1. Наскільки, на ваш погляд, допустимі обмеження фундаментальних прав людини, зафіксовані в суспільному договорі (Конституції чи міжнародних документах) у важкі моменти історії, коли є реальна загроза національній безпеці чи суспільству (війна, пандемія тощо)?
2. Де завершується межа свободи людини й починається межа закону?
3. Чи підтримуєте ви заходи, запроваджені в Україні для боротьби з коронавірусною хворобою?
Валентина Теличенко, правниця, правозахисниця
1. Відповідь на це запитання є в Конституції України, зокрема стаття 64 встановлює, що в умовах надзвичайного чи воєнного стану може бути запроваджено окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку їх дії. Сьогодні є безліч заяв про порушення прав людини у зв’язку з обмеженнями, встановленими через поширення коронавірусної інфекції. Я не вважаю, що тут порушено права людини, адже фундаментальність прав не означає їх абсолютності. Права одних закінчуються там, де починаються права інших. Право людини на максимальну захищеність зумовлює обов’язок усім носити маски. Задля забезпечення права кожного на медичне обслуговування держава повинна подбати, щоб завжди були наявними реанімаційні ліжка, кисень і медичний персонал — натомість ми бачимо, що через епідемію цього всього вже критично бракує. Щеплення допомагає зменшити натиск епідемії — тож держава встановлює обов’язкову вакцинацію. Європейський суд з прав людини вже неодноразово висловлювався про те, що вона не є порушенням прав людини.
2. Закон і є для того, щоб обмежити свободи одних, аби не було порушено права інших. Фундаментальність прав людини означає, що обмежувати їх можуть лише закони, й ніхто не має повноважень свавільно обмежити права іншої особи.
3. Так, я й уся моя родина вакцинувалися ще влітку. Я свідома того, що щеплені також можуть хворіти й переносити інфекцію, але досвід багатьох держав переконливий щодо необхідності вакцинації. Обмеження, запроваджені в нашій державі, мають сенс. Можна критикувати чіткість і вчасність правового регулювання карантинних заходів, але це не дає права їх не виконувати.
Федір Веніславський, народний депутат України, «Слуга народу»
1. Конституція України допускає обмеження прав і свобод громадянина в умовах, передбачених Конституцією, шляхом запровадження законодавчих обмежень. Важко відповісти, наскільки допустимі такі обмеження. Коли йдеться про пандемію, звісно, з метою збереження здоров’я та життя великої кількості населення, можна запроваджувати обмеження. Закон про санітарно-епідеміологічний добробут населення передбачає не тільки обмеження щодо пересування, а й щодо інших аспектів реалізації прав та свобод громадянина, тому обмеження абсолютно пропорційні в умовах воєнного стану чи пандемії.
2. Це чітко визначено в Конституції, бо свобода людини не є безмежною. З одного боку, свободу однієї людини обмежено свободою іншої. З іншого — свободу обмежено необхідністю виконувати державою функції щодо забезпечення загального добробуту та прав і свобод інших громадян. Тому тут невизначеностей немає — свобода однієї людини завершується там, де виникає суспільна необхідність забезпечення прав та свобод інших людей, функціонування держави тощо.
3. Звісно, підтримую, бо альтернативи світовий досвід не має. Необхідно реагувати на загрози, викликані коронавірусною хворобою, щоб зберегти життя інших людей і санітарно-епідеміологічний добробут загалом.
Яна Зінкевич, народна депутатка України, «Європейська Солідарність», медик-волонтер
1. Я розумію, що держава має забезпечувати безпеку своїх громадян, тому вважаю такі обмеження доречними в ситуаціях, які цього потребують, зокрема й у згаданих.
2. Якщо говорити на тему саме коронавірусної хвороби, то думаю, свобода однієї людини закінчується там, де може бути небезпека для іншої. Тому я підтримую запроваджені обмеження пересування. Якщо ж згадати про війну, то це взагалі особлива ситуація. Там можуть бути різні ситуації — і переселення людей, і евакуація, будь-що.
3. Здебільшого підтримую, але деякі було запроваджено невчасно. Напевно, тому ми зараз маємо більше хворих, ніж здатна витримати наша система охорони здоров’я. Насамперед я маю на увазі кампанію з вакцинації населення. По-перше, вакцина надто довго надходила в Україну через невчасні закупівлі. Фактично ми отримали вакцини одними з останніх. По-друге, через відсутність нормальної інформаційної кампанії для громадян маємо низький темп вакцинації, що викликало нинішні обмеження. Хоча нині щеплення почали робити вже активніше.
