— Чи справді так звана «блокада» є настільки драматичною, як це демонструє російська пропаганда?
— Російська пропаганда внесла велику плутанину щодо того, що насправді відбувається у контексті Калінінградської області. Звичайно, це чиста інструменталізація ситуації в регіоні для ескалації у відносинах з ЄС та НАТО. По-перше, насправді немає чогось такого як транспортна блокада цього регіону. Приблизно в середині червня Литва почала впроваджувати санкції, тобто припинила транзит через свою територію окремих товарів, включених до санкційних списків. Все, що не підпадає під санкції, може проходити через територію Литви як і раніше. Також немає обмежень для пасажирського транзиту. Таким чином, росіяни можуть подорожувати автомобілем або поїздом через територію Литви, добираючись до Росії. Слово «блокада» в контексті цих санкцій вживає російська пропаганда, мабуть, тому, що воно асоціюється у росіян з блокадою Ленінграда. Я вважаю, що це цікавий парадокс, тому що зараз європейці, і в першу чергу українці, асоціюють слово блокада з Маріуполем, і очевидно, що називати ситуацію у Калінінградській області блокадою звучить цинічно. Варто також пам’ятати, що він є напівексклавом, має вихід до моря, і Росія може забезпечувати регіон використовуючи море.
Читайте також: Китай, клімат та відбудова України: про що говорили на саміті G7 у Німеччині
Однак у санкційних списках є багато товарів, транзит яких через Європейський Союз, у даному випадку Литву, планується поступово заборонити (приблизно до кінця року). Якщо Вільнюс обмежить транзит відповідно до санкцій, то в якийсь момент не можна буде перевозити необхідні з економічної точки зору товари, а також товари, які, з точки зору регіону, відірваного від решти території Росії, просто необхідні для функціонування, такі як вугілля та нафта. Не дивно, що це так. Ці товари дорого і складно доставляти морем, і з цієї точки зору жителям області є чого боятися, все це не може не вплинути на них.
Кремль, з іншого боку, не робить цього з турботи про жителів регіону (бо Росія взагалі не дбає про жодних своїх громадян), а розглядає лише як привід для тиску на Європейський Союз і НАТО. Литва є очевидним напрямком через свою близькість, її розташування між Білоруссю та Калінінградською областю.
Кремль інструменталізує цю ситуацію, перетворюючи її на дуже великий скандал, замість того, щоб, наприклад, шукати шляхи до переговорів з Європейським Союзом. Гіпотетично цю проблему можна було б вирішити доброзичливо, надіславши кількох людей для переговорів. Йдеться насамперед про те, щоби Росія знайшла людей, з якими взагалі можливий діалог. Тоді ЄС також могло б подумати про те, чи всі прийняті обмеження виправдані та чи є багато ознак того, що ЄС продовжує дискутувати навколо санкційних поступок. Це, зокрема, озвучив литовський євродепутат Петрас Ауштрявічюс, висловлюючи при цьому своє неприйняття поступок. Однак сам Кремль зацікавлений не стільки у функціонуванні економіки в регіоні, скільки у створенні прецеденту навколо цієї ситуації. А також показати у своїй пропаганді, що в санкціях є діри і що за правильного тиску їх можна зняти.
— Чи матимуть накладені санкції очікуваний ефект саме в Калініграді, чи відрізняються суспільні настрої там від решти Росії?
— Ефект санкцій це дилема, тому що, з одного боку, цей регіон дійсно специфічний. Там спостерігався великий як для Росії відсоток затримань за антивоєнні акції, і окрім того, економічно Калінінград не найрозвиненіша частина РФ і транзит справді вплине на побутове життя простих людей. Та з іншого боку, безумовно, ЄС не може дозволити собі відмовитися від санкцій або виконувати їх вибірково. Якщо ЄС зробить один виняток, Росія продовжуватиме наполягати і шукати більше можливостей для поступок зі сторони Європи. Багато хто вважає, що санкції цілком справедливі та можуть дати певні плоди, якщо російське суспільство якомога швидше відчує їх на собі, тобто дуже збідніє, і тоді почнуться якісь протести, які призведуть до повалення уряду. Втім досвід показує, що ця надія марна, і на жаль, Калінінград тут не виняток. Поки що санкції або бойкот Росії транснаціональними корпораціями призводять лише до більшої консолідації навколо режиму Путіна. Можливо, санкції і принесуть очікуваний соціальний ефект лише через рік-два, коли закінчаться економічні запаси і росіяни почнуть страждати остаточно. Але ми досі не знаємо, чи і коли економічна ситуація перетвориться на політичну. Поки що ми бачили, що росіяни не мають впливу на режим Путіна і що цей режим з громадянами не рахується. Сенс санкцій я бачу не стільки в «голодінні» російського суспільства, а передусім у тому, щоб якнайшвидше позбавити Кремль фінансових ресурсів для ведення війни.
— Чи має Калінінград потенціал для суверенітету, якщо для цього будуть сприятливі обставини?
— Я думаю, що якби почалася війна між Росією та НАТО, то як наслідок Калінінградська область неминуче перестала б бути частиною РФ. Однак я сподіваюся, що такої війни не буде. Сьогодні в регіоні, безумовно, відчувається великий голод на самоврядування, і в нинішній ситуації думка про те, що регіон без Москви та її авантюр був би незрівнянно кращим і не мав би всіх цих проблем, безумовно, більш поширена в умах місцевої еліти – творчої, бізнесової, певною мірою і серед місцевих влад. Коли центр, яким є Кремль, почне слабшати, або Владімір Путін помре або якось іншим чином піде, Росія на деякий час перебуватиме в заворушенні, можливо, навіть у хаосі. Політичні еліти в різних регіонах намагатимуться захопити якомога більше влади для себе. Я думаю, що в Калінінграді еліта буде в цьому зацікавлена і морально готова до цього. Для Москви Калінінград – це лише військова база з додаванням мирних жителів. Кремль ніколи не відмовиться від цього регіону, він не дасть йому розвиватися самостійно, тому лише потрясіння у верхівках влади в Росії є можливістю для регіону. Або війна, хоча тоді важко говорити про «шанс», скоріше про катастрофу.
