За хештегом #Wirmachennachbarschaft (з нім. #МиТворимоСусідство) в соцмережах можна переглянути чимало публікацій про співпрацю мешканців одного будинку чи мікрорайону в Берліні. Також він став слоганом «Фестивалю сусідів», який наймасовіше серед європейських міст торік відбувся в німецькій столиці. Такі фестивалі організовують по всій Європі ще з кінця 1990-х. У 2014-му схожий уперше відбувся й в Україні — його організували жителі одного з найстаріших районів Львова — Підзамчого.
В Україні такі заходи — поки що доволі малознане явище, а в Берліні «культура сусідства» — одна з особливостей. Хоча насправді не тільки в ньому, а й у багатьох інших німецьких, австрійських та скандинавських містах. «Фестивалі сусідів» — це своєрідний спосіб краще познайомитися не лише з тими, з ким живеш в одному будинку, а й з тими, хто мешкає в тому самому районі. Жителі збираються для спільних прогулянок з дітьми чи без, поетичних читань, концертів, прибирання чи догляду за територією району. Урешті, згодом такі спільні акції допомагають розв’язувати спільні проблеми.
Читайте також: Фундамент нації. У чому значення повсякденної згуртованості суспільства
«Я якось організовувала фізкультурний курс для своїх сусідів у суботу. Ми ходили разом бігати й робили різні вправи», — розповідає Тижню українка Юлія, яка живе в Берліні вже понад десять років. Вона каже, що сусідські ініціативи тут дуже поширені — є навіть онлайн мережа для комунікації тих, хто живе поруч, — nebenan.de. Саме через цю мережу Юлія й організовувала свій курс. «Принцип мережі в тому, щоб познайомити більше людей з сусідства. Тут є групи маленького району, які разом щось роблять. Або можуть щось продати чи подарувати», — пояснює вона. Nebenan.de працює в Німеччині з 2015 року. У пошуку можна ввести свій індекс і так знайти тих, хто живе поруч і там зареєстрований. Також є однойменний фонд, який щороку організовує в німецьких містах «День сусідів» (захід, за суттю схожий на «Фестиваль сусідів») — за індексом на сайті організації можна знайти, де поблизу відбуваються схожі зустрічі чи події. Однак взаємодія в соцмережах — це радше виклик часу, який допомагає зближувати співмешканців. Відчуття близькості в Берліні й інших німецьких чи європейських містах починається вже навіть з того, що до номера квартири зазвичай додають ім’я її мешканця. Це зменшує соціальну відстань. Хоча соціологічні дослідження свідчать, що в Німеччині люди таки не надто охоче комунікують із сусідами. Так, згідно з дослідженням університету Дармштадта, яке провели у 2014 році, лише близько третини (35%) опитаних хотіли б мати тісніші контакти зі своїми сусідами. А кожен другий респондент навіть не знає тих, хто живе за сусідніми дверима. Це водночас вкотре підкреслює важливість ініціатив, які допомагають мешканцям знайомитися й налагоджувати дружні взаємини один із одним.
Німецький nebenan.de створено за зразком американського ресурсу nextdoor.com. У США співпраця між сусідами — віддавна важливий елемент суспільного співіснування й успіху. Так, американський дослідник Роберт Семпсон з Гарвардського університету значну частину своєї наукової кар’єри присвятив вивченню впливу районів проживання на подальше життя людей і того, як жителі самі можуть змінювати свій навколишній простір. Одна з найвідоміших його книжок «Велике американське місто: Чикаго й ефект тривалого сусідства» («Great American City: Chicago and the Enduring Neighborhood Effect», 2012) саме про це. Однак досліджувати вплив місця проживання на подальшу долю людей науковець почав ще на початку 1990-х. Згідно з результатами його наукової праці, діти, які виростають у неблагополучних районах з високим рівнем насильства, в майбутньому страждають від наслідків, навіть якщо змінюють місце проживання.
