Автор наголошує, що «кардинальне вирішення проблеми полягає таки у створенні сталої стійкості національного газового ринку в умовах нестабільності ззовні. І тут є лише три стратегічні лінії, жодну з яких належно не реалізовують. Насамперед ідеться про скорочення, а в ідеалі – ліквідацію потреби в імпорті газу (наразі становить 10 – 12 млрд м3 ) бодай до середини 2020-х років. Шляхом збільшення внутрішнього видобутку, а також зменшення споживання для опалення та виробництва електроенергії. Третій напрям – створення надійних джерел для фізичного імпорту неросійського газу (США, Туреччина, Азербайджан тощо) бодай в обсягах 2 – 4 млрд м3 на рік. Навіть з кількох джерел і за вищими, аніж ціни на реверс, розцінками. Але ця альтернатива має існувати й повинна базуватися на довгострокових угодах».
Натомість, звертає увагу Олександр Крамар, збільшення видобутку, заплановане у «Програмі 20/20» ще п’ять років тому, повністю провалено. І державним Укргазвидобуванням (яке тут мало відігравати роль основного агента державної політики), й більшістю приватних видобувних компаній. «Востаннє видобуток газу відчутно зріс у січні-травні 2019 року (на 4,2%, порівняно з 2018 роком), але вже з червня 2019-го стрімко зменшувався. За перше півріччя 2019 року в Україні було видобуто 10,04 млрд м3 , за друге – 9,65 млрд м3 (на 5,7% менше, ніж за той самий період 2018-го). До того ж із часом ця негативна тенденція лише пришвидшується».
Читайте також: Україна вчасно не використала потенціал власних газосховищ і змушена буде купувати газ за завищеними Газпромом цінами
Зокрема, за даними ТОВ «Оператор ГТС України», упродовж перших пів року 2021-го в Україні було видобуто на 4% менше природного газу, ніж торік, і на 7% менше, ніж за той самий період у 2019 році. У 2019—2020 роках топменеджмент Нафтогазу відмовився збільшувати видобуток газу та сконцентрувалися на його імпорті, пояснюючи це тимчасовим зниженням цін на європейському ринку. Натомість імпортом активно займалися компанії, пов’язані з тогочасними посадовцями Нафтогазу. «Хоча якби «Програму 20/20» було виконано хоч на половину, Україна сьогодні мала б значно сильніші позиції», – наполягає Олександр Крамар.
Оглядач відзначає, що так само щедрі обіцянки про термомодернізацію від президента й уряду, які роздавали ще наприкінці 2019 – на початку 2020 років, «вилилися у краплю в морі. Не було профінансовано навіть ті 6,8 млрд грн, які обіцяв на термомодернізацію багатоквартирних будинків тогочасний прем’єр-міністр Олексій Гончарук».
Ресурси, які у 2019 – 2020 роках вдалося заощадити на субсидіях через тимчасове зниження світових цін на газ, за словами Олександра Крамара, можна й потрібно було спрямувати на заходи з енергозаощадження. «Але, на жаль, логіка дій чинної влади була діаметрально протилежною: тимчасовий спад цін на енергоносії сприйняли як привід не звертати уваги на проблеми галузі й нехтувати пріоритетами енергозаощадження. Навіть ті додаткові фінансові ресурси, які було отримано внаслідок виграних позовів у міжнародних судах проти Газпрому, змарнували на далекі від енергетичної безпеки цілі».
Більше читайте у статті «Дурість чи зрада» у свіжому номері «Українського тижня».