зараз, після того, як США покинули державу, розкол між політичними силами в країні знову наростає. Цього разу, щоправда, основна лінія протистояння проходить не між різними етнічними групами, а, переважно, в межах однієї.
Шлях політичного шиїзму
Ірак – це складна етнічна мозаїка. Основними трьома групами населення, є араби-шиїти, араби-суніти та курди. Соціальною основою режиму Саддама Хусейна свого часу були суніти, а інші дві групи перебували в пригніченому становищі, часто доходило до фізичного знищення курдів та шиїтів. Це при тому, що шиїти становлять близько двох третин населення Іраку. Через це, американці, окупувавши Ірак 2003 року, розраховували на підтримку шиїтської більшості. Однак цього не сталось. Натомість, з’явилась ціла низка шиїтських збройних формувань, які боролись з американською військовою присутністю. Одну з найпотужніших таких організацій — «Армію Магді» — очолював той самий Муктада ас-Садр, який у 2000х прославився як партизан та борець з імперіалізмом, ставши одним із найпопулярніших шиїтських діячів в країні.
Читайте також: Атака на Ербіль. Як оборона України пов'язана з подіями в Іраку
Коли американці пішли, ас-Садр повернувся до заняття політикою, брав участь у боротьбі супроти ІДІЛ. На хвилі боротьби із сунітським фундаменталізмом, у регіоні збільшився вплив іще одного гравця – Ірану. Він, як основний центр шиїзму у світі, розглядає будь-які території, населені одновірцями як свою природню сферу інтересів. Через це, іранський вплив на іракські справи рік од року наростав, у тому числі й у форматі появи збройних угрупувань, лояльних безпосередньо Тегерану. Багато хто з іракських шиїтів, що симпатизували Ірану та розглядали його як противагу США, вступали до цих угрупувань, голосували за проіранські партії на виборах, тощо. Однак ас-Садр став тією людиною, яку занепокоїв надмірний ріст впливу східного сусіда на внутрішні справи його держави. Через страх нової втрати суверенітету, він став гуртувати навколо себе по-державницькому налаштованих шиїтів.
Розкол общини та парламентські баталії
По лінії садристи – проіранські партії й проходить головна лінія нинішнього політичного протистояння. За підсумками виборів 2021 року, садристи стали найбільшою парламентською фракцією в країні. Однак, враховуючи частку лівих, ліберальних або антиклерикальних сил у парламенті та наявність там іранських проксі, консервативні садристи не здатні були зібрати коаліцію. Не мали змогу її створити й їх політичні опоненти. Через це, країна вже півтора роки перебуває в стані політичної кризи. Для того, щоб її подолати, ас-Садр зі своєю фракцією, на початку літа демонстративно склали мандати з посилом: «ми готові жертвувати власним впливом заради Іраку». Однак, процес і без найбільшої парламентської фракції не зсунувся з місця. Саме ця стагнація підштовхує ас-Садра залучати до процесу вулицю. Якщо він не може здобути вирішальної переваги в парламенті, нехай це зроблять його прихильники, що увірвуться туди з транспарантами. У цьому контексті, оголошення про вихід із політики – потужний жест, спрямований одночасно дискредитувати політичних опонентів, що продовжують безсенсову «говорильню» за іракські гроші та викликати фрустрацію у мільйонів іракців, що симпатизують ас-Садру.
Попри те, що політик не боїться використовувати вуличних бойовиків у політичній боротьбі, вимоги він ставить цілком конституційні. Відчуваючи свою популярність, він вимагає проведення дострокових виборів. Рішення, з одного боку, цілком виважене. Якщо парламент не здатен сформувати коаліцію, то перевибори – традиційний вихід із ситуації. Однак для прийняття рішення про розпуск парламенту, потрібно дві третини голосів. Крім того, невідомо, наскільки зросте градус вуличного насильства на фоні нових виборів. Особливо враховуючи події кінця серпня. Може статись так, що вбиті під час заворушень в урядовому кварталі – це лише перша кров у новій хвилі збройного протистояння в країні. А смерті завжди знижують бажання сторін шукати компромісу.