“В ситуації, у якій опинилась сьогодні Україна, ухвалення законів проти колабораційної діяльності (№5143 та №5144) є правильним кроком. Такі закони мали б з’явитися вже давно. Проте ці кроки потрібно здійснювати грамотно, щоб запровадити найжорсткіші заходи, спрямовані на боротьбу з російською агентурою та диверсантами, й нещадно карати громадян України, які допомагають ворогу.
Зокрема, відсутність у згаданих законах визначення колабораціонізму, може призвести до зловживань та неправильного застосування національного законодавства в тому, що стосується дотримання прав людини. Адже колабораціонізм — це поняття, яке стосується лише співпраці з ворогом на тимчасово окупованих територіях. Якщо ж йдеться про територію України, яка не є окупованою, то тут ніякого колабораціонізму немає. Йдеться про порушення законів України, підрив її оборонних зусиль та дискредитацію Збройних сил. І в цьому випадку вже йдеться про державну зраду. Тому все це потрібно розвести. Одна справа — злочинна діяльність людей, спрямована на підрив обороноздатності України, а інша справа — співпраця громадян України з ворогом, які опинилися поза своєю волею, на окупованій території. Це різні речі, тож повинен бути різний правовий режим.
Читайте також: З чого починати стягнення репарацій з Росії? – пояснює правник
Також в законі повинні бути передбачені всі обмеження, які стосуються громадян України, що знаходяться на неокупованій території: комендантська година, використання приватної власності в воєнних цілях тощо. Ну і звичайно заходи: цензура, покарання осіб, які сприяють диверсантам чи надають інформацію ворогу про воєнні об’єкти на території України. Але це вже близько до державної зради. І це окремі склади злочинів.
Що ж стосується колаборації, то тут підлягають забороні всі організації, незалежно від того, засуджена причетна до неї уповноважена особа за колабораціонізм, чи ні. Якщо якась партія чи громадське об’єднання, виступають з явно антиукраїнських позицій, вони підлягають беззастережній забороні, а їх члени, в залежності від того, що вони зробили, підлягають кримінальному покаранню як зрадники.
Коли ж говориться про поширення відповідальності за колабораціонізм на сферу трудових відносин, то слід мати на увазі, що не вся діяльність громадян України на окупованій території може розглядатися, як колаборація, що підлягає кримінальному покаранню. Скажімо, дрібний і приватний бізнес, який не сприяє посиленню ворога та не шкодить обороноздатності України, робота лікарів, що обслуговують цивільне населення, або ж діяльність, спрямована на виживання громадян, що опинились під окупацією — все це не можна вважати колабораціонізмом. Колаборацією є лише дії громадянина, спрямовані проти своєї держави, проти оборонних зусиль України, розголошення воєнної таємниці, вербування громадян України до збройних сил Росії, робота на воєнних об’єктах ворога, у ворожих ЗМІ, поширення фейків та участь в інформаційній агресії проти України тощо. І все це варто було б передбачити в законах. А якщо цього не було зроблено, то тепер потрібно внести корективи до уже ухваленого законодавства.
Читайте також: Демарш Овсяннікової: всі крапки над “і”
Крім того, слід звернути увагу на той факт, що українська влада фактично порушила свої обов’язки, виписані в Конституції та деяких законах. Скажімо, стаття 4 Закону «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року прямо передбачає: «У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі». Якби цю норму закону почали виконувати ще в лютому 2014 року, коли почалася збройна агресія Росії, можна було б за кілька років вщент винищити ворожу агентуру, позакривати всі ворожі партії, перевести економіку України на воєнні рейки та бути готовими до війни.
Ну але краще пізно, ніж ніколи. Й те, що робиться сьогодні — це все ж таки правильні заходи. Які лише потрібно серйозно вдосконалити й уточнити певні кваліфікації, щоб в майбутньому уникнути непотрібних проблем, зокрема звинувачень в порушенні прав людини”.