Країна з усіма її громадянами як приватна власність колоніальних господарів, її сировину експлуатували за допомогою рабства і терору – бельгійське панування в Конго було одним з найбрутальніших у ту епоху. Бельгія донині не дала собі ради з цією історією, вибачень перед людьми другої за площею країни Африки досі не було. Тепер обтяжені відносини між обома країнами має поліпшити один зуб.
Останній розділ цієї незвичайної історії почався шість років тому. Тоді бельгійка Ґоделів Сот дала інтерв’ю журналу і з гордістю представила фотографу реліквію, успадковану від батька Жерара Сота. В 1961 році поліцейський брав участь у ліквідації тіла вбитого Патріса Лумумби, першого прем’єр-міністра Конго, яке саме отримало незалежність.
Сьогодні вважається доведеним, що місцевих злочинців непрямо, але, ймовірно, навіть активно підтримували колишня держава-метрополія Конго Бельгія, а також США, які звинувачували Лумумбу в комуністичному світогляді. Захід допомагав колишньому помічникові Лумумби Жозефу Мобуту здійснити його переворот в країні, яка з 1971 по 1997 рік називалась Заїр.
Успадкована реліквія – це зуб Лумумби із золотою коронкою, вбитого у віці 35 років. Сот розпиляв останки шанованого далеко поза межами Конго героя антиколоніальної визвольної боротьби і розчинив їх в акумуляторній кислоті. Повністю, аж до однієї кістки пальця і двох зубів, які, як незадовго до своєї смерті зізнався сам Сот, він зберіг як «своєрідний мисливський трофей».
До десяти мільйонів загиблих
Де знаходяться кістка і другий зуб – невідомо. Зуб, представлений в ЗМІ, бельгійська поліція конфіскувала невдовзі після інтерв’ю з донькою. І відвезла його не в Демократичну Республіку Конго, а в брюссельський Палац Правосуддя, найважливішу судову споруду Бельгії. Відтоді він зберігався там в сейфі.
Знущання над Конго, якому, можливо, довелося пережити найжорстокіше з усіх африканських країн колоніальне правління. Король Леопольд II спершу експлуатував країну як приватну власність, пізніше бельгійська держава десятиліттями збагачувалася на каучукові і слоновій кісткці, з брутальністю бельгійського режиму історики пов’язують до десяти мільйонів загиблих.
Часто вони вмирали від тортур, примусової праці і рабства. Якщо село не здавало свою квоту каучуку, бувало страчували всіх жителів. Каліцтва і зґвалтування були звичайним явищем.
Тепер зуб, нарешті, мають повернути в Конго. Донька Лумумби Джуліана роками боролася за це і врешті знадобився судовий припис. 16 червня, нарешті, в Брюсселі почався багатоденний марафон церемоній за участю нащадків Лумумби, а також політиків обох країн.
В понеділок, 20 червня, прем’єр-міністр Александр де Кроо передав зуб, а в середу він має прибути в столицю Конго Кіншасу. Звідти його повезуть в рідне село Лумумби, потім в місто, де Лумумба довгий час займався політикою, далі в село Шілатембо, де його вбили. А тоді зуб повернеться в Кіншасу, де знайде останній спокій в спеціально побудованому мавзолеї.
Король їздив в Конго
Складна процедура – частина зусиль Бельгії для поліпшення проблемних відносин з Конго. Опрацювання надзвичайних колоніальних злочинів десятиліттями відкладали ще більше, аніж в інших колишніх колоніальних державах. Парламентський запит у 2001 році про вбивство Лумумби ненадовго вніс цю тему до порядку денного, парламент поговорив про «моральну відповідальність», а тоді народну совість знову вкрила мантія мовчання.
Рух почався лише в останні роки. В лютому стартували офіційні переговори про повернення більше 80 тис. предметів мистецтва з Конго колоніальних часів. З нагоди передачі у Конго поїде прем’єр-міністр, як їздив нещодавно і король Філіп. Але він уник вибачень, на які сподівалися в Конго, і сказав лише, як і високопоставлені бельгійські політики до нього і він сам два роки тому, про «глибочезний жаль».
За ретельним добором слів стоїть турбота про вимогу великих репараційних виплат. При цьому Кіншаса говорить про них не настільки наполегливо, як Намібія відносно Німеччини. Ці вимоги роками тяжіють на дипломатичних відносинах між Німеччиною та її колишньою колонією на півдні Африки. З 2011 року черепи жертв німецької колоніальної політики передають уряду Намібії. Ймовірно, їх убили до або під час геноциду, влаштованого Німеччиною над гереро.
Вже при першій передачі стався розлад, бо представниця федерального уряду попросила примирення, але не вибачилась від імені Німеччини. Відсутність вибачення десятиліттями обтяжувало двосторонні відносини. Окрім того, приймаючою стороною виступив не федеральний уряд, а Charité Berlin, з антропологічної збірки якого були останки.
Це безпрецедентна підвішена ситуація. У 2004 році тодішня міністерка економічного співробітництва Гайдемарі Вєчорек-Цойль вибачилася у промові в Намібії. З Берліна одразу ж заявили, що міністерка говорила не від імені уряду.
В 2014 році настрій під час передачі чергових черепів був крижаним, бо, окрім вибачень, не було прогресу й у питанні репарацій, яких вимагає Намібія. Геноцид Німеччина визнала щойно минулого року. Але анонсованого вибачення від президента Франка-Вальтера Штайнмаєра перед парламентом Намібії досі не відбулося, оскільки виплати в розмірі €1,1 млрд, узгоджені з делегацією Намібії, представники гереро вважають надто низькими.