Я ніколи не служив у спецслужбах України чи якоїсь іншої держави, не закінчував ніяких вишів спецслужбістів та не маю багажу теоретичного досвіду в цій царині. По-друге, я лише волонтер та журналіст, який у критичний період занепаду українських спецслужб в Криму, в березні 2014 року, за власної ініціативи створив «групу за інтересами». Це була група з таких самих ентузіастів, як і я, які почали інтуїтивно робити перші кроки у сфері OSINT (розвідка з відкритих джерел) та HUMINT (агентурна розвідка), в сфері стратегічних комунікацій, публічної та непублічної дипломатії.
У лютому — березні 2014 року, у період російської операції з захоплення українського Криму, близько 90% співробітників СБУ (включно з контррозвідкою), які проходили службу на Кримському півострові, зрадили присязі та перейшли на бік окупантів. Власне, це була одна з причин мого рішення про формування повністю автономної групи, що здійснювала б волонтерську розвідку, фіксувала дії та переміщення техніки російських окупантів, ідентифікувала їх та оприлюднювала ці дані для широкого загалу через сайт та соцмережі. Тобто саме неможливість покладатися і довіряти спецслужбам, що мали би активно протидіяти агресору (а натомість навпаки сприяли йому) і стала поштовхом до зародження міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, яку я заснував як альтернативу в умовах війни. Як на початковому етапі створення групи, так і пізніше у нас не було ані досвіду розвідувальної діяльності, ані фахівців, які могли б нас цього навчити. Не було й алгоритмів дій у тих чи інших ситуаціях. Тому доводилося імпровізувати, покладатися на інтуїцію та діяти спонтанно. Ця спонтанність та креативність нас і врятувала та допомогла завдавати інформаційних ударів по агресору, залишаючись при цьому недосяжними для його агентів у середовищі спецслужб. Тож читач має розуміти, що я лише активіст, який вчився всього на практиці, спираючись на логіку, здоровий глузд та інтуїцію, а не на інструкції, статути чи теорію, якої вчать спецслужбістів. Водночас досвід нашої команди не написаний кров’ю, бо вдавалося оминати критичних помилок, хоча помилки, безумовно, бувають у всіх. За всі роки існування нашої спільноти жодна людина, яка ставала добровільним помічником та волонтером-розвідником і передавала інформацію InformNapalm із окупованих територій, не потрапила у лапи ворога. У час війни це вартує багато.
Читайте також: Українська безпека: морський вимір
А ще наша доволі успішна та нестандартна активність майже одразу привернула увагу не тільки спецслужб ворога, а й українських профільних структур, таких як ГУР, СБУ, СЗР, а пізніше і ССпО. З деякими офіцерами з цих структур за їхньої ініціативи ми наводили горизонтальні неформальні зв’язки. Хтось недолуго намагався нас вербувати, хтось прагнув підім’яти під свою структуру, хтось навпаки ставився з повагою та щирим захопленням до наших досягнень. Були приклади, коли самі спецслужбісти, молоді офіцери, ставали нашими добровільними помічниками й інформаторами, розуміючи що в умовах їхньої власної системи та структури неможливо досягти того реального результату, якого досягали ми (не обмежені бюрократією та вертикаллю ухвалення рішень).
Водночас будь-які первинні дані, що потрапляли до нас через добровільних помічників із кола спецслужб, ми ретельно перевіряли на предмет можливої дезінформації та провокації. Завжди пам’ятали, що варто тримати дистанцію, аби не потрапити у пастку, що варто багато разів перевіряти, доповнювати джерела додатковими даними і не довіряти первинним фактам. Прикладів такої ефективної співпраці було не дуже багато, і 99% інформації волонтери добували самостійно. Лише приблизно 1% становили первинні дані, які ми в той чи інший час отримали через добровільних помічників із числа офіцерів спецслужб. Пропорція дуже невтішна не тому, що решта даних дуже засекречені, як це намагаються представити загалу, а тому, що в структурах дуже забюрократизований та малоефективний підхід до збору інформації, її обробки та розуміння, як її можна використовувати в умовах гібридної війни.
Низький рівень ініціативи, ймовірно, зумовлений тим, що кожен офіцер, старший начальник, боїться, що якась ініціатива може призвести до покарання. І хоча наша спільнота ніколи не мала на меті дізнаватися про внутрішні проблеми в українських спецслужбах, мимоволі через скарги від добровільних помічників ми дізнавалися про реальний стан справ у їхніх структурах. У цій статті я не збираюся виносити всі почуті за роки проблеми на загал, як і загострювати на цьому увагу чи фантазувати на тему «як треба». Радше піду від зворотного — покажу приклади, з якими стикався безпосередньо і поясню, чому так не має бути.
