“Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме”. Цими словами Лесі Українки я втішаю себе щоразу після чергових новин про нерішучі кроки Заходу у відповідь на російську агресію в Україні. Невже нам дійсно судилося визволятися самим? "Я думала про вас цілий день і не знала, що сказати, бо мені соромно, що нічого не змінилося, не прийнято рішення зупинити цю катастрофу. Ми просто надсилаємо все більше грошей і щодня спостерігаємо, як українські громадяни гинуть і воюють, і все. Тому я не знаю, що написати, я почуваюся жахливо. Мені приємно знати, що ви все ще працюєте і пишете, щоб поширювати правду", – цей та подібні листи я отримала від своїх знайомих з-за кордону. Що відчувають європейці, для яких війна в Україні, що триває вже вісім років, почалася лише тепер? Як змінилося ставлення до російської агресії за ці три тижні? Цим матеріалом розпочинаємо серію публікацій "листів на війну" від друзів України з усього світу.
Джуліан Еванс, британський письменник:
"Я відчуваю, що ставлення до війни на Заході змінилося від безсилля, жаху та гніву на початку, у поєднанні зі зростаючим, а тепер просто безмежним захопленням хоробрістю та непокорою українських захисників та простих людей, до ще більшого жаху перед умисними військовими злочинами Путіна проти мирного населення в Маріуполі, Харкові, Ірпені, Гостомелі, Києві, Чернігові та інших українських містах. Зростає також гнів, що Путіну може бути дозволено продовжувати війну на виснаження. Я думаю, що тепер у суспільстві більше розуміння того, що Україна – не російська, не Путінова, українці – не росіяни, і що українці як незалежна і вільна нація мають право обирати своє майбутнє. За минулі три тижні було спростовано багато міфів – особливо про те, що це війна, яка сталася через загрозу з боку НАТО, і що російська армія непереможна, – і це дає людям більше знань і надії. Крім того, змінилися погляди на роль Заходу. На початку безпольотна зона вважалася дуже нерозсудливою, як і введення військ, тому що люди вважали, що це Путін воює проти України (але насправді це не так), і тому всі розмови були про «деескалацію, переговори». Тепер серед громадськості, а я підозрюю, що і в приватному спілкуванні поміж урядовців, зростає розуміння того, що єдиний безпечний фініш для Заходу і світу – це те, що Путіна потрібно перемогти. Іншими словами, війна, яка розпочалася з метою усунути президента Зеленського та домогтися зміни режиму в Києві, може закінчитися лише усуненням Путіна та досягненням зміни режиму в Москві. Такий мир навіть принесе користь Росії, і, можливо, це єдиний мир, який принесе користь, оскільки він дасть країні змогу позначити новий початок. (Інакше це буде країна-парія протягом поколінь.) Словом, люди у Великій Британії, як і в інших країнах Європи, тепер хочуть, щоб наш уряд робив більше, тому що ми усвідомлюємо, що українці так мужньо борються не лише за свою країну та власне майбутнє, але також і європейське.
Люди завжди розчаровані державним тиском, а заходи вживаються недостатньо швидко. Особливо це стосується британської реакції на надзвичайну ситуацію з біженцями – чорний британський гумор нагадує нам, що ми значно прихильніше ставимося до олігархів у Великій Британії, ніж до біженців. Але серед людей, яких я знаю, також зрозуміло, що є широка підтримка безпольотної зони, а також максимального обсягу оборонної військової допомоги (літаки, протиповітряна оборона) і суворіших санкцій, таких як повне торгове ембарго та заборона на весь імпорт нафти та газу, щоб повністю задушити російську економіку якомога швидше. Деякі висловлюють підтримку введення військ союзників (не НАТО, окремих країн), оскільки стає зрозумілим, що стратегія «не провокуйте Путіна», – безглузда: він гангстер і маніяк, який створюватиме будь-які жахи, які захоче, незважаючи на нашу обережність, поки його не зупинять. Насправді стало очевидно, що бездіяльність робить повну протилежність, даючи Путіну дозвіл сіяти невимовний жах, мучити цивільне населення, безкарно вбивати дітей і старих людей, тому що він знає, що ми нічого з цим не зробимо. Люди у Сполученому Королівстві показали, що вони абсолютно не владні над своїм урядом, зареєструвавшись десятками тисяч, щоб прийняти українських біженців. І серед друзів та колег я чую те саме розчарування, що наш уряд, хоча він і надіслав багато військової допомоги починаючи з 2014 року, тепер не активізує своїх зусиль, а змінює свою стратегію як союзника України в цій війні, що загострюється.
