Цьогоріч Україна відзначатиме відзначатиме 140 річницю із дня народження В’ячеслава Липинського (1882–1931), історика, філософа, політичного теоретика та державного діяча доби Перших визвольних змагань. Відповідно до постанови Верховної Ради №6406, ювілей відзначатиметься на державному рівні. Вочевидь, осередком урочистостей мав би стати Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського. Цей заклад, що є підрозділом Волинського краєзнавчого музею, розташований у історичній садибі — родовому гнізді Липинських, і вже понад десятиліття є ключовою установою, що опікується збереженням та вивченням спадщини видатного українця.
Однак нині навколо музею склалася тривожна ситуація, обриси котрої оприявнились ще наприкінці минулого року. Сьогодні доля музею знаходиться під великим питанням. По-перше, садиба Липинських, будучи пам’яткою історії національного значення, перебуває у аварійному стані. А по-друге, з 1 лютого 2022 року у музеї відбудеться заплановане скорочення: з трьох штатних посад наукових працівників дві будуть ліквідовані. Йдеться про звільнення Віталія Кушніра та Наталії Гатальської-Кушнір — двох знаних дослідників спадщини Липинського, зусиллями котрих і був створений музей у Затурцях. Це ставить під питання функціонування музею як науково-дослідної установи. Докладніше про ситуацію читайте у матеріалі Тижня “Заручники чужих інтриг” (№50 за 2021 рік).
Читайте також: Таня Малярчук: "Замість вшанувати вже літніх музейників за працю і зусилля, їх усувають у найпідліший спосіб"
Намагаючись привернути увагу громадськості та державних органів до ситуації, що склалася, Тиждень звернувся із коментарем до Антона Дробовича, голови Українського інституту національної пам’яті. Нижче наводимо пряму мову посадовця:
“Насамперед В’ячеслав Липинський є важливою і цікавою постаттю в українській історії. Те, що родинну садибу Липинських вдалося зберегти й створити там музей, – дуже цінно для України. Вдячність і шана місцевим ентузіастам і представникам влади, зусиллями яких це було зроблено. Відтак, важливо щонайменше не знищити досягнуте, а в ідеалі – далі розвивати музей, який міг би стати на рівні з місцями Лесі Українки важливою культурною локацією на Волині. Адже це атмосферне й магнетичне місце.
Щодо ситуації, яка склалася зі скороченням наукових співробітників, – після реформи децентралізації бюджети на освітню, культурну, інші сфери для регіонів розподіляються не з Києва, а на місцях. Відтак про фінансування музею потрібно активно говорити з владою області. Можливо, розголос про загрозу існуванню музею сприятиме розумінню у місцевій владі, чому це важлива установа та важлива постать, і яку користь розвиток цієї локації може принести краю тощо. Але саме влада області має необхідні повноваження, щоб розв’язати конфліктну ситуацію і зберегти музей.
Український інститут національної пам’яті зі свого боку занепокоєний ситуацією. Звісно, ми загалом звертаємо увагу на національне значення постаті Липинського, раніше розповідали про нього у межах інформаційних кампаній і продовжуватимемо це робити. Щодо власне музею – ми можемо і зацікавлені сприяти включенню його в туристичні та культурні маршрути Україною, щоб підвищувати інтерес до локації, що можливо, також заохотило б місцеву владу активніше працювати з пам’яткою. Також ми радо б підтримали музей спільним проєктом та відкриті до співпраці”.