Новини про зближення східноєвропейських країн із Тайванем лунають чи не щотижня. То президент сенату Чехії та мер Праги відвідали тайванську президентку Цай Інвень, то уряд Словаччини передав до Тайбея гуманітарну антиковідну допомогу, то Литва відкриває фактичне посольство Тайваню у Вільнюсі. Підписання документів між нашим регіоном і острівною республікою просувається так активно, що виникає думка, буцімто Тайвань розташований не поблизу Японії та Філіппін, а десь поруч з Україною — у Східній Європі.
Що ж об’єднує Тайвань і східну частину Європейського Союзу? Безумовно, передовсім антикомунізм. Коли Мілош Вистрчил, президент чеського сенату, який тільки-но відвідав урочистості до 30-ї річниці відновлення Незалежності України в Києві, виступав у Законодавчому юані (парламент Тайваню), він гучно заявив «Я — тайванець», апелюючи до легендарної сентенції часів холодної війни «Я — берлінець» Джона Кеннеді. Чеський парламентар підкреслив: ідеться не тільки про «заповіт» Вацлава Гавела ріднитися з Тайванем, а не з КНР, а про цінності спротиву комуністичній агресії загалом. Подібна історія склалася і з Литвою — давньою союзницею України. Коли після виборів 2020-го року у Вільнюсі сформувався новий ліберально-консервативний уряд, він окреслив: підтримка Тайваню (та Гонконгу) на шляху відсічі китайському комунізму — міжнародна місія литовського народу.
Однак секрет криється далеко не тільки в ідеологічній площині. Як показує український досвід боротьби за свободу, для міжнародної підтримки недостатньо самих лише пишномовних слів, — слів, які стають діями виключно за наявності достатнього економічного підґрунтя.
Читайте також: Протистояння двох Китаїв
Чехія. Тайванський бізнес увійшов на чеський ринок у середині 1990-х, запропонувавши широкомасштабні інвестиції та створення робочих місць. Виробничі потужності в державі розбудували такі тайбейські гіганти, як Foxconn, Asus, Acer, AU Optronics та ін. Наразі офіційна Прага посідає четверте місце за обсягом тайванських інвестицій і економічного партнерства, поступаючись лише Сполученому Королівству, Нідерландам і Німеччині. У 2019 році товарообіг між двома державами становив близько $820 млн, наблизившись до показників Японії та Південної Кореї. Для порівняння, згідно з підрахунком чеського економіста Лукаса Кованди, станом на 2017 рік сума інвестицій з комуністичного Китаю до Чехії становила €15,9 млн, тоді як Тайвань інвестував до держави майже €230 млн; таким чином китайська «підтримка» менша за тайванську в 14 разів. Що стосується торгівлі, за статисткою 2019 року Чехія імпортувала до КНР товарів на $2,5 млрд, однак експортувала китайської продукції на $28 млрд, що майже наполовину менше за головного торговельного партнера держави — Німеччини.
Словаччина. Міністерство економічних відносин Тайваню називає Словаччину брамою до Європи. Згідно з офіційною урядовою статистикою Тайваню за 2020 рік, товарообіг між країнами становив близько $300 млн, а загальна сукупність інвестицій сягає пів мільярда доларів. При цьому комуністичний Китай ледве закріпився на останньому місці переліку 10 головних торговельних партнерів офіційної Братислави із загальним експортним оборотом у $2,4 млрд за 2020 рік. Наразі Словаччина представлена трьома тайванськими гігантами: Foxconn, AU Optronics і Delta Electronics, що мають виробництво у країні та активно інвестують у її розвиток.
Польща. Сукупність тайванських інвестицій до Польщі становить, як і у випадку Словаччини, майже пів мільярда доларів США. При цьому на ринку Польщі представлені три десятки провідних тайванських компаній, що розбудовують заводи та створюють робочі місця у різних воєводствах. КНР не належить до десятки найважливіших торговельних партнерів Польщі в розрізі імпорту, однак експортує до сусідів товари загальною вартістю $30 млрд (станом на 2019 рік).
