Тетяна Матюшенко, дружина українського полоненого Валерія Матюшенка, який засудженій окупаційною владою та перебуває у колонії на неконтрольованій території, повідомила про можливу гуманітарну катастрофу. Вона стверджує, що у в'язницях ОРДіЛО ввели карантин, скасувавши побачення з військовополоненими і заборонивши передавати продукти, медикаменти, воду та індивідуальні засоби захисту. При тому, там стрімко поширюється COVID-19, а заручників не лікують.
“Більшість з полонених мають симптоми гострої вірусної інфекції з сильно вираженою інтоксикацією, високою температурою, сильним кашлем, задухою, вираженою слабкістю, втратою смаку та нюху, що найімовірніше є проявом коронавирусной інфекції”- повідомляє Тетяна у своєму зверненні до громадськості та світової спільноти. Полонені знаходяться у закритому приміщенні, де відсутні елементарні засоби індивідуального захисту (антисептики, деззасоби) і їм не надається медичної допомоги. “Наші рідні, здоров'я яких підірвано тортурами і голодом, мають важкі хронічні захворювання, такі як діабет, захворювання серця і нервової системи, тому є вразливою групою, тобто схильні до розвитку важких симптомів. Природно, що при таких жахливих умовах в колоніях допомогу не надають”.
Жінка каже, що лікарські препарати, які передають родичі, не доходять до військовополонених, бо розкрадаються адміністрацією колонії. “Такі дії окупаційної влади ОРДЛО свідчать про цілеспрямоване знищення наших тяжкохворих родичів. Те, що відбувається в Макіївській колонії №32 з тяжкохворими полоненими, можна однозначно назвати цілеспрямованим вбивством громадян України”, – підсумовує дружина полоненого, звертаючись до представників зокрема й української влади.
На цей допис вже відреагувала Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денисова. Вона підтверджує, що ситуація з поширенням COVID-19 в колоніях є критичною, і інформує, що окрім вже зазначених прикладів порушення прав людини, керівництво Макіївської колонії №32 та Сніжнянської виправної колонії №127 систематично залякує та вимагає гроші у в’язнів з метою неправомірного збагачення. На кожного встановлюється певна сума грошових коштів, яку необхідно щомісяця віддавати. “Ув’язнених, які відмовляються платити адміністрації установи, переводять до іншого бараку, не пристосованого для проживання – там частково немає дверей, вікон, відсутнє централізоване опалення, водопостачання та каналізація. В осінньо-зимовий період заручники залишаються практично “на вулиці” при тому, що їхнє здоров'я підірвано тортурами і голодом. Зазначені факти є прямим порушенням гарантованих норм ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та пункту 22 мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими від 30.08.1955, схвалених Економічною та Соціальною Радою ООН”.
Читайте також: Бранці Кремля. Як українці стають політв'язнями в РФ
Як і дружина полоненого, Уповноважена звернулася до представників міжнародних організацій, які можуть впливати на ситуацію. Зокрема до голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні та голови делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні щодо проведення Моніторингових візитів в зазначені установи для відновлення порушених прав наших громадян та надання їм належної медичної допомоги. “Також прошу представника ОБСЄ у гуманітарній підгрупі в Тристоронній контактній групі Шарлотту Реландер вжити заходів реагування на зазначені випадки порушення прав громадян”, – написала Денисова.
Але на разі, представники делегації Міжнародного Червоного Хреста, які працюють на неконтрольованій Україною території, не мають доступу до місць несвободи попри підписане Комюніке. Олександр Власенко, речник делегації Міжнародного Червоного Хреста в Україні, пояснив це Тижню: “Моніторинг може бути, коли ми маємо списки людей, які буцімто там є. І ми можемо звірити, чи знаходиться там ця конкретна людина. Але для того, щоб переконатися, ми маємо потрапити всередину і щоб нам цю людину наочно показали. Станом на зараз в нас немає цього доступу на неконтрольованій території. Ще у 2019 році на Паризькому Саміті було прийняте Комюніке, де говорилося про необхідність забезпечити доступ до полонених та ув’язнених зокрема в місцях несвободи на неконтрольованій території. Згідно з ним представники делегації МХЧК в Україні постійно звертаються з таким проханням до людей, в повноваженні яких дати нам цей доступ. При тому ми маємо такі домовленості з владою на всій території України та при необхідності узгоджуємо свої візити з відповідними відомствами. На неконтрольованій території ми мали одиничні візити за весь цей час, і це скоріш, виключення. Це не є тим, що ми вважаємо постійним моніторингом — без постійного фізичного доступу він не можливий. Ми можемо передавати посилки, листи від рідних — коли цьому не перешкоджають, ми це робимо”.