Для початку варто розуміти, що в Україні діє не менш ніж п’ять структур, які можна формально зарахувати до спецслужб. У цій статті я розгляну лише ті, з якими мені доводилося стикатися через добровільних помічників та роботу яких я можу оцінити суб’єктивно з власного досвіду комунікації. Більшість із цих структур перекривають або в чомусь дублюють функції одна одної, що викликає нездорову конкуренцію та подекуди конфлікти між ними. Яскравий приклад цього кожен міг побачити нещодавно у вигляді «серіалу» з захоплення та затримання колишнього судді-корупціонера Миколи Чауса, де у скандал виявилися втягнуті ГУР, СБУ, НАБУ та МВС. Тож через те що не існує чітких меж, які відокремлюють повноваження між структурами, ці структури часто конкурують між собою за бюджети, вплив, піар, увагу керівництва країни і таке інше.
Сили спеціальних операцій ЗС України
Одразу варто зазначити, що ця доволі молода структура не є спецслужбою в тому розумінні, яке на неї, як пугача на глобус, намагається натягнути українське суспільство. Це звичайна структура забезпечення, головною функцією якої має бути створення умов для успішного виконання бойовими підрозділами своїх завдань. Не більше і не менше. Всі ці фото з обвісами на зброї та пафосні «тихо прийшов, тихо пішов» існують лише для створення ореолу втаємниченості. Звісно, в історії ССпО є приклади, коли їхні військові брали участь у спецопераціях, але зазвичай їх відряджають як підлеглих в інші структури (наприклад СБУ). Тож вони слугують підсиленням, а не проводять весь цикл підготовки від збору й обробки початкових даних до ухвалення рішення на застосування. Хоча мені дуже подобається, як вони намагаються надати цьому певної «магічної форми» з усілякими вовкулаками, козаками-характерниками й таке інше. Це, звісно, дуже красиво для зовнішнього спостерігача, але коли він потрапляє всередину, його очікування не збігаються з дійсністю. Тобто всередині він стикається з тою самою звичайною недореформованою армійською структурою, що ніби вже відходить потроху від «совка», але ще не зробила крок у майбутнє. Дуже поважаю багатьох військових із цієї структури, але спецслужбою наразі вони фактично не є і навряд чи стануть у найближчому майбутньому. Їм це не дозволять зробити як інші спецслужби, що не хочуть втрачати свою прерогативу у вирішенні певних завдань, так і певна відсутність стратегічного бачення розвитку структури в командирів, начальників. Як влучно сказав полковник запасу Юрій Серветник у своєму інтерв’ю 2018 року для «Мілітарного порталу» (один з ідеологів та автор першої концепції створення Сил спеціальних операцій України): «Роль особистості дуже велика, саме особистості дуже часто рухають процеси… На сьогодні в керівництві ССпО перебувають порядні, кваліфіковані військові, і от саме в цьому проблема — вони нормальні військові, вони діють за нормальними статутами і стандартами. А Сили спеціальних операцій — це все-таки, мабуть, не зовсім нормальний рід військ. Тому мені здається, що потрібна трошки фанатична людина, яка рухала б процес розвитку ССпО».
Гадаю, це доволі вичерпна характеристика тих процесів, які хотілося б бачити в цій структурі, але вони не відбуваються, бо заважає відсутність стратегічного бачення та прагнення до еволюціонування від звичайної армійської структури до спецслужби.
Головне управління розвідки
До Головного управління розвідки України Міноборони в InformNapalm «давня любов», як і у них до нас. Бо це одна зі спецслужб, яку ми досить часто публічно критикуємо, демонструючи недолугість деяких їхніх публічних кроків. Це триває роками, і ми ставимося до цього дещо іронічно. До прикладу, 17 березня 2021 року на офіційному сайті ГУР МОУ вийшла замітка «Воєнна розвідка України ідентифікувала російських військових злочинців». У статті розвідники ГУР МОУ відрапортували суспільству, що нібито викрили військовослужбовців реактивного дивізіону 18-ї окремої мотострілецької бригади ЗС Росії. Українські ЗМІ радо підхопили цю доповідь і почали ширити у мережі. Прикметно було, що і сам текст про «викриття російських військових» і фотографії цих вояків були просто скопійовані за методом «CTRL+C, CTRL+V» з архівного OSINT-розслідування InformNapalm, яке вийшло на сайті спільноти 2 листопада 2017 року, було перекладене й поширене сімома мовами. У відповідь я написав невеличкий допис у фейсбуці, в якому позначив ГУР та підкреслив: «Звісно, ми не проти, щоб зібрані нами дані офіційно підтверджували та актуалізували розвідники та створювали нові інфоприводи, що випалюють агресора. Але ж давайте працювати відповідально. Дати читачам посилання на додаткові докази з сайту InformNapalm: це не слабкість, а навпаки — приклад прозорості та чесності з суспільством».
