6 грудня 2021, у день святого Миколая Мирлікійського за григоріанським і новоюліанським календарями, в православній церкві Айа Нікола стамбульського кварталу Фатіх відбулося святкове богослужіння за участі Вселенського Патріарха Варфоломія. У літургії також узяли участь екзарх Вселенського патріархату в Україні єпископ Команський Михаїл, генеральний консул України в Стамбулі Роман Недільський та група українських журналістів. До речі, перша літургія українською мовою відбулася в цьому храмі 24 листопада 2019 року, і відтоді започатковано регулярні богослужіння для української громади Стамбула. Тиждень узяв участь у розмові зі Вселенським Патріархом Варфоломієм, генеральним секретарем Святого і Священного Синоду Вселенського патріархату архімандритом Григорієм та патріаршим екзархом в Україні єпископом Команським Михаїлом, що відбулася після святкової літургії.
Готовність до розмови
«Мрія наших російських братів — керувати світовим православ’ям. Цього ніколи не станеться, тому що канони православної церкви та всі дії церкви протягом століть віддали першість Константинополю. Блаженніший архієпископ Кіпру сказав, що ця ситуація, така структура православної церкви «зацементована». Вона зафіксована і незмінна», — нагадав присутнім Вселенський Патріарх. Він наголосив, що Константинополь завжди буде першою церковною кафедрою в системі православних церков, а сестринська російська церква завжди буде п’ятою, а також підкреслив, що з самими росіянами Вселенський патріархат нині проблем не має. «Вони — діти Константинополя. Як і ви, українці, як усі церкви на Балканах, вони отримали християнське Світло з Константинополя та всі отримали автокефалію з Константинополя. Чому б і Україні зараз не отримати автокефалію в Константинополі? У чому різниця між Україною та балканськими церквами? — зауважив Варфоломій. — Протягом століть українці не переставали просити церковної незалежності, і всі їхні дії, які для когось, можливо, були схожими на схизму чи спроби відокремлення, продиктовані бажанням не залишатися під впливом Москви».
За словами архімандрита Григорія, те, що Вселенський Патріарх стільки часу терпів порушення з боку Москви, не означає, що він терпітиме це завжди. «Мені боляче чути, як сьогодні погано говорять про цю людину, як його закидають брудом. Але я можу запевнити, що він діяв із мудрістю та прорахував подальші кроки. Його звинувачують у тому, що рішення надати Українській церкві автокефалію ніби було помстою за те, що росіяни не приїхали на Собор на Криті у 2016 році», — висловився він. Наприкінці розмови Вселенський Патріарх зауважив, що йому імпонує бажання української держави співпрацювати з автокефальною церквою. «Перехід громад від Московського патріархату до Православної церкви України сьогодні ще раз доводить, що українці хочуть мати власну церкву, що не залежить від Москви. І це ще більше підтверджується тим протистоянням, що точиться на політичному рівні між Україною та Росією», — підсумував архімандрит Григорій. До речі, зустріч у Стамбулі була хорошим приводом нагадати, що цьогоріч виповнюється 30 років із початку патріаршого служіння Вселенського Патріарха Варфоломія. Надання Православній церкві України автокефалії — це лише один із моментів його багаторічної праці. Тож про неї й ітиметься далі.
Сила освіти
Гарвард, Кембридж, Ітон, Єль, Сен-Сір, Вест-Поінт — усі ці назви звучать, коли йдеться про навчальні заклади, де здобували освіту відомі політичні чи військові лідери нашого часу або часів давніших. У майбутнього очільника світового православ’я був свій шлях. Семінарську та середню освіту він здобув у престижній Патріаршій богословській школі на острові Халкі, а вищу освіту — у Понтифікальному східному інституті при Григоріанському Папському університеті в Римі, де навчався з 1963 по 1968 роки. Про останній заклад, а також про ситуацію 1960-х, слід розповісти докладніше. 15 жовтня 1917 року Папа Римський Бенедикт XV своїм motu proprio (йдеться про папський рескрипт, виданий понтифіком із власної ініціативи. — Ред.) «Orientis Catholici» заснував Папський східний інститут. Це сталося невдовзі після створення Конгрегації Східних Церков, і місією цього освітнього та науково-дослідного закладу була освіта студентів незалежно від їхньої релігійної приналежності (латинської, східнокатолицької, православної тощо), які вже мають перший академічний ступінь, щоб поглибити їхні знання про церкви християнського Сходу, тамтешнє богослов’я, духовність, історію, канонічне право, літургію, історію та культуру. До справи підійшли ґрунтовно: книгозбірня цього інституту, яка налічує 180 тис. томів, — нині найбільша бібліотека світу, що спеціалізується на теології, патристиці, церковній історії, канонічному праві, літургії та церковному мистецтві християнського Сходу. Саме в цьому інституті Варфоломій (тоді ще диякон) опанував італійську, латинську та французьку мови, а також познайомився з богословськими ідеями кардиналів Жана Даніелу, Анрі де Любака та Іва Конгара. Варто згадати, що всі троє були експертами, котрі брали участь у підготовці ІІ Ватиканського Собору (1962–1965), метою якого було оновлення Римо-католицької церкви.
