22 серпня японська газета Yomiuri повідомила, що уряд в Токіо збирається підсилити свою оборону додатковою тисячею крилатих ракет. Розташовані вони будуть в основному на південних островах Рюкю, звідки зможуть досягати берегів Китаю та Північної Кореї. Таким чином, Японія продовжує лінію екс-прем’єра Сіндзо Абе, убитого в липні 2022 року з посилення своєї оборони. На думку керівництва країни, нова ера приносить із собою нові виклики, для відповіді на котрі Японія більше не може покладатись лише на своїх союзників.
Поруч з вовками
Після поразки Японії у Другій світовій війні, країна була окупована США. Американці, котрі прагнули убезпечитись від японського реваншизму, накинули країні нову конституцію. З-поміж іншого, у ній зазначалось, що Японія «на вічні часи відмовляється від війни як суверенного права нації» і у відповідності до цього «ніколи не буде створювати сухопутні, морські та військово-повітряні сили, рівно як і інші засоби війни». При цьому всі гарантії із захисту Японії брали на себе самі Сполучені Штати. Окупація протривала до 1952 року і за цей час американці впевнились у тому, що японцям можна довіряти. Два роки по тому було створено Сили самооборони Японії — де-факто збройні сили, однак націлені винятково на оборонні дії. Але про всяк випадок було встановлено, що військовий бюджет Японії не може перевищувати 1% ВВП.
Враховуючи економічні успіхи повоєнної Японії, цього вистачало для створення боєздатної армії. З плином часу країна перетворилась на надійного союзника Заходу, а геополітична ситуація навколо змінювалась. Найбільшими викликами для Японії стали посилення Китаю та успіх ракетно-ядерної програми КНДР, які напряму загрожували її безпеці. Це вимагало кардинального перегляду військової доктрини, що поступово почало здійснюватись. У певний момент японські військові витрати на оборону перевалили за 1%, була створена і перша закордонна військова база у Джибуті, що у Східній Африці. Але низка подій змусили керівництво країни ше більше поквапитись із реформуванням своєї безпекової системи.
Читайте також: Навіщо Японія знов нагадала Росії про Курили
Наприкінці липня 2022 року вийшла «Біла книга» – щорічна брошура міністерства оборони Японії. Китай одразу вибухнув критикою, звинувативши східного сусіда у недружності. І справді, на першій же сторінці основного тексту читачам повідомляють про «Військово-цивільний синтез» – масштабну програму модернізації збройних сил КНР, котра «викликає серйозне занепокоєння» у японців.
Крім того, у брошурі значну увагу приділяють нападу РФ на Україну, який «похитнув саму основу міжнародного порядку, заснованого на універсальних цінностях, який підтримує мир і процвітання міжнародної спільноти». Японія, що усвідомлює глибокі зв’язки між Пекіном та Москвою, глибоко занепокоєна можливим оточенням з боку морських та повітряних сил обох держав. Для неї агресивна політика РФ, експансія КНР в Південнокитайському морі, а також готовність Китаю «реінтегрувати» Тайвань силою – явища одного порядку, які загрожують інтересам Японії.
У японців немає жодного сумніву, що регіональні кризи торкатимуться їх країни. Три тижні тому, коли після візиту Ненсі Пелосі до Тайваню КНР проводила військові навчання, кілька ракет потрапили до японських вод. Втім, до оборони Японія, яку вважають п’ятою військовою потугою світу, готова. Проблеми викликають скоріше дії, що вимагають від неї відмови від оборонної доктрини, зокрема операції за межами власних територіальних вод. І саме такі потреби у Японії зараз виникають.
Контроль над негостинними морями
Ключем до розуміння того, чому змінюється японська військова доктрина, є суперечка щодо Південнокитайського моря. У ній напряму беруть участь КНР, В’єтнам, Тайвань, Філіппіни, Індонезія, Малайзія та Бруней, а ще більше держав втручаються опосередковано. У центрі протистояння – контроль над низкою безлюдних островів. Справа в тому, що міжнародне визнання приналежності цих клаптиків землі певній державі перетворить морські простори навколо них на територіальні води, що дасть господарям островів контроль над судноплавством та ресурсами. Поки конфлікт має форму гри м’язами, єдиними жертвами були рибалки, яким не поталанило опинитись на вістрі протистояння. Тим не менш, багаті рибою, нафтою та газом води весь час зваблюють регіональних гравців, і суперечка не вщухає.
Японія займає в цьому конфлікту яскраво антикитайську позицію, для чого час від часу проводить свої військові кораблі повз острови Спратлі, які Пекін вважає своїми. У цьому випадку, захист національних інтересів вимагає від японців наступального озброєння, із яким у держави проблеми. Крім того, участь Японії в Quad — організації, що об’єднує держави, занепокоєні зростання китайського впливу — вимагає від країни здатності оперувати на віддалених дистанціях спільно з флотами союзників. Розуміння цього, а також все більш відчутна атмосфера небезпеки, штовхають японський уряд на радикальні реформи, частина з яких прямо суперечить конституції країни.
Читайте також: Шлях воїнів
Враховуючи всі обставини, правляча ліберально-демократична партія Японії розпочала збільшення військового бюджету країни — за п’ять років він має зрости вдвічі. Зроблена й низка конкретних кроків з переформатування Сил самооборони. До прикладу, з 2018 року почалось перетворення корабля-вертольотоносця «Ідзумо» на легкий авіаносець, на якому розміщуватимуться літаки F-35. Особливості організації збройних сил країни, про які йшлося вище, не дозволяє називати оновлений корабель авіаносцем, але це не змінює реалій. Це перший з часів Другої світової військовий корабель Японії, здатний нести літаки та уражати цілі далеко за межами її територіальних вод. «Ідзумо» – не просто модернізований корабель, це – символ великих змін, що їх зазнає Японія та світ.
Така само і з ракетами, про які згадувалося на початку. Раніше, попри здатність японської промисловості виробляти складну високоточну зброю, її крилаті ракети мали дальність до 100 кілометрів. Причиною цього був той самий пацифізм, прописаний у повоєнній конституції. Однак, тепер на японських берегах будуть знаходитись ракети дальністю до 1000 кілометрів, націлені в бік комуністичних сусідів Японії. Таким чином, ще одна держава пробуджується зі сну «кінця історії», усвідомлюючи необхідність боронити власну свободу.