Відсутність гарячих новин з Лівії протягом останнього року могла ввести в оману. Але насправді політичний конфлікт в країні нікуди не зник, просто перебував у пасивній фазі. Уряд національної єдності, що прийшов на зміну уряду національної згоди 2021 року, так само як і попередний, не відповідав своїй назві, а вибори, що заплановані на 24 грудня 2021 року, не відбулись. Тепер між урядами в Тобруці та Тріполі триває холодна війна, а політичне майбутнє країни залишається невизначеним. Кілька тижнів тому люди вийшли на протести, вимагаючи покращення економічної ситуації. Перший танкер, який вперше за довгий час вийшов з лівійського порту, дає надію, що конфлікт все ж таки може бути вирішений.
Дуже довгий перехідний період
Лівію часто називають державою, що не відбулась — і є за що. Після смерті Муаммара Каддафі у 2011 році країна постійно знаходиться у стані фактичного розпаду. Натовп, який у пориві гніву розірвав диктатора, тоді не знав, що слідом за Каддафі розірваною опиниться й сама країна. Виявилось, що окрім особи незмінного лідера лівійців мало що тримало в межах єдиного політичного організму. Нездатність нових політичних еліт знайти точки дотку у баченні майбутнього Лівії дуже швидко спричинили до жорсткої боротьби за владу. Але інтенсивність цієї боротьби знищила сам її предмет – спроможність і авторитет центральної влади як такої.
Через це впродовж останніх десяти років регіональні центри сили користуються небаченою свободою дій. Крім політичного розбрату у верхах, на користь цього зіграли племінна структура суспільства, перенасичення країни зброєю, близькість до нестабільного Сахелю тощо. За цей час Лівія пережила розкол між урядом та парламентом, дві активні громадянські війни, низку повстань племен, виступи радикальних ісламістів і таке інше. Деякі фракції та племена по декілька разів міняли сторони, реагуючи на зміну політичної ситуації. Усе це ускладнюється зовнішнім втручанням у конфлікт, адже іноземні сили підтримують різні політичні фракції.
Читайте також: Україна, Сирія, безпілотники. Чого Путін добивався у Тегерані
На даний момент у Лівії існують дві основні політичні сили. Перша – Вища державна рада Лівії, що базується в столиці країни Тріполі, контролює захід країни та користується підтримкою Туреччина й Катару. Друга – парламент країни, Палата представників Лівії, що зараз засідає у місті Тобрук, контролює східні регіони та підтримується Росією та ОАЕ. До 5 лютого 2021 кожен з органів мав свій уряд та збройні сили. Але тоді, після провалу наступу генерала Халіфи Хафтара на Тріполі, було досягнуто згоди щодо створення єдиного уряду. Його головою був обраний Абдель Хамід ад-Дбейба, а метою стало забезпечення повноцінних виборів, яких країна не бачила з 2014 року. Задачу було провалено, а парламент у Тобруці відкликав визнання уряду й згодом обрав свій власний кабінет. Таким чином, спроба досягти згоди провалилась і усе повернулось до статусу-кво.
Нафта любить тишу
У такому стані Лівія перебуває й зараз. Двоєвладдя в країні робить неможливим її нормальне функціонування. Нестабільність позначається й на головному джерелі надходжень до бюджету – на нафтовій галузі. Під час першої половини правління Каддафі нафтова галузь дозволила збудувати найпрогресивнішу в регіоні соціальну державу, під час другої – вести безумні війни та підтримувати терористів по всьому світу. Але фактичний розвал країни не міг не зачепити інфраструктурні ланцюги, що забезпечували весь цикл видобутку та транспортування «від лану до столу». Численними були ситуації, коли на певне родовище чи сховище приходили невідомі озброєні люди, які хотіли взяти його під свій контроль або змушували припинити обслуговування.
Враховуючи те, що всі доходи від нафти через державну компанію-монополіста National Oil Company (NOC) потрапляли до бюджету уряду в Тріполі, цими невідомими «зеленими чоловічками» нерідко були люди Хафтара, або повстанці чи найманці, котрі на нього працювали. Експорт нафти в країні весь час падав, а три місяці тому вона остаточно його призупинила. Це призвело до абсурдної ситуації, коли в найбагатшій на нафту країні Середземномор’я стало жахливо дорогим пальне. Це, а також загальний абсурдність політичної ситуації, коли угоди то підписуються, то денонсуються, уряди згод та єдностей змінюють одне одного, але це ні до чого не призводить, накликали на країну стихійне лихо.
Ані авторитаризму, ані демократії
Кілька тижнів у Лівії тривають протести, які за своїми причинами дещо нагадують ланкійські. Парадокс Лівії був у тому, що навіть у часи жорстокої війни населення продовжувало відносно непогано жити. На відеороликах, що знімали війська Хафтара під час наступу на Тріполі у 2019 році, виділялась одна цікава деталь. Колони військової техніки їхали по дорогах, що за якістю нагадують легендарні німецькі автобани. Через це населення крізь пальці дивилось на ігри політиків, переважно висловлюючи невдоволення непублічно. Але зараз ситуація стала насправді поганою — дійшло навіть до віяльних відключень електрики. Люди, які через відсутність виборів не здатні впливати на політичну ситуацію в країні, шукають способи волевиявлення. Причому з цим стикнулися і в Тріполі, і в Тобруці, де протестувальники взагалі спалили будівлю засідань набридлого їм парламенту.
Читайте також: Ліван у глухому куті
Але у лівійських подій є власна специфіка. Передусім, лівійцям і тут забракло єдності. Протестувальники у Тріполі переважно вимагають негайного проведення виборів, тимчасом у Тобруці закликають Президентську раду взяти владу в країні, а в Бенгазі нерідко лунають гасла на підтримку генерала Хафтара. І всюди по країні час від часу підіймають зелені прапори режиму Каддафі, привносячи хаос у надскладну політичну ситуацію. Протести, у яких нема ані лідерів, ані чітких цілей, рідко призводять до серйозних наслідків. Але не виключено, що вони пришвидшать процес примирення. Тиждень тому Лівія поновила експорт нафти, направивши до Італії перший танкер за три місяці. Можна припустити, що спалення парламенту зробило уряд у Тобруці більш схильним до переговорів.
Лівійцям тут може допомогти й включення процесів в країні у глобальний порядок денний. Наприклад, Франція сильно постраждала від вибухового росту цін на нафту. Наявність у Парижа певних важелів впливу може схилити уряд у Тобруці припинити політику блокування видобутку нафти, завдяки чому градус внутрішнього протистояння може знизитись. Але перспектива відновлення політичної єдності лівійського суспільства й надалі залишається туманною.