28 липня партія «Грузинська мрія» вирішила вийти з «угоди Шарля Мішеля», метою якої було припинити політичну кризу в країні. Які основні причини такого кроку? Як це вплине на нинішню політичну ситуацію у країні?
— Почну з впливу. Вихід з «угоди Шарля Мішеля» — надзвичайно погане рішення, яке вплине на консолідацію грузинської демократії та проєвропейську зовнішню політику нашої країни. Грузія була серед фаворитів ініціативи «Східне партнерство», і це тривало доволі довго. А тепер такий імідж похитнувся. Сьогодні виникло багато запитань і двозначностей щодо грузинської зовнішньої політики, куди саме вона тепер вестиме. І я можу сказати, що однією з причин такого рішення керівної партії є внутрішні опитування у «Грузинській мрії», завдяки яким політики зрозуміли: якщо вони виконають цю угоду Шарля Мішеля, яку вони, до речі, погодили, то ймовірно, програють вибори. Тобто втратять владу. У грузинській політиці останніх 30 років є традиція, яку я назвав би «політикою вендети».
Хоч би хто прийшов до влади, він намагається помститися попередникам, подає на них до суду, арештовує. Так чинили всі: Ґамсахурдіа, Шеварнадзе, Саакашвілі. Політики справді бояться цієї «вендети», адже в країні бракує дієвої інституційної системи важелів і противаг, яка могла б покласти цьому край. Ми не маємо такої політичної культури. Політики потрапляють у неприємну ситуацію, коли олігарх є лідером партії, й люди в уряді його бояться, адже йдеться про їхнє фізичне, а не лише політичне виживання. Тому вони намагаються за будь-яку ціну вчепитися за владу. Їм байдуже, що про них говорять в Україні, Сполучених Штатах чи в міжнародних організаціях. Для них це лише питання виживання.
Читайте також: Зовнішня політика: з об'єктності в суб'єктність
— Гадаю, певні шанси є. Ми ще не знаємо, як відбудуться ці вибори. Звісно, йдеться лише про місцеві вибори, але через угоду Шарля Мішеля вони набувають додаткового значення. Тепер після рішення «Грузинської мрії» все стало трохи незрозумілим, нечітким. Напевно, вибори таки відбудуться, але без цього аспекту, про який я згадав вище. Дуже ймовірно, що опозиція взагалі бойкотуватиме вибори, що буде ще гірше. Така ситуація може дедалі дужче радикалізувати грузинську політику, тим паче, що ми вже й так маємо цю радикалізацію. Інший аспект — влада щойно призначила нового керівника Центрального виборчого комітету. І він не зможе нічого зробити за два місяці до виборів. І ця нова персона не має довіри ні від опозиції, ні від громадянського суспільства. Отже, проблемою стає те, що хоч який результат буде на цих виборах, до нього виникне багато запитань з боку грузинської опозиції, міжнародної спільноти та громадянського суспільства. Бо ЦВК не має довіри. Водночас керівній партії це байдуже, вона намагається ухвалювати рішення одноосібно. Вона не хоче працювати разом з опозицією, приймати її як рівного партнера чи формувати коаліцію. Великою проблемою є те, що партія Саакашвілі та партія «Грузинська мрія», зокрема їхні лідери, ненавидять одне одного й не розуміють основного правила демократії: інколи ви можете бути конкурентами, але ніколи не маєте ставати ворогами. Іноді таки треба співпрацювати. А в нас зараз цієї співпраці бракує.
Також імовірно, що після виборів знову буде велика політична криза. Особливо якщо влада використає адміністративний ресурс, як це відбувалося останні 30 років у Грузії. Це не новий винахід «Грузинської мрії», так бувало й раніше. Але сьогодні міжнародна спільнота дещо чутливіша до новин з Грузії, вже є кілька заяв від політиків доволі високого рівня.
Чи варто чекати на фальсифікації під час цих виборів?
— Ми не говоримо про фальсифікації, схожі на ті, що були 10—15 років тому, сьогодні в Грузії таке вже неможливе. Проте можемо очікувати на використання адмінресурсу, як-от вплив на виборців, купівля голосів тощо. Наведу приклад, як це відбувається. Один мій знайомий власник пекарні накопичив великий борг, який його фірма не могла виплатити. Тому всі його активи заморозили. Напередодні президентських виборів до нього підійшла людина і сказала: мовляв, ми знаємо про твої проблеми й допоможемо тобі їх вирішити, якщо ти організуєш нам 100 голосів від свого селища. Спочатку той сперечався, але потім погодився. Він пройшовся по всіх своїх рідних і вмовив їх проголосувати як треба. На моє запитання, як саме його замовники дізналися, що саме він привів їм сотню голосів, знайомий сказав, що «його» виборці використовували в бюлетенях спеціальний символ замість звичайної позначки, а потім людина в комісії фіксувала їх кількість. Потім я дізнався, що знайомому якось «списали» майже весь його борг. Як правило, такі домовленості відбуваються за кілька тижнів до початку виборів, тож міжнародні спостерігачі ніяк не зможуть їх виявити й зареєструвати. А таких історій дуже багато.
