Уже за три дні після помпезного відзначення 30-ліття Незалежності України Володимир Зеленський стояв на сцені в Кишиневі, куди прибув вітати з аналогічним святом молдовських сусідів. Поруч із ним, окрім президентки країни Майї Санду, були лідери Польщі Анджей Дуда й Румунії Клаус Йоганніс. Уся четвірка зібралася в такому форматі вперше, хоча двосторонні контакти відбувалися й раніше.
Проте з дуже різним статусом усередині України. На рівні побутового сприйняття міжнародної політики серед багатьох українців давно усталена традиція ділити держави на «друзів», «байдужих» і «ворогів». Наприклад, до когорти «друзів» традиційно належать передусім Польща, Литва та Грузія. «Байдужими» заведено вважати західноєвропейські країни, а про ворогів зайвий раз можна й не згадувати. Наслідком такого світосприйняття стає періодичний шок, коли «друзі» переходять до статусу «байдужих» або, навпаки, ідеалізація, якщо «байдужі» роблять щось корисне для України.
Читайте також: Слуги і господарі
Румунія — особливий випадок. Адже її дуже важко віднести до якоїсь із категорій в означеній картині світу. Причина проста: інформація про державу в Україні з’являється вкрай рідко. Наприклад, у стрічці агенції «Інтерфакс-Україна» за останній місяць про Румунію згадано двічі. Водночас одна зі згадок — це новина з інтерв’ю посла Польщі в Україні, який наголошує на необхідності співпраці країн-сусідів. Для порівняння, ту саму Польщу згадано в 32-х новинах. І такий дисбаланс був би зрозумілим, якби йшлося про віддалену державу. Проте Румунія — третій за розмірами сусід України. Ідеться про 20-мільйонну країну, члена ЄС і НАТО, яка має вихід у Чорне море. Важко додати ще щось, щоб підкреслити значущість для України в її нинішній ситуації. Досі Румунію найбільше асоціювали з конфліктом довкола чорноморського шельфу біля острова Зміїний. Ця історія завершена й до того ж з перспектив повзучої окупації Росією Чорного моря здається дрібною. Хороша новина в тому, що і в Києві, й у Бухаресті розуміють: ситуацію необхідно змінювати, а країни можуть бути дуже корисними одна одній.
Для Румунії передусім ідеться про Чорне море. Росія використала акваторію ще під час агресії проти Грузії у 2008-му. Окупація Криму, який перетворили на військову базу, взагалі змінила баланс сил у регіоні. Кілька років тому Румунія навіть намагалася реалізувати ідею спільної флотилії НАТО в Чорному морі. Тоді країна наразилася на спротив Болгарії та небажання Туреччини — головної сили Альянсу в регіоні. Проте від ідеї повністю не відмовилися. Інша річ, що тоді в Бухаресті чітко зрозуміли головні наголоси, яких потрібно уникати в майбутньому.
«Ви маєте забрати це слово — флотилія. Це дуже агресивно. Прибирайте все агресивне. Кажіть про кооперацію в Чорному морі, поглиблення співпраці тощо», — відповідає співрозмовник у румунському уряді на запитання про ідею України створити спільний підрозділ військово-морських сил.
Співпраця без «флотилії» триває постійно. Кооперація українських і румунських військових стала звичною справою. Зокрема 28 вересня розпочалися спільні щорічні навчання «Ріверлайн» у гирлі Дунаю. Є перспективи розвивати співпрацю і в інших галузях.
У квітні цього року міністр закордонних справ Дмитро Кулеба публічно заявив про намір розвинути партнерство з Румунією до стратегічного рівня. Непублічно з такою ініціативою Україна виступила ще раніше. Однак саме тут дуже важливими стають, на перший погляд, дрібні деталі.
Якщо йдеться про стратегічне партнерство, то співрозмовники з румунського боку прямо кажуть, що не бажають обмежуватися лише військовою сферою, де є найбільший прогрес. Серед іншого наголошують на енергетиці. Румунія впродовж останніх років має дефіцит електроенергії, а тому зацікавлена в імпорті, зокрема й з України. Київ водночас також бажає розвивати співпрацю в енергетичній галузі. Однак зі своїми акцентами. Україна потребує нових постачальників газу. І паливо можна отримувати з Румунії. Перемовини з обох питань тривають, зокрема в жовтні мають відбутися консультації щодо електроенергії на рівні Міненерго та зацікавлених компаній з обох країн.
