Ці дві новини останніх днів, які на тлі загального потоку подій на фронті, повітряних тривог і n-ного раунду перемовин, навряд чи комусь запам’яталися. Перша — від 7 березня: міністр економіки Грузії Леван Давіташвілі заявив, що «за кілька днів» до країни прибули 20-25 тисяч росіян. За його словами, такі цифри востаннє фіксували в доковідний період, коли в країні процвітав туризм. Друга новина датована 11 березня: агентство Reuters передає, що в ОАЕ фірми-посередники в переведенні криптоактивів просто завалені замовленнями на продаж біткоїнів за долари або на придбання нерухомості в Еміратах за ті самі коїни. Усе свідчить, що замовники – заможні росіяни, які берегли частину статків у криптовалюті.
Схожі новини надходять з країн, які межують з Росією майже по всьому її периметру. Латвія або Фінляндія — для тих емігрантів, хто може собі це дозволити. Вірменія та Азербайджан — якщо не вдалося зупинитися у Грузії. У крайньому випадку пунктом призначення для втікачів з «країни берізок» стають навіть країни Центральної Азії. Це все трохи нагадує вихід білої еміграції з теренів колишньої Російської імперії на початку ХХ століття. Серед них також було чимало переконаних, що все це тимчасово. Мовляв, дим війни вляжеться, а там і повернутися можна. Але, як ми пам’ятаємо, сталося інакше.
Зараз переконливих ознак того, що путінський режим упаде з дня на день, теж немає. Немає й ознак набагато важливішого: прийдешньої трансформації суспільного ладу в Росії, а не лише зміни прізвищ деяких вищих керівників держави. Причому можливі позитивні зміни віддаляють самі ж росіяни-емігранти. Розбиратися у психологічному портреті росіян, які «любят другую Россию будущего», але не збираються за неї боротися, було малопродуктивно й до 24 лютого, а зараз це взагалі дурне марнування часу. Питання в іншому: чи може ця нова білоеміграція вплинути на становище України і наскільки сильно?
Дослухаючись до відлуння у соцмережах та ЗМІ, зараз можна поділити виїжджаючих росіян принаймні на три великі групи: політичних, технарів і частину бізнесової еліти з родинами. З-поміж них найлегше розібратися з умовними «технарями». До таких можна віднести представників ІТ-індустрії, вчених, серйозних управлінців зі сфери бізнесу. І тут український підхід має бути максимально прагматичним. Наскільки б ці особистості не були заражені «Росією головного мозку», але їхньому від’їзду з РФ треба максимально сприяти і заохочувати. Чому? Бо одна з найболючіших для Росії проблем – технологічне відставання. Запроваджені санкції б’ють саме по доступу до технологій, що прямо впливає і на переозброєння, і на побутове життя всередині країни. Сервіси, в яких молоді росіяни проводили більшість вільного часу недоступні, ресторани – також. Автомобілі, побутове приладдя, навіть товари для догляду за собою – все це потребує якоїсь альтернативи. Очевидно, що левову частину ринку рано чи пізно займе Китай, проте стрімке знецінення рубля ставить під сумнів широку доступність цієї продукції. “Дружити” з Росією у високотехнологічних галузях Китай не поспішатиме. Тому кремлівські клептократи будуть намагатись так чи інакше оживити російську науку і підштовхувати технологічний розвиток — наприклад, створюючи резервації обмеженого вільнодумства, як це було у радянських НДІ. Висновок для нас дуже простий: чим менше у Росії залишиться фахівців потрібного профілю, тим гірше буде для неї, і краще — для нас.
Щодо бізнес-еліти, за такими варто слідкувати особливо прискіпливо. Їм треба залишати тільки два варіанти: повне публічне зречення Путіна і суттєві витрати на потреби України без будь-яких умов — в обмін на відносний спокій. Або ж переслідування будь-де поза Росією з метою повного позбавлення впливу і статків (а у деяких випадках — і волі).
Третя група — умовні «політичні» емігранти — найцікавіша і насправді найнебезпечніша. До неї належать не тільки «опозиціонери» старих часів і журналісти. Це також діячі спорту та культури, які в Росії злилися з владою щонайменше 15 років тому. Ці персони роками демонстрували дива еквілібристики, щоб залишатися водночас відстороненими від режиму, але й отримувати кошти від нього. Цікаво, що вони дотримуються тієї ж тактики і зараз. Чимало російських зірок шоу-бізнесу (наприклад, головна персона розважального сегменту тамтешнього держТБ Іван Урґант або улюблениця Путіна Ксєнія Собчак), опинилися в Ізраїлі. Однак для своєї публіки вони «просто виїхали на відпочинок». Такі персонажі понад усе бажають згодом повернутися до business as usual, не підтримавши війну на словах, але й не засудивши режим. Собчак вже почала розповідати про несправедливість санкцій проти Росії. До речі, Ізраїль та найбільше місто Туреччини Стамбул теж стали прихистком для чималої частини біглих росіян (цікаво, що Стамбул був великим перевалочним пунктом білоеміграції й сто років тому). І тут варто наголосити на головній небезпеці, яку становлять «політичні» емігранти для тих, хто прагне перемоги над Росією. Саме ці втікачі — декларовані противники режиму Путіна — намагатимуться нормалізувати росіян для світу, а це в кінцевому підсумку неодмінно призведе до нормалізації сучасної Росії.
