Коли ЗСУ успішно збиває ворожі бомбардувальники, в далекому й глибокому тилу, – навіть не за кордоном, а за кількома кордонами, – зарубіжне українство тримає іншу лінію оборони — культурницьку. Протистояння в інформаційному просторі має свої нюанси. Найбільша складність — це поширені автоматизми свідомості. Захід вперто чіпляється за казочки про “добрих росіян”, які “страждають від поганого Путіна”. Варто позбутись вурдалака, і Московія перетвориться на територію суцільної гармонії та демократії, – аж хрипнуть у суперечках всі ті, кому так прикро прощатися з викоханими ілюзіями.
“Росія та Україна”, – чуємо у виступах політиків, читаємо в програмах конференцій, знаходимо в концептах програм по підтримці біженців. Як з цим боротися? Конкретними діями. Борітеся — поборете. Один з прикладів успішного протесту проти отруйного міксту — скасування кінофестивалю в Нанті під назвою “Від Львова до Уралу.” Організатори довго чіплялися за фрази про “великий внесок російського кінематографа до культурної скарбниці людства”, але лист від мера Львова Андрія Садового став вирішальною крапкою дискусій. “Львівська міська рада засуджує з максимальною твердістю спробу організувати фестиваль під назвою “Від Львова до Уралу, – написав Садовий організаторам заходу. – Ані географічно, ані культурницьки, ані духовно Львів ніколи не належав і не буде належати до того, що розуміється “Уралом” в нинішньому контексті. Рішення зорганізувати таку подію в момент безпрецедентного порушення міжнародного права російським агресором виглядає щонайменше алогічним, некоректним та нелюдяним. Якщо в цей складний період ви дійсно бажаєте виступити за мир та сказати “Ні — війні!”, ми вас запрошуємо організувати фестиваль українських фільмів у Нанті”.
Дискутувати по темі мистецької спадщини складніше, ніж ходити по тонкій кризі. Проте іншого шляху сьогодні нема. Один з провідних контраргументів захисників російського культурного продукту — внесок дисидентів у розпад СРСР, а також — вміст творчого доробку тих, хто бореться з путінським режимом мистецькими засобами. “Дорогий Андрію, ти ніколи не був таким самотнім! Твої фільми знімають з програм, один за одним!” – апелює до Тарковського один з французьких шанувальників творчості відомого режисера. Тарковський точно не збігається в сенсах з ідеологами Кремля. Але війна спонукає до чітких розмежувань, принаймні — на період активних бойових дій.
Читайте також: Культ «Великої Перемоги»: заберіть це негайно!
"Ми не закликаємо до бойкоту російської культури, ми пропонуємо поставити її на паузу, – пояснила в інтерв'ю радіо RFI українка Анна Корягіна, координатор численних міжнародних кінофестивалів. – З перших днів війни я та мої українські колеги заговорили про те, що треба поставити на паузу, призупинити будь-яку культурну співпрацю, будь-яку репрезентацію російської культури. Ми просимо на знак солідарності з Україною припинити культурну співпрацю з Росією, і ми ставимо чіткі тимчасові рамки: доти, доки останній російський солдат не покине територію України, доти, доки Росія та росіяни не визнають свою провину та колективну відповідальність, і доти, доки не будуть виплачені репарації”.
Конкретно у Франції, у спільноті російських іммігрантів, спостерігається велика активність довкола всього, що в той чи інший спосіб пов'язано з Україною. Чимала частина таких людей, свідомо або ні, рухається протоптаними стежками імперського дискурсу, просуваючи ідеї “спільного минулого” та “культурної спорідненості”. Яскравий приклад — діяльність агентства Vladimir-Event, керівник якого радо прикрашає свою сторінку колорадськими стрічками на 9 травня, привозить співати до Парижа різних Безрукових, котрі до цього в окупованому Донецьку вихваляли російську армію, а нещодавно ледь не став організатором гастролів у Парижі ансамблю Вірського. В українському Міністерстві культури похапцем не розібрались та підписали угоду. Колектив прибув до столиці Франції, але виступив лише на демонстрації на підтримку України, на площі Республіки. Активісти громади підняли ґвалт, угоду терміново довелось скасовувати та переукладати, й танцювальний ансамбль має іншого партнеру до виступів у липні. “Нормально? Кілька осіб говорять та вирішують за всю діаспору!” – обурюється у Facebook Владімір Архіпов, керівник Vladimir-Event.
І нормально, і логічно насправді. Концепт “спільного культурного простору” навіки похований у закривавлених підвалах Бучі. Західні суспільства мусять відмовлятись від залучення носіїв російського імперського дискурсу до організації українських культурних заходів. Це не менш важливо, ніж вихід з російських ринків великого бізнесу та відмова від російських енергоносіїв. Війна — це дуже багато чорного та білого, без розбивки на нюанси сірого. Час відтінків повернеться після визнання загарбником своєї провини, виплати репарацій за скоєне, а також — після того, як російська інтелігенція визнає свою колективну відповідальність за те, що 80% росіян підтримують та схвалюють Путіна.