Читайте також: Чому на Заході вважають, що проблема не в Росії, а лише у Путіні
Ґілен Драгі-Мартел, маркетологиня родом з Франції, мешкає у Литві:
"Ставлення до російської агресії у Франції не змінилося за останні три тижні, тема війни досі в топі новин щодня. Люди шоковані тим, що відбувається, і дуже занепокоєні тим тяжким становищем, яке доводиться переживати українському народу.
Ми маємо проголосувати за нашого наступного президента через 3 тижні (10 квітня), що зазвичай є важливою справою для демократії, але виборча кампанія поглинута війною. Відверто кажучи, зараз ми також думаємо про інші наслідки, такі як олія та пшениця, якими Україна зазвичай забезпечує багатьох країн. Невдовзі кілька держав зіткнуться з продовольчою кризою. Виникає непередбачуваний ефект доміно.
Деякі люди дуже егоїстичні і просто стурбовані зростанням ціни на бензин, але багато громадян Франції дуже піклуються про українських біженців і за один день виїхали з країни, щоб допомогти їм на кордоні з Польщею. Люди дійсно об’єднують свої сили, щоб допомагати одне одному.
Усі французи думають, що Путін жахливий деспот, нещадний тиран, військовий злочинець, але ми розуміємо, що Макрон, наш президент, усе ще розмовляє з ним, навіть якщо це нічого не змінить, ми повинні намагатися тримати переговори відкритими просто про всяк випадок. Більшість поділяє офіційну позицію нашого уряду, що оскільки, на жаль, Україна не є частиною НАТО, ми не можемо воювати на її боці, не розпочавши третю світову війну, бо, чесно кажучи, ми боїмося російської ядерної зброї".
Ульде Сіртаутайте, шкільний психолог в Американській міжнародній школі у Вільнюсі:
У Литві ставлення до війни і до Росії сформоване і єдине – наші співвітчизники бажають допомогти і підтримати українців. Хоча за три тижні помітні й певні зміни: люди вже не так бояться, що Литва може бути атакована «завтра», і шукають довгострокові шляхи допомоги замість короткострокових ініціатив. Менше протестів і менше швидких масових ініціатив. У перші дні у Вільнюсі за кілька годин збирали п'ятдесят вантажівок гуманітарної допомоги, пан мер виступив зі зверненням до мешканців колишніх міст-побратимів у Росії. Наступного тижня у школі, де я працюю, роздавали йодні таблетки на випадок ядерної війни, були розроблені плани евакуації в разі надзвичайних ситуацій, фінансове управління підрахувало суму грошей, яку можна було б розподілити між співробітниками за такого сценарію. Щодня родини зі школи виїжджали за кордон, боячись за своє майбутнє.
А сьогодні люди поширюють світлини нашої прем’єр-міністерки Інґріди Шимоніте, яка волонтерить на пункті реєстрації біженців.
Мер Вільнюса Реміґіюс Шимашюс ініціював Спільний заклик до закриття українського повітряного простору.
Я відчуваю, що наші політики досить відверті на міжнародній арені. Я хотів би, щоб ми були більшою країною з більшим впливом.
Загалом, спочатку було кілька великих ініціатив, щоб допомогти українцям, а тепер розвинулось і чимало маленьких починань. наприклад «Четвертий конвой», який доставляє гуманітарну допомогу в Україну. Значну суму їм пожертвувала наша екс-президентка Даля Ґрибаускайте. Інший приклад – група людей, яка купує транспортні засоби або люди їх дарують, і вони перетворюють їх на військову техніку, потім доставляють її в Україну. Один із моїх близьких друзів координує доставку до Львова матеріально-технічного забезпечення для бійців-добровольців із Канади. Я знаю, що люди все ще жертвують гроші. На моєму занятті у школі діти малюють картини на підтримку українців. 4000 водіїв, і я зокрема, вирушили до кордону, щоб зустріти і розвезти до прихистків українських біженців. Біля російського посольства у Вільнюсі триває безперервний мітинг, учасники вмикають сирену і скандують, у якому напрямку йти російському кораблеві. Вулицю, на якій розташоване російське посольство, перейменували на честь Українських героїв. Організовуються спільні молебні за Україну.
Водночас дехто тимчасово віддалився, це також правда. Я розумію, що їм потрібно емоційно «заправитися», це необхідно, аби уникнути вигорання. Та я знаю, що у ваших людей, на жаль, немає такої можливості".