Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Майже за Мопассаном. Чи стали проривом візити Емманюеля Макрона до Москви та Києва

Світ
10 Лютого 2022, 09:10

Свята наївність чи помилка в оцінюванні — не так важливо. На спільній пресконференції господар Кремля сам поділився заповітною мрією добити Україну та спожити її мертву, в труні, як заманеться. Обмовка за Фрейдом, так би мовити. Наступного дня, коли Макрон ще перебував у Києві, Кремль поквапився спростувати здобутки переговорів у Москві, якими похвалився президент Франції на спільній пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським. Ішлося про «обіцянку» Путіна не вдаватися до нових військових маневрів на кордоні з Україною та швидко вивести російський збройний контингент із Білорусі. «Владімір Путін не давав жодних обіцянок щодо військ, які перебувають нині на білоруській території, — заявив агентству Reuters речник російського президента Дмітрій Пєсков. — Колись, після завершення навчань, ці війська повернуться до Росії на свої бази, але ніхто ніколи й не казав, що вони залишаться». Ляпас? Звичайно ж. Ще й не перший.

Путін, не зморгнувши оком, збрехав цілому світу, ніби військова приватна компанія «Вагнер» не має до офіційного Кремля жодного стосунку. Тема «художеств» цієї парамілітарної структури в Африці для Парижа насправді дуже чутлива. Нині в Малі, у Центральноафриканській Республіці та в Буркіна-Фасо «вагнерівці» силою російської зброї вичавлюють французів із територій колишніх колоній та підбурюють місцевих спалювати французькі прапори. Єлисейський палац усіляко уникає коментувати ситуацію пресі, але Путін підтвердив, що «не раз обговорював цю тему» з Макроном. Париж мовчить, бо бажаних зрушень — жодних, як і за лінією деескалації довкола України.

Читайте також: У соцмережах опублікували мапу, яка демонструє масштаб військової допомоги Україні

«Існує така «французька ілюзія», нібито росіяни нас слухають, — зазначив в одній із публікацій викладач паризького Інституту політичних досліджень Крістіан Лекен. — Проте, щоб Росія почула Францію, Париж мусить зміцнити зв’язки з європейськими партнерами та Сполученими Штатами». Про необхідність спільного західного фронту в діалозі з Москвою останнім часом багато пише французька преса. Та й сам Макрон, збираючись до білокам’яної, з багатьма поспілкувався телефоном. Він консультувався і з канцлером Німеччини, і з президентами США, Італії, Польщі та країн Балтії, і з генсеком НАТО та очільниками ЄС — усе це з надією, що перелік високих контактів справить у Москві належне враження та забезпечить французькому президенту роль неофіційного лідера Європи. Але млинець виявився глевким. Путін використав французького гостя, щоб потішити публіку непристойними жартами та поскаржитися світу на Україну, яка не хоче виконувати мінські угоди собі на шкоду. Нічого революційного. Чи варто було заради цього їхати, ще й залишатися на ніч у Москві, відвівши під візит до України куценькі кілька годин?

Добре, що французький президент нарешті доїхав до Києва, але шкода, що це були лиш кілька годин. Якби Макрон знайшов час поговорити не лише про мінські угоди в редакції Суркова — Путіна, виграли б від цього обидві держави

Якщо візит навчить, що «особливі франко-російські взаємини» — це міф та ілюзія, тоді варто. Люди ж не вчаться на чужих помилках, й Емманюель Макрон, можливо, не звернув належної уваги на досвід одного зі своїх по­передників, Валері Жіскар д’Естена. Той у далекому 1980-му зустрічався з Лєонідом Брежнєвим, сподіваючись зупинити війну в Афганістані. Миротворчі зусилля Франції були тоді такими ж плідними, як цього тижня. СРСР загруз у війні на довгі десять років, і те, що французи не долучилися до відповідних санкцій, ні на що не вплинуло. Кремль не розуміє реверансів та не практикує шляхетності. Те, що Макрону в Москві не вдалося відстояти бодай французькі інтереси в Африці, свідчить, що серйозним гравцем його в Росії не сприймають. Скористатися як гучномовцем? Завжди будь ласка. Але не більше.
Зрозуміло, що в Україні візитом Макрона дещо розчаровані. Добре, що французький президент нарешті доїхав до Києва, але шкода, що це були лиш кілька годин, а не хоча б день із повноцінним обговоренням двосторонніх відносин. Україна готова до такого візиту ще з листопада, і, якби Макрон знайшов час поговорити не лише про мінські угоди в редакції Суркова — Путіна, виграли б від цього обидві держави. Та, на жаль, французький лідер, мабуть, занадто дослухається до порад колишнього міністра закордонних справ Юбера Ведріна. Навряд чи випадково його єдине інтерв’ю напередодні перемовин із Путіним у Le Journal du Dimanche вийшло поряд із текстом, де Вед­рін — нинішній член комісії з питань НАТО та відомий лобіст Москви — розмірковує про доцільність «фінляндизації України». І хоча під час пресконференції з Зеленським Макрон гнівно спростував свої розмови з Путіним на цю тему, французька преса свідчить про інше.

Читайте також: Стратегія деокупації Криму. Наміри, проблеми і гасла

У літаку дорогою до Москви Макрон розповів кільком журналістам, що ідея «фінляндизації» України — одна з тем, що запланована до обговорення. «Владімір Путін хоче глибоких змін у політиці НАТО, — процитував президента часопис Le Figaro. — Потрібно знайти рішення, згідно з яким НАТО зможе співіснувати з Росією. Адекватним елементом була б відмова від вступу України». Мрія за­добрити агресора не відпускає декількох західних лідерів, не лише Макрона. Мова — про угорського президента Віктора Орбана, чеського лідера Мілоша Земана, та й Олаф Шольц, однопартієць «газпромівця» Герхарда Шредера, не так щоб аж горить бажанням загострювати конфлікт з РФ. Україні варто бути свідомій цього. Як радить колишній український посол у Франції Олег Шамшур, Київ мусить просувати свою дипломатичну лінію: домагатися більших, болісних санкцій для РФ та зміцнювати власну боєздатність.

Чи варто за результатами візиту Макрона до Києва нагнітати пристрасті? Зовсім ні. Макрон не став другом України, але він і не ворог. Зустріч із Путіним не могла його не отверезити, бо показала, що господар Кремля в контексті близьких президентських виборів у Франції, як і п’ять років тому, робить ставку на інших кандидатів. Тут не буде жодної, навіть позірної «дружби». Путін сподівається собі в Парижі іншого співбесідника або співбесідницю. А Макрон, попри всі свої особливості та недоліки, залишається для Києва оптимальним із прохідних кандидатів. Чистьмо зброю, зберігаймо спокій. У відомого французького письменника Мопассана є таке оповідання — «Пампушка». Йдеться про події франко-прусської війни, під час якої німецький офіцер не пропускав діліжанс з цивільними, поки одна з пасажирок не погодиться зробити йому приємне. Дівчина пішла на жертву заради інших, бо дуже вмовляли та підлещувалися. Проте, щойно діліжанс вирушив у путь, врятовані подорожні з погордою від неї відвернулися. На те вона і класика, що сюжети безсмертні. Київ мусить боронити свої інтереси та не ставати «пампушкою». Інакше легко опинитись у труні, біля якої вже чатує старий некрофіл з претензіями на світове лідерство.