І ось чергова зустріч. Моя колишня приятелька за останні сім років не лише обрала нову батьківщину, а й вийшла заміж і народила дитину. До Луганська вони приїздять із родиною раз на рік. Її чоловік — такий самий гастарбайтер, як і вона. Власного житла вони не мають, тому орендують кімнату, але порівняно з моїми обставинами мають доволі успішний вигляд. Чоловік приїхав до Луганська власним авто, легко витрачає гроші й жартує, що в нас багато чого дешевше, ніж у них в Москві.
Скориставшись нагодою, я розпитую, що дає СНИЛС (страховий номер індивідуального особового рахунку в РФ. — Ред.). Бо ніхто з моїх луганських приятелів не може цього толком пояснити — навіть ті, хто вже його отримав. З відповідей росіянина я зрозуміла єдине: отой містичний СНИЛС дасть мені змогу дистанційно проголосувати на найближчих виборах до російської Державної Думи. Скидається на те, що наші донбаські голоси Росії вкрай потрібні, бо самі росіяни голосують неохоче — і родина моїх лугансько-московських приятелів яскравий приклад того. Далі чоловік починає пояснювати мені щось про Путіна, про його двійників і причину низької виборчої активності, і я розумію, що втомилася від теми.
Читайте також: Навіщо їм це
Ще одне роз’яснення щодо СНИЛС я невдовзі почула в ефірі місцевого телеканалу. Там у режимі повтору крутили сюжет із «заступником міністра МВС ЛНР» Віталієм Кисельовим (позивний «Комуніст»), який саме для таких, як я, терпляче пояснював усе про російські паспорти та прийдешні думські вибори. З його монологу я зрозуміла, що російський паспорт — єдине та правильне рішення. Принаймні сам мовець своїм російським паспортом страшенно пишається. І що він та його бойові товариші-«ополченці» радо голосуватимуть, бо це ще одне єдино правильне рішення й узагалі обов’язок кожного громадянина Росії.
Єдине, чого я так і не второпала, то це зв’язку між виборчою активністю мешканців «ЛНР» і прийняттям «республіки» до складу Росії. У промові Кисельова цей зв’язок був, але дуже невловний. А може, то я не надто кмітлива й пропустила щось важливе. Також «Комуніст» розповів, що й російський паспорт, і голосування на думських виборах, і СНИЛС — то все акт розплати з Україною за 10 тисяч загиблих на цій війні.
Щоправда, ніхто з моїх друзів не виявляє бажання брати участь у тих російських виборах. Та й узагалі, про підвищення комунальних тарифів і зростання цін на овочі говорять усі, а вибори — не в тренді. Зараз у Луганську страшенна спека — така, що не хочеться ступати зайвого кроку, не те що чвалати кудись заради якоїсь там «розплати» чи виконання «громадянського обов’язку». Водночас, якщо вірити рекламі, розклеєній по місту, допомогти всім охочим із участю у виборах чи навіть із вибором готові аж 1850 волонтерів, залучених на такий випадок. Але якщо в мене немає російського паспорта, отже, мене це все не стосується?
Читайте також: Територія «чесності»
Таких «білявок», як я, дуже багато. Я не розумію багатьох речей, ніби блукаю в темряві із зав’язаними очима. За нагоди постійно цікавлюсь у приятелів: навіщо тобі російський паспорт? І відповіді часто бувають у дусі мого запитання: щоб було. Або (знов-таки, який зв’язок?!) мені розповідають щось про знущання в українській армії («не віриш, знайди в ютубі!»), висловлюючи своє компульсивне бажання протидіяти цьому. Або про шанс отримати материнський капітал (щоб його отримати, треба заплатити місцевим чиновникам 6000 рублів). Нерідко кажуть про те, що російський паспорт спрощує процедуру виїзду за межі «республіки» — щоденно користуватися ним, на відміну від українського, не жаль. І ще в більшості є страх, що про російський паспорт у них спитають на роботі чи деінде — а ти на такий випадок уже будеш захищеним. Одне слово, відповідають по-різному, проте жодного разу я нічого не почула про ідею, пристрасть, обов’язок тощо. Окрім лише промови Кисельова з телеекрана.
Міркуючи про СНИЛС, паспорти й вибори, я замислилась, чого мені хотілося б у майбутньому. І знаєте, дійшла парадоксальної думки, що не хочу жодних змін. Не хочу вкотре змінювати документи. Не хочу, щоб моя мама втратила свою українську пенсію — а це буде цілком закономірно, якщо Росія визнає ОРДіЛО. Не хочу знову війни та страху. Уявляю себе акробатом під куполом цирку, який нарешті знайшов рівновагу, нехай навіть стоячи на одній нозі. Але якийсь час так простояти можна. Ось і мені так не хочеться змін. Якщо мене примусять голосувати, то піду: ходжу, коли немає змоги ухилитися. Але я, чесно кажучи, навіть не знаю, за кого чи проти кого віддаватиму свій голос.