«Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі», – писала Леся Українка. Сьогодні ми часто думаємо, чи можуть зрозуміти нас в інших країнах – ті, що не пакували усе своє життя в один наплічник під звуки обстрілів, хто не затуляв собою немовля від вибуху, не народжував у підвалі, не тікав від війни, стоячи годинами в тамбурі евакуаційного потяга. Що думають про ситуацію в Україні іноземці та як змінюється це ставлення з початку повномасштабного вторгнення Росії? Продовжуємо серію публікацій листів на війну, надісланих друзями України з усього світу, аби підбадьорити нас і сказати, що ми не самі.
Інґо Темме з Тюбінґена, Німеччина:
Головною темою в політиці Німеччини в останні роки була зміна клімату, і тепер багато хто з подивом побачив, що в житті є й інші жахливі речі. Західна Європа стурбована цією війною набагато більше, ніж, наприклад, близькосхідними війнами, тож побоювання, що війна в Україні перестане бути топ-новиною і стане рутиною, не мають підстав, на моє переконання.
Освічені та розумні люди мають більше співчуття, ніж нижчий соціальний клас. Говорячи відверто, ми відчуваємо себе ближчими з вами, тому що ви в багатьох аспектах більше схожі на нас, аніж вихідці з Азії чи Африки, хоча наші ЗМІ безперервно повчають нас, що це неправильно, і ми, звісно, повинні оцінювати всі людські життя однаково.
Читайте також: Листи на війну. Як вболівають за нас у Великій Британії, Франції та Литві
Коли я був дитиною наприкінці 1960-х, підлітком у 1970-х, усе ще відчувався страх перед Радянським Союзом через безчинства під час Другої світової війни. Тепер молоде покоління німців почувається розгубленим: як росіяни можуть робити те, що вони роблять?! Дехто каже, що це лише Путін, але ми також читаємо і знаємо, вже протягом тривалого часу, що вся російська система побудована на брехні: у спорті, історії, політиці тощо. Однак багато хто досі відмовляється прийняти це як емпіричне знання.
Нещодавно в нашому місті тисячі школярів самостійно влаштували протест на підтримку України. Були плакати з текстом: “Путін=асасин”, “Путін=вбивця” та багато синьо-жовтих прапорів. Зрозумійте, їм 13–16 років і вони проживуть ще 70–80 років з розумінням, що Росія не є частиною цивілізованого світу. Якщо у вас і ваших друзів є можливість і сили збирати докази скоєних військових злочинів, будь ласка, зробіть і закопайте їх десь у землі або в інших місцях, де їх не можна знищити. Володимир Зеленський має рацію: Росія заплатить за злочини, майбутні покоління будуть судити цю країну за її поведінку.
На мою думку, ЄС має припинити будь-які справи з Росією зараз, саме в цей день, заборонити приватні поїздки, давати щомісячні пайки нафти й газу лікарням і необхідну кількість для національної промисловості та закуповувати нафту з Близького Сходу. Можна було б не платити ні цента Росії коштом обмеження власного комфорту: у нас у всіх є велосипеди, є поїзди і автобуси, і найближчі півроку буде тепло. Польща і Прибалтика більш адекватно ставляться до Росії, натомість у Німеччині багато наївних, егоїстичних і вибагливих. Німеччина платить величезні суми євро на гуманітарну підтримку України, але ми могли б заощадити ці гроші, якби були більш суворі стосовно впровадження санкцій і нашої поведінки щодо Росії (читаємо про думки німецьких політиків, що не можна засуджувати росіян, які живуть у Німеччині, буцімто вони могли б також не схвалювати російську політику та війну, але я бачу, що багато росіян, які живуть в ЄС, погоджуються з Путіним).
Світ із недовірою дивився на німців після Другої світової війни, і досі є сусіди, які не вповні довіряють нам. Це нормально, німці несли на собі наслідки своєї провини, і завдяки глибокому розвитку майже всього німецького суспільства поступово вони здобули кращу репутацію, тому що життя тут і думки людей про інші країни та народи змінилися для ліпшого співіснування. Це був довгий шлях, і ціле покоління, я передбачаю, майже скрізь буде розглядати Росію як загрозу, навіть якщо Путін скоро помре. І це прийнятно, тому що зміна громадського духу має відбуватися зсередини Росії, і здається, що для цього потрібно багато часу. Усе це "провітрювання думок" було б марнуванням часу, якби в цей момент не було стільки страждань, наприклад, у Чернігові та Маріуполі, якби ми могли посилити тиск на нелюдський режим Путіна, щоб вони припинили обстріли мирного населення, лікарень та евакуаційних колон?!
Анонімне джерело з Бейрута, Ліван:
Як країна, що стала свідком успішних воєн і конфліктів; живучи після катастрофічних воєн і несучи людські втрати, а також економічні та інфраструктурні наслідки воєн, ліванці завжди виступають проти смерті та насильства та прагнуть до мирного середовища, яке відкриває шлях для розвитку та покращення рівня життя.
Той факт, що ми є країною, яка прийняла понад два мільйони біженців через війну в сусідній країні, ми усвідомлюємо наслідки будь-якої війни не тільки для країн, що залучені у конфлікті, а й для сусідніх країн, та й усього світу. Війна матиме негативний економічний вплив на Ліван. Ліван імпортує майже 90% свого зерна з України та Росії і має лише приблизно місячні запаси зерна.