Читайте також: Безпека, оборона і всі-всі-всі
Це далеко не поодинокий приклад недобросовісного використання наших матеріалів та привласнення їх ГУР МОУ. За роки існування спільноти ми навіть чули від дотичних до структури осіб, що в кулуарах різних міжнародних конференцій представники і ГУР, і СБУ, і ССО полюбляють «козирнути», нібито вони створили нашу спільноту і «керують нами», та розповідають інші байки, щоб набити собі ціну в очах іноземців та колег із інших країн. Інколи в це навіть вірять агенти ворога, інтегровані в ці структури. До прикладу, 25 березня 2019 року на пресконференції у Москві з перебіжчиком, полковником СБУ Василем Прозоровим, який в період з 2014-го по 2018 рік був завербованим агентом російських спецслужб, він озвучив інформацію, буцімто InformNapalm — це структура Головного управління розвідки України. Цікаво, що росіяни охоче вірили таким байкам: це цілком вкладалося в їхню картину світу, бо в Росії не існує та не може існувати ніяка самостійна волонтерська розвідувальна організація, яка не була б «під ковпаком» та жорстким керуванням ФСБ РФ або ГУ ГШ ЗС РФ (колишня ГРУ). Не останню роль у цих оцінках, ймовірно, зіграли й самі плітки та чутки, які поширювали українські спецслужби, бажаючи привласнити результати нашої роботи, щоб красиво відзвітувати старшим начальникам та керівникам, отримати зірочки на погони чи премію. Тож із цього пункту випливає, що українським спецслужбам подекуди не вистачає порядності серед кадрів, яких вони добирають. А бюрократія з превалюванням паперових відписок на кожне завдання подекуди забирає багато часу у співробітників, і вони починають хитрувати і шукати легких шляхів для звітування, видаючи роботу волонтерів за власні досягнення.
Служба зовнішньої розвідки
Особисто мені за весь час лише тричі доводилося бачити вживу офіцерів Служби зовнішньої розвідки. Перший раз ще в юнацтві, коли один із них приїжджав до нашого вищого навчального закладу. Другий раз — на початку російської агресії, коли була спроба з боку одного з офіцерів СЗР налагодити горизонтальні зв’язки і якусь комунікацію, але якось згасла не з нашої провини. І востаннє, вже коли попросив про зустріч один із молодих офіцерів, який хотів перейняти певний досвід, щоб якось спробувати ініціативно діяти на своєму рівні та робити щось корисне. Загалом про цю структуру мені відомо найменше: не можу їх ані похвалити, ані розкритикувати. Бо їхньої роботи публічно не видно взагалі. Частково це пов’язано з тим, що цю структуру фінансують за залишковим принципом: вона ніколи не була фаворитом у перегонах за вплив та бюджети, тож, мов сіра миша, просто існує, в чомусь також дублюючи функції ГУР та чекаючи, що хтось про неї згадає в керівництві держави. Розвивати її є куди, бо наразі все дуже сумно і з агентурною розвідкою, хоча, здавалося б, у час війни слід навпаки її посилювати та активно діяти в тилу ворога.
Служба безпеки України
Кримський досвід тримання подалі від СБУ я описав на початку статті та обґрунтував, як це вплинуло на ініціативу створення спільноти. Вже у період бойових дій на Донбасі був і позитивний досвід горизонтальної взаємодії та співпраці з окремими молодими офіцерами СБУ, які ставали нашими добровільними помічниками. У 2016—2018 роках спільно зі Службою безпеки, спираючись на деякі їхні первинні дані (перехоплені телефонні розмови бойовиків або російських офіцерів), вдалося за допомогою OSINT знайти додаткові свідчення та зібрати доволі великий масив інформації, зокрема щодо найманців, завербованих ГУ ГШ ЗС РФ у так звану приватну військову компанію Вагнера. Хоча був і негативний досвід комунікації. Тобто багато залежить від людського фактору та порядності тих чи тих офіцерів.
Але загалом питання реформування СБУ стоїть вкрай гостро та вже виходить на міжнародний рівень. До прикладу, 16 липня Міжнародна дорадча група, до якої належать представники Європейського Союзу, НАТО і Сполучених Штатів Америки, закликала Верховну Раду без зволікань ухвалити законопроєкт про СБУ у редакції, затвердженій 14 липня парламентським комітетом з національної безпеки, оборони і розвідки. У заяві зазначалося, що проєкт закону відкриває обнадійливі перспективи для реформування Служби і великою мірою відповідає європейським та євроатлантичним принципам і провідній практиці.