Усього за час існування Папського східного інституту в ньому навчалося понад 6 тис. студентів. Наприклад, серед випускників були два глави Української греко-католицької церкви: кардинал Йосип Сліпий та чинний Верховний Архієпископ Святослав Шевчук. Одним із пів тисячі тих, хто захистив у Папському східному інституті докторську дисертацію, став і майбутній Вселенський Патріарх Варфоломій, автор роботи на тему «Кодифікація священних канонів і канонічне право Православної Церкви». Це важливе богословське дослідження 1970 року опублікував Патріарший інститут патристичних студій у грецькому місті Салоніки. Його переклали багатьма мовами. Також майбутній глава Вселенського патріархату став одним із засновників Товариства канонічного права Східних Церков, де обіймав посаду віцепрезидента. Метою цього товариства, яке почало діяти з 1969 року, було сприяння кращому міжнародному та міжконфесійному науковому співробітництву фахівців із канонічного та цивільного права.
Читайте також: РПЦ боїться втратити вплив в Україні, тому протиставляє себе рішенням влади – релігієзнавиця
Після закінчення навчання Варфоломія в Римі тодішній Вселенський Патріарх Афінагор І послав його отримувати подальшу освіту до Екуменічного інституту в Боссе (Швейцарія). Цей навчальний заклад пов’язаний зі Всесвітньою радою церков — провідною міжнародною екуменічною організацією, заснованою в 1948-го в Амстердамі, у яку входить 348 християнських церков різних традицій. Прикметно, що одним із натхненників створення такої організації став Вселенський Патріарх Герман V, який у 1920 році звернувся з листом до всіх християнських церков, закликаючи до співпраці в роз’єднаному християнстві. Навчання майбутнього патріарха Варфоломія у вище згаданому навчальному закладі припало на час, коли ним керував прогресивний грецький православний богослов, один із найвидатніших інтелектуалів екуменічного руху ХХ століття Нікос Ніссіотіс, професор філософії та психології релігії Афінського університету. По тому майбутній глава Вселенського патріархату продовжив навчання в Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана — одному з шести найстаріших німецьких вишів, який має давній і потужний теологічний факультет, що спеціалізується на церковному праві. Тут він відкрив для себе ідеї та твори Карла Ранера, німецького теолога, одного з лідерів католицького оновлення другої половини ХХ століття, пов’язаного з ІІ Ватиканським Собором, та Йозефа Ратцінгера, нинішнього Папи-емерита Бенедикта XVI.
Підтримка та визнання. Перша літургія українською мовою відбулася в стамбульській церкві Айа Нікола в листопаді 2019 року. Відтоді там проходять регулярні богослужіння для української громади міста / Фото: Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні
Після повернення Варфоломія із Західної Європи до Стамбула його призначили на посаду заступника декана Патріаршої богословської школи на Халкі. На цій посаді він перебував аж до закриття навчального закладу турецькою владою 1971 року. Тимчасом 1969 року Вселенський Патріарх Афінагор І (той самий патріарх, який разом із Папою Римським Павлом VI зняв взаємні анафеми 1054 року) висвятив Варфоломія на священника, а через пів року підвищив до чину архімандрита Патріаршої каплиці святого апостола Андрія. 1973 року відбулася архієрейська хіротонія, коли Варфоломій став митрополитом Філадельфійським. Патріарх Димитрій, який наслідував Афінагору I, зробив його директором Патріаршої канцелярії, а 1974 року Варфоломія призначили членом Святого і Священного Синоду, а також багатьох синодальних комітетів. Протягом 19 років митрополит Варфоломій був найближчим помічником та однодумцем патріарха Димитрія, а після його смерті в 1991-го став архієпископом Константинополя, Нового Рима та Вселенським Патріархом. На цю посаду його обрали 22 жовтня 1991 року, а урочиста інтронізація відбулася 2 листопада в Патріаршому соборі святого Георгія. Так Варфоломій став 270-м Константинопольським і Вселенським Патріархом.
Діалог, історична справедливість, довкілля
Хоч би як хотілося комусь показати Вселенського Патріарха Варфоломія діячем локального рівня, якого турбують тільки вузькі питання, він таким не є і не був ніколи. Це лідер, який має глобальне мислення й багато робить для того, щоб голос Вселенського православ’я промовляв до сучасного глобалізованого світу. Почати, власне, треба з того, що Вселенський Патріарх Варфоломій — очільник Константинопольської церкви вже 30 років, довше за всіх своїх попередників. Бувши одночасно і сином, і батьком церкви, він поставив собі за завдання одночасно і зберігати, і розвивати її живу та древню традицію. Спокійно, але наполегливо, покроково й скрупульозно Вселенський Патріарх працює над розвитком православ’я. Зокрема, ця робота стосується відродження переслідуваних православних церков у державах колишнього Варшавського договору після падіння комунізму.