З наслідками, які досліджує Семпсон, ще наприкінці XIX століття частково намагалася боротись одна з перших американських соціальних реформаторок Джейн Адамс. У бідному емігрантському районі Чикаго вона започаткувала спільний простір з назвою Будинок Галла (Hull House, за іменем його першого власника). Там мігранти могли відвідувати курси англійської, жінки-мігрантки — курси шиття та кулінарії. Однак дуже швидко Будинок Галла перетворився, окрім простору для навчання, на місце, куди приходили обмінюватися думками, поговорити. Це формувало спільноту. Особливо помічним він був для жінок, які допомагали одна одній, по черзі доглядали дітей і ходили на роботу. Саме бажання емансипації стало одним з рушіїв і у формуванні спільнот у шведських містах у повоєнний період.
Однак творення спільноти безпосередньо впливає на успішність і рівень довіри в суспільстві. Про що також свідчать дослідження Семпсона. Про це він говорить і в одному зі своїх інтерв’ю. За його словами, спільна праця для спільної справи допомагає творити соціальні зв’язки між людьми та підвищує рівень довіри між ними. Це зрештою впливає на суспільну активність громадян і залученість до різних суспільно значущих процесів.
Якщо на розвиток доброго сусідства в містах більше спрямовані ініціативи самих місцевих мешканців, то на розвиток районів і громад часто впливає державна політика. Якщо ж державам не вдається ефективно розв’язувати потреби міст, то допомагають міжнародні організації. Так, ООН у своїй роботі віддавна також намагається допомагати формувати згуртованіші місцеві спільноти. У словнику міжнародної організації є поняття «розвиток громад» — ідеться про спільні дії учасників громади чи генерування рішень для спільних проблем. Мрідула Гош, яка працювала радницею Програми з розвитку ООН у 1994–2000 роках в Україні й також займалася проєктами з розвитку громад, у коментарі Тижню пояснює, що «розвиток громади у роботі різноманітних агентств ООН — це надання їй можливості розвиватися, гуртуватися й творити механізм для ухвалення рішень». Мається на увазі той фактор, що рішення громадам не нав’язують зовні, а вони самі їх генерують. «Щоб це було можливим, потрібно багато факторів. По-перше, здійснити адміністративну реформу — ідеться про децентралізацію. По-друге, працювати у вузьких напрямах і розвивати інфраструктуру для громади: охорону здоров’я, освіту, соціальну підтримку й громадський простір. Це те, що охоплює життя громад на місцях», — каже Гош. Робота на місцях відбувається через різні проєкти, які беруть до уваги культуру регіону й потреби кожної громади та намагаються їх розв’язувати. За її словами, вирішальними в гуртуванні громад нерідко є релігійні організації, екологічні ініціативи, об’єднання різних етнічних спільнот та правозахисні групи.
Читайте також: Унікальність моменту
Творці української реформи децентралізації як на приклад часто посилалися на досвід сусідньої Польщі. На початку 1990-х років там успішно здійснили таку саму реформу та перетворили гміну, базову одиницю адміністративної влади в Польщі, на самозарадний організм. Гміни є фінансово незалежними одиницями і свої проблеми розв’язують самостійно. Така самостійність дає змогу бути ефективнішими в розв’язанні проблем, оскільки лише на місцях їх розуміють найкраще. Схожі результати вже можна спостерігати й у деяких українських ОТГ. Українці, як і поляки, історично мають приклади місцевого гуртування та самоврядування. Однак так само в обох країн був тривалий період, коли цю давню спадщину намагалися переламати, зокрема в час СРСР, тож тепер доводиться відновлювати втрачене. Адміністративна реформа — це один із напрямів, а досвід сусідських ініціатив у містах багатьох європейських країн — вагомий приклад творення спільноти, де кожен має ім’я й може підставити «сусідське» плече в потрібний час. Саме такі спільноти ефективніше працюють згодом уже на рівні найменших адміністративних одиниць, адже за умови, коли більшість знає сусіда, обирають того, хто може й уміє розв’язувати проблеми, а не грошовитого депутата, як це трапилося в деяких українських ОТГ після останніх місцевих виборів.