Олексій Гарань, професор політології НаУКМА
1. Під час епідемії я виходжу зі здорового глузду, який полягає в тому, що якщо ти не хочеш чогось робити — будь ласка, користуйся таксі або ходи пішки. Ми виходили на перше місце за смертністю в Європі. Що в такому разі має бути пріоритетом для людей: небажання декого вакцинуватися чи безпека всіх інших?
3. Я не правозахисник, щоб аналізувати всі юридичні аспекти. Обмежувальні заходи підтримую і вважаю, що з ними насправді запізнилися, до того ж головна проблема в тому, що навіть того, що вже ухвалено, — не виконують. Достатньо проїхатися громадським транспортом і подивитися, скільки людей неправильно носять маски, а дехто й далі їздить узагалі без них. Хоча зараз ситуація з масками стала кращою, бо, на жаль, погіршилася смертність. Це мене дивує — адже влада має у своєму розпорядженні поліцію, охорону, муніципальні служби, але ні мери, ні самоуправлінці цього [обмеження] не забезпечили. А потім будуть результати — ось сиджу я в тролейбусі й заходить людина взагалі без маски. І що ти їй скажеш? Тому я вважаю, що влада виявила повну безпорадність.
Ярослав Юрчишин, народний депутат України
1. Якщо таке обмеження адекватно прокомуніковано з владою і суспільство розуміє, навіщо воно, — то це цілком логічно. Ми загалом за будь-яких ситуацій утрачаємо права на певний час. Комунікувати з окупованими територіями, провозити товари подвійного призначення, які можна використати для військових цілей, — обмеження все одно будуть. Але можуть початися суспільні збурення, бо люди звикають до хорошого життя, особливо коли тема війни випадає з пріоритетних в інформаційному просторі й люди живуть, як у мирний час. Це дуже помітно на прикладі України, адже більшість живе не як населення країни, що воює, й забуває, що подекуди, як-от у Маріуполі, війна за 30–40 км. Тому обмеження можуть бути, але завдання влади адекватно їх прокомунікувати й налагодити механізми мінімізувати негативний вплив таких обмежень. З коронавірусною хворобою аналогічно — дуже важлива комунікація, чому ці обмеження необхідні й наскільки вони можуть принаймні планово зменшити шкоду, що її може бути завдано. Одна із ключових і базових функцій держави — безпека життя. Якщо держава не забезпечує її своїм громадянам — вона перестає існувати в принципі. У такому разі безпека померти є вищою, ніж небезпека від інших загроз. Тому обмеження логічні, якщо їх пояснено і якщо їхню ефективність хоча б теоретично можна аргументувати. Дуже прикро, що в таких моментах більшість представників влади не лише в Україні намагаються йти не правильним шляхом, роз’яснюючи свої кроки, а простим — запроваджуючи обмеження без пояснень чому й навіщо.
2. Це філософський квест «наша свобода закінчується там, де починається свобода інших людей». Тобто якщо ми становимо ризик для іншого, то наші свободи в тому питанні може бути обмежено.
3. Я чудово розумію, що нинішній уряд ефективніше впроваджувати не може. У мене дуже багато зауважень, як це впроваджують і чому більшість не комунікує, але ми зараз у кризовій ситуації, тому точно маємо дотримуватися цих заходів і добиватись їх активною громадською позицією. А мені як політику відповідно — включенням у дискусію ухвалення політичних рішень, щоб заходи ставали адекватнішими.
Читайте також: "Усі полонені, на жаль, були впевнені в безкарності тих, хто вчиняв над ними тортури" – Матвійчук
Сергій Соболєв, народний депутат, член ВО «Батьківщина»
1-3. Найлегше продемонструвати моє ставлення можна на прикладі карантину. Попередній карантин був для хворих чи для здорових? На мій погляд, він був для здорових, а мав бути для хворих. Давайте пригадаємо: усі здорові повинні були, в кращому випадку, працювати дистанційно або у узагалі закрити свої кафе, магазинчики, не працювати на ринках тощо. Водночас хворі розвозили вірус у громадському транспорті, стояли в чергах, поки зроблять тести. Було так, оскільки не виконали ініційовану «Батьківщиною» постанову про безоплатність тестів, про те, що в разі підозри на хворобу їх потрібно привозити людині додому.