Читайте також: Підтримайте сміливу позицію чехів щодо Тайваню
Литва. Припинивши перемовини у межах китайської програми «Один пояс, один шлях», а також взаємно відкривши фактичні посольства у Вільнюсі й Тайбеї, Литва готується до масштабних тайванських інвестицій і взаємовигідної співпраці. Станом на 2019 рік Литва експортувала до Тайваню товарів загальною вартістю $37 млн, причому імпортувала з острівної держави на $97 млн. При цьому Китай також не належить до переліку стратегічних торговельних партнерів Литви, а сумарна кількість китайських інвестицій за останній час не перевищувала €82 млн. Цікаво те, що з початку литовського спротиву КНР шляхом підтримки Тайваню влітку 2021 року литовські товари стали масово закуповуватися тайванським бізнесом: наприклад, обсяг замовлення шоколаду виробництва литовської компанії Rūta зріс удесятеро, так само як і литовського пива.
Кожну з цих країн поєднує два важливі фактори: несприйняття тоталітаризму та відсутність бажання (необхідності) посилювати економічно-фінансову присутність КНР, — особливо з огляду на загальну могутність європейського ринку, який є основою економічного процвітання східноєвропейських держав.
Ще одним знаковим аспектом є відмінність між характерами співпраці з Тайванем і комуністичним Китаєм. Якщо тайванський інвестор свідомо націлений на відповідність найвищим західним стандартам зі своєю транспарентністю та повагою до демократичних суспільних засад, то китайський інвестор керується засадами корупції (як у вузькому, так і широкому сенсах) та економічної політики Комуністичної партії КНР.
Останнє не є метафорою: китайські інвестиції завжди, прямо чи опосередковано, — державні, тобто контролюються напряму компартійцями. Це стосується й будь-яких китайських контрагентів: їхня «вільноринкова» складова закінчується там, де починається інтерес номенклатури. Це неодноразово простежувалося у кейсах Alibaba, Didi, Tencent та ін. Заводи, фабрики, підприємства, а разом із ними робочі місця, створені на території зарубіжної держави представниками КНР, за будь-яких обставин будуть залежними від політичної волі Компартії, що в умовах демократії та капіталізму в довгостроковій перспективі становить загрозу для національної економічної безпеки. Саме тому розміщення потужностей Asus, Aser або іншої провідної тайванської компанії є значно привабливішим для демократичних держав регіону, ніж, наприклад, розбудова умовної китайської фабрики десь під Поважською Бистрицею чи Каунасом.
Читайте також: Тайвань: Ахіллесова п’ята Китаю?
Тайвань пропонує Східній Європі багатовекторні бенефіції: від відкриття центрів вивчення китайської мови без комуністичної агентури (йдеться про скандальні Інститути Конфуція) до діджиталізації без ознак загрози для національної безпеки та оборони з тайванськими, а не китайськими 5G-технологіями. До сфери інтересів Тайваню належить співпраця зі Східною Європою у сферах машинобудування, інноваційних технологій, штучного інтелекту, відновлювальної енергетики, аграрного бізнесу, фармакології, поставок корисних копалин і цінних металів тощо. Чехія, Словаччина, Польща та Литва активно використовують ці знання для розвитку та збагачення своїх народів — без токсичних зв’язків з китайською комуністичною машиною. Найближчим часом до них приєднаються Латвія та Естонія. Водночас Угорщина, Білорусь і Україна відмовляються від протайванського курсу на користь Пекіна, союзного Кремлеві та Путіну.
Враховуючи історичну кон’юнктуру та сучасну паралель між російським і китайським агресорами, Україна й Тайвань могли б давно об’єднатися у надефективний альянс — з українськими ресурсами, тайванськими інноваціями та широким колом можливостей. Однак цього не сталося. Тайванський інвестор, який до коронавірусних часів щорічно прибував до України, так і не зміг знайти підтримки ані від влади Порошенка, ані від влади Зеленського. Офіс президента навіть заблокував перемовини про гуманітарну допомогу з Тайваню у перші тижні пандемії, коли українці кричуще потребували підтримки.
Чи зможе Україна в якийсь момент долучитися до східноєвропейської родини та почати розбудовувати зв’язки з Тайванем — покаже історія. А доти українці завжди можуть звертатися до фактичних посольств Тайваню у Вільнюсі, Ризі, Празі, Варшаві, Братиславі, Відні чи Стокгольмі.