Читати також: Безпекова політика: жорсткий зліт
Які ви бачите сценарії вирішення нинішньої політичної кризи?
— Гадаю, єдиним вирішенням нинішньої кризи можуть бути дострокові вибори. Цього дуже не хоче нинішня влада від партії «Грузинська мрія». Ідеально буде, якщо після цих виборів вдасться сформувати керівну коаліцію. Однак зараз здається, що ситуація так не розвиватиметься. Ідея про коаліційний уряд дуже непопулярна, зокрема в опозиції. Усі провідні грузинські партії прагнуть монопартійного правління. Але це не те, чого хоче сама Грузія, сьогодні нам потрібен коаліційний уряд, якого ми досі не мали. Це потрібно, щоб приборкати амбіції деяких політичних лідерів і припинити подальшу радикалізацію. Неважливо, хто це буде — Саакашвілі чи Іванішвілі, ми маємо створити інституції для грузинської політики, як-от коаліційний уряд, демократію, що базується на консенсусах. Якщо ми справді прагнемо вступити в Євросоюз, то маємо працювати саме так. Я не вважаю, що зараз наша політична культура, наша еліта політична до цього готова. Проте якщо про це спитати політиків, то вони просто ненавидять цю ідею. І, як завжди, скажуть, що вони янголи, а їхні конкуренти — справжні демони. Навіть якщо «Грузинська мрія» програє вибори, а це так чи так колись має статися, хоч би хто прийшов, ми не маємо знову повторити цю наявну однопартійну модель, нам не слід залежати від харизматичних лідерів. Навпаки, варто спиратися на ідеологію та міжпартійну демократію, якої зараз немає. Ми наразі маємо політичні партії, якими володіють певні особистості, як-от партія Саакашвілі. Вони також володіють медіа.
Тож такі люди не змінюють ситуації. Тому в реальності ми маємо поляризацію, але не в класичному розумінні (базовану на ідеології), а таку, що спирається на особистості: хтось підтримує певного політичного лідера, а хтось його ненавидить. Це велика проблема для Грузії, і якщо так триватиме й далі, не можна виключати будь-якого сценарію. Бо якщо «Грузинська мрія» спробує вчепитися за владу, як це колись намагався зробити Янукович, це буде контрпродуктивно. Бо вони можуть через це отримати ізоляцію. І тоді залишиться небагато варіантів. Якщо дистанціюватися від Заходу, який допомагав Грузії останні 30 років, нікого більше, крім Москви, не можна буде попросити про підтримку. Не думаю, що Іран чи Туреччина погодяться, а отже, вибору немає. Тому зараз «Грузинська мрія» розігрує дуже небезпечний гамбіт, навіть якщо не думає про його наслідки. Упевнений, що Янукович теж не планував утікати з країни. Тому зараз люди порівнюють ці дві ситуації. Хоча «Грузинська мрія» не відмовлялася відкрито від своїх євроінтеграційних планів, не можна сподіватися отримати план дій щодо членства в ЄС, якщо в нас згортається демократія, порушують права людини, а правління перетворюється на авторитарне.
До того ж погіршується соціально-економічна ситуація, Грузія доволі погано долає пандемію. Раніше Захід допомагав нам, бо бачив Грузію як своєрідну лабораторію постійних змін і реформ, і нам намагалися допомогти в цьому прагненні змін. Якщо тепер ми втратимо такий імідж, то навряд чи отримаємо допомогу від Заходу, зокрема від ЄС і США. Саме тому залучення до процесу Шарля Мішеля було безпрецедентним для Грузії, наша країна зазвичай не отримує стільки уваги. Однією з причин такого кроку було нещодавнє загострення в Нагірному Карабаґу, тоді Захід був майже відсутній, і це погрішило його імідж у регіоні. Отже, Європа мала бажання повернутися до справ у регіоні, зокрема в Грузії, та надіслати сигнал Москві, що вона не збирається залишати Кавказ.
—————-
Корнелі Какачія. У 1993 році закінчив Тбіліський державний університет за фахом правознавство. У 2002 році захистив докторську дисертацію з політології. З 2009 до 2010 року — запрошений науковий співробітник при Школі державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді при Гарвардському університеті. У 2011-му — запрошений дослідник в Інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Професор політології Тбіліського державного університету й директор Грузинського інституту політики.