Зараз, слава Богу, без локдауну, запроваджено карантин для хворих чи потенційно хворих. Ти не можеш працювати, якщо хворий або потенційно несеш загрозу для інших, якщо не хочеш вакцинуватися. Бо в разі госпіталізації на тебе доведеться витрачати в сотні, а то й у тисячі разів більше коштів, адже значно вища ймовірність ускладнень. Людина, яка здорова, яка вакцинувалася, може перебувати в колективах, спокійно працювати.
Загалом, це можна назвати існуванням загрози для здоров’я людства. Якщо певні обмеження захищають людей, то я вважаю їх коректними. Ще раз підкреслю: ці обмеження повинні існувати для хворих, щоб вони у жодному разі не були розповсюджувачами хвороб. Приведу приклади з минулого. У нас була обов’язкова, крім зафіксованих винятків, вакцинація проти низки хвороб. Саме тому робили щеплення дітям, зокрема, проти поліомієліту. І ось коли це було обов’язково, на цьому наполягали, була відповідальність, — то в нас 99% людей були щеплені. Коли ж це стало добровільним, — то закінчилося драматично, бо в нас зараз перші випадки поліомієліту, якого ми не спостерігали десятиліттями. І це призводить до страшних випадків інвалідності, а то й до смерті.
2. Свобода слова – звучить ніби супер. А якщо це пропаганда ідей так званої наднації, хоч би якою вона була – чи російська, чи будь-яка інша? Пропаганда нацизму? Про яку свободу слова може йтися? Є обмеження, адже свого часу це привело людство до страшних наслідків Другої світової війни, у якій загинули десятки, а постраждали сотні мільйонів людей.
Проілюструвати моє ставлення дуже легко на ліках. Відкрийте будь-яку інструкцію із застосування. Там є ключові фрази: «Не рекомендується особам з такими-то захворюваннями», «Не рекомендується вагітним», «… дітям молодшим певного віку». Але в разі, якщо ці ліки дають можливість людині вижити, то необхідно зважувати, що важливіше: наслідки, які можуть виникати, чи питання життя й смерті. Тут так само. Це не слід змішувати з філософськими питаннями на зразок «про право на суїцид», яке нині порушується в окремих країнах. Суть в іншому. Якщо певний ЗМІ веде пропаганду людиноненависницької теорії, розпалювання ворожнечі, протиставлення одних людей іншим,то, вибачте, це не свобода слова. Бо вона закінчується там, де починаються фашизм, нацизм чи так званий «русский мир».
Зоряна Скалецька, ексміністр охорони здоров’я
1. Фундаментальні права – такі як життя, здоров’я, повага до приватного життя захищаються міжнародною спільнотою. Соціально-економічні права, наприклад, право на працю, на соціальний захист є не менш важливими. Обмеження прав, зазначених в Конституції, можливе лише відповідно до передбачених нею процедур, а саме законами. Наприклад, обов’язок подання декларацій публічними особами є розкриттям захищеного Конституцією приватного життя.
Тобто законами можуть передбачатись ситуації коли можуть запроваджуватись обов’язкові дії. Так, саме законом передбачено можливість розширення обов’язкових вакцинацій для певних видів професій. Визначення таких професій законом покладається на уряд.
2. Верховенство права передбачає що всі рішення, які приймає держава в особі державних органів, зокрема, парламенту повинні прийматися не лише за прозорою, демократичною процедурою, бути юридично визначеними, а й відповідати основоположним правам та свободам людини, виключати будь-яку дискримінацію та нерівність перед законом.
Тобто в демократичній правовій державі законами повинні визначатися однакові правові норми для всіх осіб, які гарантуватимуть рівні можливості реалізації прав та свобод. Водночас не варто забувати, що межа прав однієї особи там, де починаються права іншої.
3. Протиепідемічні заходи, запроваджені урядом, відповідають відомим науці підходам. Однак рішення уряду, особливо в період світової пандемії, повинні передбачати не лише обмеження, а і компенсаційні механізми, адже введені карантинні правила торкнулися соціально-економічних прав людей.