Так, у 1992 році завдяки зусиллям патріарха Варфоломія Священний Синод Вселенської патріархії відновив Православну церкву Албанії після падіння тамтешнього атеїстичного режиму. З приходом до влади Енвера Ходжи в 1944 році православну церкву в цій країні придушили. Коли ж 1967-го Албанію проголосили атеїстичною державою, церковна ієрархія та інститути православ’я були практично розбиті, церкви закриті, а багато представників кліру репресовані. 1998 року Автономну церкву Чеської Республіки та Словаччини перетворили на автокефальну, а також скликали Великий Всеправославний Синод у Софії, який ліквідував розкол, що виник у рішеннях Болгарської церкви після падіння комуністичного режиму. Також він розв’язав питання українського церковного розділення та утворення єдиної помісної Православної церкви України на зламі 2018–2019 років. Підписаний 5 січня 2019 року патріархом Варфоломієм і членами Священного Синоду Константинопольського патріархату Томос про автокефалію Православної церкви України — результат довготривалих, глибоких, зважених досліджень історичної, богословської та церковно-канонічної проблематики українського питання Вселенською патріархією.
Читайте також: Збільшення вірних ПЦУ за рік на 10% є показником правильної стратегії Епіфанія – релігієзнавиця
Багато зусиль Вселенський Патріарх спрямовує також на відновлення церковних відправ у тих місцях, зокрема важливих для Вселенського православ’я, де через різні причини ця практика припинилася. Зокрема, велика увага Варфоломія прикута до відновлення діяльності однієї з його освітніх alma mater — Патріаршої богословської школи на острові Халкі (одному з Принцевих островів у Мармуровому морі). 1971 року її закрили, бо турецький парламент ухвалив постанову, яка забороняла діяльність приватних вищих навчальних закладів на території Туреччини. Цей виш заснував 1844 року Вселенський Патріарх Герман IV у тамтешньому монастирі Святої Трійці. Там навчалися шість Вселенських Патріархів (починаючи з Максима І й завершуючи чинним главою Вселенського патріархату) та багато лідерів інших православних церков.
З моменту свого обрання Вселенським Патріархом Варфоломій працює над справою зміцнення всеправославної єдності та співпраці. Для цього налагоджено спілкування та зібрання настоятелів помісних православних церков. 19–26 червня 2016 року на острові Крит відбувся Святий і Великий Собор Православної церкви, підготовка якого тривала понад пів століття, з 1961 року. Також патріарх Варфоломій приділяє значну увагу питанню міжконфесійного спілкування та розвитку діалогу з Ватиканом. Патріарх Варфоломій зустрічався і з Папою Бенедиктом XVI, а в березні 2014 року особисто відвідав інтронізацію його наступника — Папи Франциска. Нагадаємо, що це стало першим випадком участі глави Вселенського патріархату в інтронізації настоятеля католицької церкви з моменту великого розколу 1054 року. За власною ініціативою чинного глави Константинопольського патріархату, організували та провели велику кількість міжнародних зустрічей із лідерами мусульман та юдеїв, щоб укріпити взаємну повагу та релігійну свободу у всьому світі.
Вселенського Патріарха Варфоломія ще називають «зеленим патріархом» — одним із лідерів захисту довкілля серед глав церков та релігій. За його ініціативою на острові Халкі заснували екологічний інститут. Зокрема, там проводять семінари, у яких беруть участь представники молодого духовенства й журналісти. Також Варфоломій популяризує дату 1 вересня як Всесвітнього дня молитви про захист Божого творіння. У цей день 2020 року Вселенський Патріарх оприлюднив спеціальне послання, у якому наголосив, що зруйноване біорізноманіття та знищена кліматична рівновага потребують спільних дій громадян та урядів, а економічний розвиток більше не може відбуватися шляхом знищення довкілля. Тому що, як підкреслив Варфоломій, нині вже йдеться не про поліпшення якості життя, а про його збереження на нашій планеті.
Усе це — не данина моді, а шлях розвитку Вселенського православ’я, якому нині важливо не тільки зберегти власну традицію, а й знаходити відповіді на виклики сьогодення. Продовжуючи починання своїх попередників, зокрема Вселенського Патріарха Афінагора, Варфоломій обрав для себе не найлегший шлях, проте лише в такий спосіб церква може залишитись активним діячем сучасного глобалізованого світу. Повною мірою це стосується й України. Постання ПЦУ — свідчення того, що голос українців потужний і що його чують, зокрема й у Константинополі. Проте автокефалія — це не лише звільнення від духовного диктату Москви, але також можливість заново відкрити для себе православ’я — його автентичну українську традицію. А разом із тим — віднайти шлях українського православного християнства в реаліях бурхливого ХХІ століття.