Звірства російських військових у Бучі змусили весь світ заговорити про трагедію маленького містечка поблизу Києва. А також це черговий привід ще раз замислитись над тим, яку роль у пропаганді та маніпуляціях суспільною думкою відіграють різноманітні онлайн-платформи та сервіси, зокрема — пошукові системи.
Журналісти звернули увагу на таку деталь: якщо “забити” до різних пошуковиків слово “Bucha”, то вони можуть дати користувачеві досить відмінні результати. Візьмімо найпростіший пошук по зображеннях. На запит “Bucha” Google покаже моторошні світлини руйнувань та звірств, на які страшно дивитись, фотографії загиблих і таке інше. Подібний результат можна отримати, якщо скористатись непопулярним в Україні пошуковиком Bing. Видача анонімної пошукової системи DuckDuckGo також не матиме суттєвих відмінностей.
Натомість якщо скористатись російським «Яндексом» (для чистоти експерименту — його англомовною версією, доступною на домені yandex.com при авторизації через азійський VPN), то може скластись враження, що ніякої масакри у Бучі й не сталося.
.jpg)
Для того, щоб зрозуміти глибину проблеми, ми також спробували пошукати фотографії інших зруйнованих українських міст, використовуючи запити «Irpin», «Mariupol», «Kharkiv» у згаданих вище чотирьох пошукових системах. Результати виявились аналогічними. Наприклад, у випадку Ірпеня Google видає фото мирного міста поруч з наслідками російської агресії, а DuckDuckGo та Bing показують більше знімків воєнного часу. А от для “Яндекса” Ірпінь – це все ще квітуче місто, в якому нічого геть не відбувається. Поруйнований Харків показує лише Google, натомість інші пошукові сервіси ще пам’ятають його прекрасним містом. А от розбомблений Маріуполь не змогли подолати навіть алгоритми «Яндекса». Ймовірно тому, що маріупольська трагедія дуже активно висвітлюється не лише українськими, але й російськими медіа, які використовують її для потреб власної пропаганди.
Читайте також: Заборона Meta у РФ: Бий своїх, щоб Цукерберг боявся
Ми не знаємо достеменно, яким чином працюють пошукові алгоритми «Яндекса», а також Google чи інших пошукових сервісів, адже це – їх комерційна таємниця та основа їхнього заробітку. То ж ми не знаємо, чи регулюється вручну пошукова видача «Яндексу». Більше того, при використанні Google з інших IP-адрес, наприклад, як користувача з Америки чи Азії, ми напевне отримали б іншу видачу, адже будь-яка пошукова система підлаштовується під велику кількість параметрів конкретного користувача, який формулює запит. Проте спроба подивитись на те, що покаже Google для юзерів з Азії чи Америки по запитам «Mariupol» чи «Bucha» показали нам, що концептуальної різниці з українською версією тут нема – сервіс показує результати звірств російських солдат в українських містах.
Найбільш ймовірно, що «Яндекс» не регулює свою пошукову видачу вручну – він може просто відмовити деяким сайтам в індексації, тобто зробити їх «невидимими» для свого пошукового бота. Відповідно, після цього такі сайти не впливатимуть на формування пошукової видачі. Якщо ці сайти писатимуть про звірства рашистів, то «Яндекс» їх не побачить і не покаже користувачам. Це відбудеться через те, що він їх або не проіндексує, або бо їх будуть одиниці, а пошукова система за своїм задумом на перших сторінках видачі пропонує користувачам популярніший контент, тобто той, який поширює більшість ресурсів.
«Роскомнадзор» багато зробив для того, щоб росіяни не бачили “недозволений” контент. Швидше за все, таке блокування стосувалось і пошукової системи, контрольованої російською державою, тобто «Яндексу». То ж можна припустити, що сам «Яндекс» жодним чином не регулює свої алгоритми. Просто в результаті певних кроків російської цензури, зроблених раніше, головна пошукова система рунету стала її головним цензором. Тобто показує те, що потрібно владі, і фактично приховує альтернативну точку зору.
Читайте також: Чи має Росія кібернетичну суперзброю?
Якщо до цього додати обмеження компанією Meta (Facebook) контенту за хештегами #Bucha і #BuchaMassacre (нібито через те, що ці фото порушують правила спільноти), то стає очевидно, що сучасні цифрові платформи перетворюються на інструменти цензури та самоцензури і перешкоджають поширенню контенту з перших рук. Війна в Україні просто стала лакмусовим папірцем для цифрового світу, який ще не навчився жити з «війною в прямому ефірі» та не виробив правила щодо такого контенту.