Як це працює, можна проілюструвати на прикладі двох дописів у фейсбук дуже фахового (без іронії) російського журналіста Ільі Азара. «Це просто неможливо читати і дивитися», – пише Азар 10 березня, прикріпивши статтю New-York Times про загибель цивільних громадян в Україні. Азар зараз у Стамбулі. «Що ти робиш, щоб зупинити рашистів?» – питає в нього у коментарях уродженець Маріуполя Костянтин Батозький. «Ну от що ти реально хочеш досягти таким коментарем, а?» – відповідає Азар. І продовжує: «Ну люди бояться, що розібравшись з вами, візьмуться за них по повній, взагалі-то вже взялися». 11 березня Азар вже менше опікується війною, натомість пише про складне становище «русского человека на чужбине»: «Картки всім мігрантам відключили (по всьому Стамбулу позавчора до банкоматів, що видають готівку без комісії, стояли довгі черги); Turkish Airlines вчора заборонив росіянам купувати квитки до третіх країн; у Facebook, Instagram не будуть банити користувачів у низці країн за заклики до насильства на адресу російських військових (а спочатку писали, що й на адресу російських громадян); я так розумію, скоро росіян, які виїхали з Росії, не будуть селити в готелі, а потім просто ловити на вулицях і депортувати?»
Читайте також: Бажати смерті Путіну – дозволяється!
Власне, Азар майже прямо натякає, що росіян засуджують за національною ознакою і що це неправильно. Натомість, на запитання про зупинку війни йому сказати нічого. Свого часу Азар писав репортажі про складне становище російськомовних на Півночі Казахстану, чим по суті сприяв просуванню ключової ідеологічної тези сучасної Росії: «русских людей обижают». Як поєднати у один ланцюжок те, що російське суспільство агресивно зомбоване, з тим, що росіян обмежувати ні в чому не можна – задача для нормальної людини з основами логічного мислення непосильна. Але для російських «політичних» ця теза роками була самоочевидною. І саме у її поширенні полягає ключова загроза як для України, так і для країн, які зараз приймають біглих росіян. Зараз вони лише іноді висловлюють незадоволення. Але за півроку вони організують власні ЗМІ і будуть вимагати особливого ставлення до себе, звинувачуючи місцевих у шовінізмі.
На фотографії вище – банер, розгорнутий фанатами італійської «Аталанти» під час матчу місцевого чемпіонату 10 березня. У складі команди грають двоє легіонерів – українець Руслан Малиновський та росіянин Алєксєй Міранчук. Так уболівальники закликають до примирення на людському рівні. Найпростіше і найточніше на цей банер відповів інший український футболіст Роман Зозуля: «Можуть собі засунути в ж**у». Якщо аргументувати більш розлого, то проблема в тому, що під час війни подібні дії нормалізують становище. Банер став хітом у російських ЗМІ, які продовжують позиціонувати себе «над сутичкою». При цьому майже не приділяють уваги до того, що головна зірка американської НХЛ Алєксандр Овєчкін навіть не змінив у інстаграмі головну світлину з Путіним. Натомість він заблокував коментарі і можливість себе «тегнути».
Росіяни на виїзді передусім створюватимуть власне, окреме від решти культурне середовище. Репер Oxxxymiron вже анонсував концерт у тому ж Стамбулі. Гроші поки що підуть, як заявлено, на допомогу біженцям з України. Але це лише початок. Далі кошти йтимуть на функціонування російських ЗМІ та культурних осередків. Чим займатимуться ці осередки? Лобіюванням російської культури і прав за кордоном, обіцяючи віртуальну вигоду від майбутньої нібито зміни режиму в Росії. Власне тим, чим вони займалися і раніше. Для частини політичних еліт Заходу це дуже зручно. Вони й досі не хочуть визнавати, що картина світу стала зовсім іншою. Розмови про відмінність Путіна від «інтелектуальної еліти Росії» вже точаться навіть у доволі високих політичних кабінетах.
Читайте також: Як технологічні санкції вплинуть на Росію
В чому полягає тактика «політичних русскіх»? Її прямо описав на самому початку своєї статті від 12 березня Боріс Грозовскій, який саме займається організацією нових емігрантів у Тбілісі. Мовою оригіналу: «Сейчас помогать россиянам в Грузии, Турции и так далее – это то же самое, что помогать сбежавшим от Гитлера евреям». Отака проста логіка. В чому полягає шкода Україні від цього – очевидно і вже багато разів написано: у нормалізації становища на цей момент, коли воно є трагічно ненормальним. Але й громадянам країн, які нині розкривають двері для іммігрантів з РФ, варто також замислитись. Чим більше росіян і їхнього впливу – тим більше у Путіна або його наступника підстав їх «захищати». Ніякого іншого варіанту не буде.