Впродовж історії українці рідко коли мали змогу вивчати своє минуле. То що вже говорити про історію світову, про події, які б вражали і надихали. Але траплялися й винятки. Чи не найвідоміший приклад – історія облоги фортеці Альказар у липні-вересні 1936-го, під час громадянської війни в Іспанії.
Заголовки тогочасної української преси — там, де вона ще могла існувати — рясніли суперечливими повідомленнями: «Геройська оборона Алькасару», «Відсіч під Алькасаром», «Упадок Алькасару?» й зрештою «Кінець Алькасару». Незабаром історію про оборону фортеці переповідатимуть українські письменники: Богдан-Ігор Антонич, Олена Теліга та Богдан Кравців, а іспанські події порівнюватимуть з нашими Крутами та обороною Карпатської України.
Відбудвана фортеця Алькасар у Толедо, Іспанія
Події, про які мова, розгорталися у Толедо, за яких 60 кілометрів від Мадриду. Під час громадянської війни Толедо опинилося в руках націоналістів, чи то пак «гвардійців», але незабаром його оточили переважаючі сили «червоних» чи то пак «республіканців». Націоналістам не залишалося нічого іншого, як відступати: спершу до фабрики, а далі перебазуватися у фортецю Алькасар. Загалом, там перебували дещо більше 1000 військових, а ще близько 500 жінок та 50 дітей, двоє з котрих народилися вже під час облоги. Оборону очолив 58-літній полковник Хосе Москардо.
«Високий, стриманий, ніжний чоловік, трохи незграбний, досить пунктуальний, — так описував Москардо англійський майор Джеффрі Макніл-Мосс, – Відкритий до кількох людей, яких він добре знав, але сором’язливий у товаристві. У нього було суворе почуття обов’язку. Він був релігійним. У нації, де більшість була млявою, він був чітким».
Читайте також: Рамштайн-22. Чи стане зустріч на авіабазі у Німеччині переламним моментом російсько-української війни
Алькасар оточили близько 8000 «червоних», озброєних гарматами і танками. Їх підтримувала авіація. Один із найдраматичніших моментів облоги відбувся в перші дні – 23 липня, коли до замку зателефонував начальник міліції, вимагаючи здати Алькасар. В його руках перебував заручник – 24-річний син полковника Москадо. Їм дозволили поговорити і між ними стався такий діалог:
— Тату!
— Що, сину?
— Нічого. Лише вони кажуть, що мене розстріляють, якщо Ти не здаси Алькасар.
— Тоді віддай свою душу Богові, крикни: Хай живе Іспанія і помри націоналістом та патріотом.
— Я цілую тебе, тату!
— І я цілую тебе, синку.
Начальнику червоної міліції Москадо відповів коротко: «Не зволікайте. Алькасар ніколи не здасться», — і поклав слухавку.
Москадо-молодшого розстріляли, а в наступні тижні «республіканці» не раз атакуватимуть Алькасар, заганяючи оборонців у все більш глухі закутки древнього замку. До перемовин долучили посла Чілі в Іспанії, який особисто гарантував життя націоналістам, та вони не погодилися на здачу. Оборонці Алькасару мали величезні труднощі з водою та харчами — лише одного разу їм скинули продукти з літака. З кожним днем проблем ставало все більше і більше.
Читаючи короткі витяги з львівської газети «Діло» за 1936 рік, Алькасар сміливо можна замінити на Маріуполь: «Кореспондент Рейтерс подає, що число оборонців Алькасару оцінюють ще на 800-1000 вояків. Червоні захопили склад із харчами. На їхню думку, оборонці не зможуть довше боронитися як два-три дні». «Над Алькасаром видніє заграва пожежі. Червона артилерія обстрілює Алькасар без зупину…». «Алькасар всередині представляється жахливо, багато жахливіше, ніж це можна собі уявити. Трупи лежать непоховані по вулицях». «Двічі на день виділяють малі порції води. Харчів є теж обмаль… Ті, що не беруть участі в боях, виходять двічі на день із підземель, але тільки тоді, коли обстріл червоних слабне…»
Читайте також: Том Купер: «Усі просування росіян на Донбасі неймовірно повільні та, за своєю суттю, неістотні»
Вже 20 вересня під заголовком «60 днів геройської оборони» газета «Діло» цитуватиме повідомлення Польського агентства телеграфічного: «Наспіли до Берліна телеграми, що цитаделлю Алькасар, де від початку громадянської війни забарикадувалося 1300 героїв, висадили в повітря. Комуністи підмінували динамітом перед тим цілу цитаделю. Національні війська, що йшли на відсіч, не поспіли на час мимо важких зусиль. Більша частина оборонців, як також жінок і дітей згинула. Оборонці боролися на руїнах Алькасару до останньої хвилини з одчайдушним завзяттям. Околиця Алькасару також зруйнована».
Чергова інформація про взяття Альказару з’явиться 24 вересня. Виявилося, що оборонці Алькасару таки дочекалися підкріплення та деблокади. Це відбулося 27 вересня. Назустріч генералу Хосе Варелі вийшов полковник Москардо й коротко відрапортував: «В Алькасарі все спокійно, мій генерал».
Оборонці Алькасару після зняття облоги
Іспанія відбудує фортецю, де поховають загиблих захисників Алькасару разом із сином полковника Москардо. В одній з кімнат музею стоятиме той самий телефон, а на стіні викарбують історичну розмову батька й сина.
Хосе Москардо біля того самого телефону, роки по тому.
Українці уважно спостерігали за тією історією, а за неповних три роки вже примірятимуть її на себе, коли у березні 1939-го боротимуться з переважаючими силами угорського війська на Закарпатті. В поезії «Алькасар» Богдан Кравців писатиме про них так:
«Чекаємо вістей од Вас… Позавчора, ще вчора,
Ще вранці сьогодні – лунали етером, пливли
І поклики Ваші, і звіти, що горстка хоробра
Дотримує поля, злинає у бій – як орли».
Сьогодні Алькасар надзвичайно асоціюється з Маріуполем. Хіба що масштаби оборони Маріуполя, за якою ми спостерігаємо вже понад 2 місяці, неспівставно більші — за кількістю залучених військ, території та інтенсивності боїв. Досить пригадати, що за весь час облоги Алькасару червоні здійснили 35 авіанальотів – стільки ж, скільки російські війська провели на «Азовсталь» лише за одну ніч проти 26 квітня. І це ще буде не рекорд російського варварства…
Так чи інакше, оборона Маріуполя уже увійшла в історію — і України, і Європи, та й, певно, цілого світу. Та спершу хочеться дочекатися деблокади. Про Алькасар ми вже знаємо. В «Азовсталь» — віримо.