Коли одразу після підкорення Банкової Володимир Зеленський спробував за інерцією осідлати ще й столицю, то не лише напоровся на спротив, а й ледь не вплутався в міжнародний скандал. Тоді на захист київського мера став навіть адвокат колишнього американського президента Дональда Трампа, ексмер Нью-Йорка Рудольф Джуліані. Віталій Кличко запостив у соцмережах фото зустрічі зі «старим другом», у розмові з яким, «звісно, торкнулися теми важливості розвитку місцевого самоврядування» — і в Офісі президента натяк зрозуміли. Зеленський дуже хотів зустрітися з президентом США й не бажав ускладнювати ситуацію. Хоча сама ідея захопити столицю залишилася привабливою. Тому до неї сьогодні й повернулися. Ідеться про повторення успішного експерименту президента Віктора Януковича, який відібрав у мера Леоніда Черновецького частину його повноважень і поставив головою КМДА свою людину — Олександра Попова. Так він не лише здобув владу над містом, а й переспрямував на себе величезні фінансові потоки столиці. Колишній голова ОП Андрій Богдан, який до Зеленського працював в уряді Азарова уповноваженим з питань антикорупційної політики й чудово розумів обсяги столичного кешу, став ідейним натхненником операції. А за безпосередню її реалізацію (написання проєкту закону та розхитування під Кличком мерського крісла) взявся кандидат на голову КМДА Олександр Ткаченко, нині очільник Мінкульту. Усе це робили під приводом того, що Кличко неефективний, його оточення по вуха загрузло в корупції та грабує Київ. Богдан навіть заявив, що до нього приходила людина від одного зі «смотрящих» за столицею та пропонувала навпіл розділити награбовані бюджетні гроші Києва, тому очільник ОП запропонував Кличку самому подати у відставку.
Читайте також: Подивитись у дзеркало. Як змінилося українське суспільство за 10 років
Щоправда, чергова спроба взяти Київ пов’язана не лише з бажанням ОП ослабити Кличка та перенаправити потоки на свої потреби. Ідеться про широку палітру інтересів різних груп впливу, що зіткнулися в цій грі. Тому війна за Київ показова як приклад протистояння центральної влади з регіонами. І не випадково на боці Кличка до неї долучився найбагатший олігарх країни Рінат Ахметов, до того ж саме тоді, коли його стосунки з ОП критично загострилися. Він як власник багатьох містоутворювальних підприємств добре розуміє цінність незалежного від центральної влади місцевого самоврядування. І хоча бажання ОП максимально контролювати країну також зрозуміле, а контроль над столицею і є першою сходинкою до цього, проте в усій цій схемі є кілька проблемних моментів, які не дадуть пазлику скластися.
Виборні голови громад ніколи не були в захваті від надмірного обмеження їхньої самостійності. Особливо коли це робить слабка й некомпетентна влада. Яка ще й змушує платити за свої провали. Ідеться зокрема про вимогу ОП не підвищувати тарифи до кінця опалювального сезону та покривати різницю в тарифах на газ і опалення коштом місцевих бюджетів, що вилилась у показове примусове підписання меморандуму між НАК «Нафтогаз» та головами громад. Як компенсацію Кабмін обіцяв залишити додаткові 4% податку на доходи фізосіб та понад 13% акцизу з пального. Але в те, що обіцянку буде виконано, мало хто вірить. Мер столиці Віталій Кличко стверджує, що уряд досі «не погасив місцевим бюджетам різницю в тарифах за минулі роки й не компенсує нинішні витрати». А мер Чернігова Владислав Атрошенко взагалі відмовився підписувати меморандум, бо вважає механізм компенсації несправедливим (див. Тиждень № 44/2021).
Звісно, меморандум — поганенький тимчасовий компроміс, який влада вигадала для втихомирення місцевих еліт, а створення Конгресу місцевих та регіональних влад при президентові, на противагу Асоціації міст України, — це спроба пересварити їх між собою. Ну й при нагоді вибити з рук норовливого Кличка як голови Асоціації вагомий інструмент тиску. Щоправда, на цьому тлі в Офісі президента навряд чи задумуються, які наслідки може мати таке різнорівневе протистояння й чи не несе воно в собі загрози зростання федералістських настроїв у регіонах. Там на такі далекі стратегічні наслідки не зважають. Основне завдання сьогодні для Зеленського й оточення — втриматися на плаву. Адже тенденції до ослаблення його позицій лише зростають. А взяття Києва, схоже, перетворюється на нав’язливу ідею.
Читайте також: Природа антагонізму
За задумом режисерів, ключем до Києва мав стати ухвалений новий закон, який запровадив би низку нових підходів у схему управління містом та дав президенту змогу його контролювати. На щастя, втілити цей задум виявилося непросто. І проблема не лише в тому, що Кличко виявився міцним горішком, а в парламенті законопроєкт до другого читання засипали сотнями правок. Схожі незручності колись вирішували одним махом. Застосування спецпроцедури для розгляду — та й усе. Проте цього разу трюк не вдався. 18 листопада Рада провалила навіть голосування за застосування спецпроцедури. Причина — відсутність монобільшості, зусиллями якої зазвичай ухвалювали важливі для президента рішення. Ситуативна коаліція СН та олігархічних фракцій, яка прийшла їй на зміну, — надто нестійке утворення. Коли на карту виносять суперечливе питання, щодо якого кожна група має свої часто протилежні зацікавлення, — на згоду годі чекати. Питання, пов’язані зі столицею, якраз такого штибу. І в цьому випадку не допоможуть навіть провокації на кшталт підвезення протестантів невдоволених діями місцевої влади чи злив інформації про підняття тарифів на проїзд. Кличко далеко не найефективніший мер і тим паче не святий. Але й Зеленським із його «слугами» рухають не найблагородніші мотиви. І якщо за бажання кияни зможуть замінити Кличка на найближчих виборах, то після втілення ініціатив президентської команди вони ризикують отримати у своєму місті справжню руїну. Адже на посаду голови КМДА тепер претендує не будь-хто, а сам Микола Тищенко, який уже навіть створив у парламенті міжфракційне об’єднання «Київ дій».
По суті, слабкість влади, що лише прогресує, та швидке падіння її підтримки і є ключовим чинником, який не дає Зеленському змоги зайти в Київ через ухвалення закону. Багато його соратників уже серйозно задумуються про своє політичне майбутнє поза СН і тому не хочуть влазити в непотрібні конфлікти. І хоча наявна система управління містом справді потребує реформування, а закон, який лобіює ОП, можливо, не надто загрозливий, та розвалити й так недосконалі механізми він зможе без проблем. Тим паче, якщо втілювати його візьмуться управлінці з дипломами «Кварталу 95».