Над питаннями реформування СБУ не один рік працювали представники Консультативної місії ЄС в Україні з реформування сектору цивільної безпеки України (КМЄС), Офісу зв’язку НАТО, Центру інформації і документації НАТО, інших міжнародних організацій, Посольства США, а також провідні українські експерти та представники самої Служби.
Загалом вони окреслюють одні й ті самі напрямки перетворень, але бачення реформи у самому відомстві та за його межами помітно відрізняється. Якщо в СБУ пропонують поступові кроки та збереження більшої кількості функцій (аргументуючи це протидією російській агресії), то експерти закликають прискорити процес скорочення штату та зосередитися лише на таких завданнях, як контррозвідка, боротьба з тероризмом, кібербезпека, захист державного суверенітету та територіальної цілісності і, насамкінець, охорона державної таємниці. Ось, до прикладу, ключові пункти пропонованих змін у СБУ, про які також говорять європейські партнери:
1. Позбавлення статусу правоохоронного органу та перетворення на спеціальний контррозвідувальний орган, який діятиме згідно з Законом України «Про національну безпеку». Повна відмова від функцій досудового розслідування, обмеження підслідності СБУ та недопущення дублювання з іншими слідчими органами […].
2. Позбавлення функції боротьби з корупцією та відмова від невластивих спецслужбі функцій контррозвідувального захисту економіки, передача розслідування корупційних злочинів до відповідних органів правопорядку […].
3. Чітке визначення компетенції СБУ як головного органу в загальнодержавній системі боротьби з тероризмом […].
4. Позбавлення військового статусу, систем звань. Особовий склад формується з цивільних держслужбовців на конкурсній основі. Зарплатня службовців має бути прирівняна до заробітної плати представників інших правоохоронних органів, таких як НАБУ чи ДБР. Пропонується закріпити оклади працівників СБУ на рівні закону […].
5. Забезпечення відкритості та прозорості СБУ за рахунок запровадження нової моделі ефективного демократичного цивільного нагляду за Службою: парламентського нагляду та внутрішнього контролю […].
6. Значне скорочення особового складу СБУ за рахунок повної ліквідації непрофільних підрозділів та управлінь […].
7. Запровадження нових принципів підбору і розстановки кадрів, його професійної підготовки […].
8. Деполітизація керівної вертикалі СБУ та визначення вичерпного переліку підстав звільнення голови СБУ […].
Формат та об’єм цієї статті не дозволяє інтегрувати в неї розгорнуту аналітику щодо пунктів реформування СБУ, яка пояснює кожний окремий пункт.
Зволікання як вирок
Це приклади лише з особистого досвіду. Вони суб’єктивні, практичні та непрофесійні з точки зору теоретиків, тому можуть у чомусь бути недостатньо чіткими. Та я впевнений, що багато чинних офіцерів перерахованих в цьому тексті спецслужб погодяться з цими тезами, які висвітлюють певну проблематику і спонукають до еволюційного або революційного шляху розвитку в самих спецслужбах. Рушієм прогресу завжди будуть не так норми та правила, подекуди неактуальні і застарілі в умовах сучасної гібридної війни ХХІ століття, як окремі індивіди, здатні виявити ініціативу, нестандартно мислити та самостійно створювати на основі новітнього досвіду нові рекомендації до дії. Саме нестандартні, але водночас продумані до деталей підходи рвуть шаблони і у спецслужб агресора й дозволяють перегравати та перемагати ворога.
У волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm немає значних фінансових ресурсів чи бюджетів, нас не фінансує жодна організація, державна чи недержавна установа, ми не можемо перетворитися на аналітичний центр та утримувати фахівців у штаті. Проте результати нашої діяльності багато в чому викликають захоплення у спецслужбістів. Це приклад того, що кошти не визначальні для успіху, хоча без них неможливо втілити більшість ідей, що забезпечили б неперервний потік розвідувальної інформації. Водночас у спецслужб є і ресурси, і можливості для власного еволюційного зростання. Потрібна лише політична воля та воля керівників відповідних відомств на місцях до еволюційного руху. Україна не може дозволити собі стояти на місці та не розвиватися, це стосується і сфери спецслужб. Відсутність руху вперед зараз рівноцінна відставанню. Щоб перемагати, треба бігти величезними кроками в ногу з часом. Зупинка чи зволікання рівноцінні смерті.