У всьому Ірані вкотре розгоряються акції протесту проти влади шиїтського духовенства, які тривають вже протягом чотирьох років у сотнях іранських міст, зазначає автор. Останні масові демонстрації відбувалися в липні 2020 року, однак, незважаючи на масштаби, “сподівана революція досі не почалася, державні сили безпеки, як зазвичай, криваво придушили протести”, – відмітив Альфред Гакенсберґер.
За його словами, влада розстріляла сотні людей, а тисячі кинула у в’язницю. На деякий час настало затишшя, зокрема й через пандемію, проте змінилася багатоступеневість протестів і проблем у країні. “Якщо іранці об’єднають на вулицях свою лють, для мулл у Тегерані це може стати небезпечніше, ніж будь-коли досі”, – стверджує автор матеріалу.
Демонстрації солідарності відбулися і в Тебризі, на відстані більш ніж 1000 км, у столиці азербайджанської провінції на півночі Ірану. Тоді приєдналися курдські території та провінція Белуджистан.
Читайте також: Сучасний Іран. «Як ми перетворилися на тих, ким ми є?»
“Для керівництва Ірану нещодавні заворушення в країні є новою та, ймовірно, несподіваною скалкою в оці. Останні великі протести значними зусиллями було придушено у 2019 році, тоді вбили понад 1500 осіб. Тегеран, очевидно, думав, що так забезпечив собі довгий спокій”, – пише автор.
Арабське населення Хузестану почувається покинутим і забутим, так само як інші етнічні меншини в Ірані, які почуваються так само маргіналізованими. Тому сьогодні вони також виходять на вулиці. Серед них азербайджанці, курди, белуджі й лури. Усі вони мають свої національні рухи, які борються за рівність і автономію в Ірані, зазначає Альфред Гакенсберґер.
“Кооперація цих етнічних меншин у протестах може привести режим у Тегерані до краю прірви. Уже працює спільний комітет, який має керувати в перехідному періоді після падіння мулл”, – резюмує Гакенсберґер. Однак за словами деяких іранських правозахисників, важливою групою опору є «Народні моджахеди», пише він: “Поки що серйозних контактів немає. Але їх, мовляв, ще можна налагодити.