Перспективи співпраці зрозумілі обом сторонам. Проте на заваді також питання, які доволі важко пояснити в кількох реченнях. Почати варто з того, що впродовж довгого часу в Україні та Румунії була різниця у виборчих циклах, яка безпосередньо впливала на відносини країн. Скажімо, в Україні цьогоріч відбулися вибори президента, а в Румунії вони мають відбутися за два роки. Це означає, що влаштувати зустріч двох лідерів (з підписанням серйозних документів на кшталт угоди про стратегічне партнерство) доволі важко. У Києві новий лідер, а в Бухаресті вже починають передвиборчу кампанію, яка не передбачає жодних різких кроків. Приблизно така ситуація тривала до 2014-го, пояснюють співрозмовники в диппредставництві України в Румунії. А далі з’явилася нагода. Унаслідок Революції гідності у 2014-му відбулися дострокові вибори президента України. Того самого року обрали президента й у Румунії. Відкрилося вікно можливостей, і сторони почали готувати зустріч президентів, яка мала відбутись у 2017-му. Проте за кілька місяців до неї в Україні ухвалили закон про освіту, до якого в низки сусідів виникли претензії. Ішлося про обсяг часу навчання дітей нацменшин рідною мовою. Локомотивом у загостренні теми стала Угорщина, яка фактично розпочала дипломатичну війну проти України. Після цього не змогла залишитися осторонь і Румунія, зважаючи на численну громаду румунів у Чернівецькій та Одеській областях.
Читайте також: Переродження ілюзій
На такому тлі зустріч українського й румунського президентів стала неможливою. Хоча співрозмовники Тижня наголошують, що не варто ототожнювати румунську й угорську позиції з питання та вважати, що дві країни виступають у тандемі. Ухвалення Україною закону про середню освіту знизило напругу, й зараз сторони готують додатковий протокол, що має остаточно розв’язати проблему й відкрити можливість для зустрічі президентів.
«У травні цього року відбулася перша телефонна розмова між лідерами України та Румунії, під час якої, серед інших питань двостороннього порядку денного, наш президент підтвердив запрошення румунського колеги до України. Ми працюємо над цим питанням. Основою візиту мають стати серйозні домовленості у стратегічно важливих для обох сторін сферах. Тобто ми маємо підготувати основу у вигляді серйозних двосторонніх документів для підписання, основу для відновлення діяльності українсько-румунської міжпрезидентської комісії, утвореної ще років десять тому. Ми працюємо над цим. Я дуже хочу, щоб ми змогли реалізувати цей офіційний візит президента Румунії», — каже Паун Роговей, тимчасовий повірений у справах України в Румунії.
Проте Румунія цікава Україні не лише з погляду двосторонньої співпраці. Нещодавно міністр закордонних справ Дмитро Кулеба виступив із заявою про важливість нових альянсів: «Кримська платформа, Люблінський трикутник з Польщею та Литвою, Асоційоване тріо з Грузією і Молдовою, Квадрига з Туреччиною — це абсолютно нові інструменти, завдяки яким Україна підкреслює свою лідерську роль і підвищує авторитет на світовій арені».
У цьому переліку відсутній ще один перспективний формат, який досі не оформлений офіційно. І тут варто повернутися до зустрічі в Кишиневі в чотиристоронньому складі — Україна, Молдова, Румунія, Польща. Те, що це принаймні натяк на ще один формат співпраці, навіть офіційно підтверджують в українському диппредставництві. У Румунії це називають 2+2, маючи на увазі співпрацю двох країн — членів ЄС (Румунія, Польща) та двох країн Східного партнерства (Україна, Молдова).
Читайте також: У червоній зоні
«Такий формат досить цікавий з точки зору наших стратегічних інтересів, спрямованих на забезпечення передусім інтеграції України до Євросоюзу та НАТО. Формат включає дві країни, які є повноправними членами ЄС та НАТО, і дві країни, які чітко заявили (принаймні Україна), що ці пріоритети ключові в зовнішній політиці. Про Молдову, на жаль, поки що не можемо казати (щодо НАТО. — Ред.), адже Конституцією країни передбачено нейтралітет держави. Але рух у цьому напрямі загалом реальний і дуже цікавий, принаймні для України. Румунія й Польща мають достатньо досвіду, який може нам допомогти реалізувати на практиці всі ці наші прагнення», — каже тимчасовий повірений Роговей.
На заваді швидкій реалізації всіх окреслених планів може стати політична криза в Румунії. 28 вересня Конституційний суд країни визнав, що парламент може розглянути вотум недовіри чинному уряду країни. Одним з ініціаторів стала партія, яка сама належить до керівної коаліції. Саме по собі рішення суду є лише етапом у боротьбі за прем’єрське крісло, що розгорнулася задовго до цього. Наслідком може стати й нова коаліція за участі націоналістичної партії AUR, і перевибори. Обидва підсумки, зважаючи на формальну неврегульованість «мовного» конфлікту України та Румунії, можуть знову завадити поглибленню співпраці двох, а може, й більше країн.