Читайте також: Що і як пишуть у Сирії про російсько-українську війну
Війна в Україні викликає внутрішній розкол у Лівані. В офіційній заяві Лівану йдеться про відмову від насильства і прохання до конфліктуючих країн працювати над вирішенням усіх проблем шляхом мирного діалогу. Мої українські друзі, серед іншого, організовують протести, переговори, збирають кошти. Тоді як інші звинувачують Захід у тому, що відбувається в Україні, а за це платять люди України та Росії.
Валло Ехасалу, естонський священнослужитель і богослов:
За місяць повномасштабного вторгнення Росії в Україну ставлення естонців не змінюється: ми завжди думали, що російські "навчання" тривожні і небезпечні. Але з ними можна було змиритися до 24 лютого. Перший шок був важким. Тепер окреслилися два різних способи мислення. Один – сміятися з невдач Путіна та його слуг, ЗМІ переповнені жартами, який добрий урожай металу буде в українців. Інший спосіб – мислити, як українцям виживати в різних труднощах, без їжі та світла.
Змінилася внутрішня політика. Прем'єр-міністрка Кая Каллас нині дуже популярна, люди вважають, що вона не тільки хороша прем'єр-міністерка, а й хороша міністерка закордонних справ і міністерка оборони. Тому що вона сказала на високій нараді десь у Брюсселі: припиніть говорити з Путіним про мир, дайте зброю українцям. Ми вже забули свої негаразди, актуальні сім чи два місяці тому, тепер думаємо тільки про Україну.
Слово «біженці» змінило своє значення, перш ніж ми встигли подумати, що ми не бажаємо їм цього. Біженець був для нас людиною на польському кордоні, що намагається знести паркан. Тепер ми думаємо, що біженці приходять від війни, від небезпеки й не мають дому. Усі прагнуть допомогти українцям. З вікна їдальні я бачу ратушу, там український прапор. Я закріпив перед церквами в Елві та Ринґу [місто і селище на південному сході Естонії. – Ред.] українські прапори та інформаційну табличку з кількома тезами про Київ, про Нестора Літописця, який вперше в історії написав про естонців (чудь) і Тарту (Юр’їв).
Раніше біженцями бували чоловіки, які лишали жінок удома, стерегти дім і працювати по господарству, а самі тим часом віддавалися пригодам у Європі. Але українці інші — ваші чоловіки захищають домівки, свої і всіх народів.
Щодо наших російських співгромадян в Естонії, вони думають інакше. Нам здавалося, що ми вже забули радянські негаразди, ми повірили, що "наші" росіяни люблять нас, естонців. На різних рівнях ми ставимося доброзичливо, росіяни говорять з нами естонською мовою, і ми розмовляємо російською з росіянами, якщо можемо: чоловіки більше, жінки менше, чоловіки, старші від мене — добре, чоловіки, молодші за мене — погано або взагалі не розмовляють. Але тепер росіяни злі: мовляв, чому всюди українські прапори? Російських прапорів не видно. Чому всі допомагають українцям, а росіянам у 1990 році було сказано: їдьте додому! Російська школа в Естонії є проблемою, українська школа – ніби мрія естонців. Мер міста Маарду (огидне місто поблизу Таллінна) сказав, що український прапор – це «символ», якого варто уникати. Росіяни кажуть, в Естонії немає свободи інформації, тому що російське телебачення закрите. Деякі закликали: ми не повинні вірити одній стороні, у війні є дві сторони.
Читайте також: Софі Оксанен: «Фінляндизація тягне за собою моральну та етичну деградацію. Це ерозія гідності, що роз’їдає ментальний захист нації»
Російський політик у Таллінні заявив, що від росіян держава вимагає знання естонської, здійснюють рейди на робочих місцях, щоб виявити тих, хто не володіє естонською. Натомість українцям скажуть, що вони можуть почати працювати негайно, без вивчення естонської. Росіяни вважають, що це не справедливо. Але в росіян було достатньо часу, щоб навчитися, десятки років! Тому ми розчаровані в наших росіянах.
Сенат Тартуського університету вирішив не приймати до університету росіян та білорусів. Це має свої за і проти. Але я особисто в Карелії бачив справи, гірші за радянські часи. Спробуй разом з ними зробити мовну стипендію, коли в Карельській академії наук є наукові співробітники, які «говорять російською та англійською» (не фінською!).
Ще одна проблема для Естонії полягає в тому, що раніше в нас працювало багато українських чоловіків, вони дуже працьовиті, без них не відбувалося жодне будівництво. А тепер ми заклопотані тим, що чоловіки повертаються в Україну, натомість приїжджають жінки, і поки незрозуміло, як розвиватиметься наш ринок праці. До Естонії приїздить більше українців, ніж до Фінляндії чи Латвії. Думаємо, можливо, ми українцям подобаємося.
До речі, у Фінляндії стрімко зросло прагнення вступити в НАТО. Прем’єр-міністерка Фінляндії Санна Марін, яка місяць тому заявила, що вступ до НАТО не відбудеться в цей виборчий період, має змінити свою думку. Бажання людей вносять зміни в рішення уряду.