— Чи є у Європи ще якісь інструменти для ізоляції Калінінграда та забезпечення безпеки Литви?
— Чесно кажучи, я не знаю, чи зможе Європа щось зробити для Литви в цій ситуації, тому що Росія все одно намагатиметься ескалувати, розглядаючи Литву як зручне місце для перевірки міцності західних структур. Є тривожні сценарії, наприклад, російський політолог-емігрант Іван Преображенський стверджує, що Росія може за допомогою ППО, розташованої в області, а з іншого боку Білорусі, закрити повітряний простір над Литвою, щоб забезпечити повітряний транзит до Калінінграда. Російські літаки почали б літати над Литвою, і питання в тому, що тоді робитиме НАТО? Цікавою є і концепція розвитку подій, яку представив Іван Ступак з Українського інституту майбутнього, який вважає, що ця провокація може виглядати і інакше, тобто, наприклад, російські потяги супроводжуватимуть Російський спецназ, який форсував би цей транзит через Литву, не безперервно, а час від часу, і аргументом буде те, що вантажі, які їдуть у цих потягах, мають гуманітарне значення. На жаль, я вважаю, що до цих сценаріїв треба ставитися дуже серйозно і готуватися до них, щоб не бути здивованими вкінці.
Читайте також: Веронік Наум-Ґрапп: «Відмовитися від кваліфікації геноциду означає негайно применшити до мінімуму тяжкість скоєних злочинів»
Після нещодавніх декларацій про збільшення сил швидкого реагування НАТО та збільшення контингенту на східному фланзі вірю в те, що західні структури та альянси, до яких належать і Литва, і Польща, дуже серйозно сприймають російські загрози і не мають наміру залишатися осторонь.
— Чи є в цій ситуації неочевидні гравці, які, можливо, мають свої інтереси?
— Здається, гравці тут більш-менш очевидні. Однак тут варто окремо згадати про Білорусь, яка створює такий дивний фон і є країною, яка створює дуже велику небезпеку для своїх сусідів у цій ситуації. кілька днів тому було оголошено про візит Владіміра Путіна до Гродно, новина від якої кров у жилах застигає, бо важко уявити, що Путін, який не покидав Росії з початку лютого, раптом просто так виїжджає за кордон, для якихось звичайних зустрічей чи заходів. Радше, можна очікувати, що під час цього візиту станеться щось важливе або що цей візит несе якесь важливе повідомлення. Адже Путін, який нібито тижнями переховувався в бункері на Уралі, опинився би за 30 км від польського кордону і недалеко від литовського. Тим часом, коли з’явилася інформація про нібито візит лідера РФ до Гродно, Аляксандр Лукашенка раптово прилетів до Росії. Очевидно, що щось відбувається, є якісь плани, і Росія має очікування щодо Білорусі в їх реалізації. Питання в тому, чи є у Лукашенки ще простір для маневру. Тому що Білорусь під його самопроголошеним керівництвом – така дивна істота – країна-агресор, яка, однак, намагається втриматися на цій останній тоненькій гілці незалежності і не впасти з цього дерева. Звісно, не в інтересах Білорусі ескалація напруженості навколо Сувалського перешийка, бо війна, яка може виникнути через це, торкнеться в першу чергу Калінінградської області та Білорусі.
— Як почувається в цій ситуації Польща, чи відчуває вона загрозу?
— У Польщі про це багато говорять, і вона має причини для занепокоєння. Сувальський перешийок є кордоном між Польщею та Литвою, тому все, що станеться в цьому регіоні, автоматично стосуватиметься і Варшави. Вона не зможе не втручатися в це. По-перше, як союзник Литви по НАТО, але й як її найближчий сусід. Ведуться обговорення, вважається, що збройна окупація, відкрита військова агресія Росії в Сувалкському коридорі малоймовірна, тому що це означало би відкриту війну з НАТО, а Росія не має для цього ресурсів, вона не мала б кому фізично керувати цією операцією , що не змінює того факту, що вищезгадані провокації є дуже серйозними, адже вони також насильницькі. Нам також довелося б серйозно ними зайнятися і знайти рішення, яке б не призвело до війни в регіоні, а це також великий виклик для польської влади. З іншого боку, якщо не буде насильницької ескалації, якщо Росія зупиниться лише на агресивній риториці, жителі Польщі, крім активізації ЗМІ, не відчують цієї ситуації на власній шкірі. Просто, що б не сталося з транзитом через Литву, яке би конструктивне і справедливе рішення не прийняла Європа – Росія шукатиме більше приводів для конфлікту, і можна очікувати, що Калінінградська область залишиться джерелом напруги.
Біонота
Пауліна Шєгень – журналістка та репортерка, авторка книги «Місто-казка. Багато історій Калінінграду» (Miasto bajka. Wiele historii Kaliningradu, 2021). Випускниця Східноєвропейських студій Варшавського університету та російської філології Ґданського університету. Співпрацює з виданнями New Eastern Europe, Krytyka Polityczna та іншими .