«Спільна заява США та Німеччини про підтримку України, Європейської енергетичної безпеки та кліматичних цілей», — таку назву має документ, що з’явився після зустрічі американського президента Джо Байдена та німецької канцлерки Анґели Меркель і вже майже тиждень провокує критику на адресу обох підписантів. Попри те що представників України на тій зустрічі не було, назва нашої країни в документі згадується майже два десятки разів. Однак чи справді в документі йдеться про підтримку Києва?
Якщо дивитися на білий папір і чорні літери, то цілком і вже у першому реченні. Якщо ж прочитати документ, то аж ніяк. «Якщо Росія спробує використати енергетичні ресурси як зброю чи вдасться до подальших агресивних дій щодо України, Німеччина вживатиме заходів на національному рівні та тиснутиме ефективними засобами на європейському», — йдеться в документі. Як приклад таких дій згадуються санкції, що могли б «обмежити експортні можливості Росії». Це твердження спровокувало чимало негативної реакції як на рівні ЄС, так і в Україні. «Німеччину залишили за шерифа», — прокоментував це Якуб Вєх, заступник редактора польського порталу Energetyka.pl. На його думку, з чинної угоди найбільше вигоди має саме ФРН. Анджей Кублік із Gazeta Wyborcza вважає, що вашингтонський документ закріплює домінування Німеччини в ЄС. Польські експерти доволі критичні і щодо тих позицій, які сторони угоди намагаються показати у позитивному світлі. Зокрема йдеться про започаткування «Зеленого фонду», завдяки якому в Україну мало б зайти щонайменше
$1 млрд інвестицій для переходу до екологічнішої енергетики.
Читайте також: Наша частка у спадку
Вже понад рік у німецьких медіа триває активне обговорення можливостей, які дасть розвиток інфраструктури для видобутку зеленого водню в Україні. Дехто цілком прямо говорить про те, що вигоду від цього матимуть і німецькі підприємці. «Повідомлення про участь Німеччини в енергетичній трансформації України означає, що ФРН зуміла представити інтереси своїх компаній як елемент підтримки цієї країни», — написав із цього приводу у твітері аналітик Польського Інституту міжнародних справ (PISM) Бартош Бєлищук.
Що ж до можливості стримування Росії санкціями, то серед країн Східної Європи ілюзій не залишилося. Та й спроможність тиснути санкціями, а не навпаки сприяти російським впливам з боку подальшого німецького лідерства, лишається під питанням. До парламентських виборів у ФРН залишилося вже менш як два місяці. Після всіх скандалів довкола лідерки німецьких «зелених» (а саме ця партія серед німецького політикуму найактивніше протистоїть проєкту російського газопроводу) рейтинг партії знову впав, і нині вона на другій позиції. «Зелені» поступаються ХДС/ХДС на 10%, а це означає, що, найбільш імовірно, важелі для тиску на Росію опиняться в руках Арміна Лашета. Однак чи ефективно він ними користуватиметься?
Лашет, попри те що мав приємну розмову з Володимиром Зеленським під час його нещодавнього візиту до Німеччини, здавна вважається путінферштеєром. Як доводить нещодавнє розслідування німецької газети Die Welt, чинний прем’єр-міністр землі Північний Рейн – Вестфалія й зберігає теплі взаємини із Ґерхардом Шредером, ексканцлером та головою комітету акціонерів компанії Nord Stream AG. З огляду на це поки важко уявити рішучу відповідь Арміна Лашета на протиправні дії Кремля.
Менше з тим, навіть у разі якщо найближчими тижнями газопровід таки добудують (у чому вже майже немає сумнівів, хоча польський експерт Войцех Якубік в коментарі Тижню пояснив, що невеликий шанс зупинити добудову все ж таки є, якщо Конгрес США зуміє проголосувати відповідні санкції), залишається ще кілька кроків, аби він просто залишився символом великих політичних помилок та взагалі не розпочав свою роботу. І тут чимало все ще залежить від України. «Відповідно до статті 274 Угоди про асоціацію з ЄС Україна офіційно ініціює консультації з Єврокомісією і ФРН щодо «Північного потоку-2», – написав у своєму твітері міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба невдовзі після офіційної публікації німецько-американської угоди щодо скандального газогону. Він уточнив, що проєкт не лише загрожує безпеці України, а й порушує принципи диверсифікації Енергетичного союзу ЄС. Про отримання відповідної ноти пізніше повідомили у Брюсселі. У статті 274 Угоди про асоціацію, зокрема, зазначено, що «задля подальшої інтеграції ринків енерготоварів сторони беруть до уваги наявні енергетичні мережі». Власне українська ГТС — це ті наявні енергетичні мережі, на які мав би зважати ЄС. Однак чи достатньо буде консультацій щодо умов статті 274 для того, щоб «Північний потік-2» не розпочинав свою роботу? «Угода про асоціацію — це не односторонній документ. Він був ратифікований українським та європейським парламентами та парламентами усіх держав — членів ЄС.. Це документ, який несе за собою зобов’язання для обох сторін: і для Євросоюзу, і для України», — пояснила Тижню переваги звернення до угоди про асоціацію у вирішенні нинішньої ситуації довкола «Північного потоку-2» Світлана Заліщук, радниця голови правління «Нафтогазу». За її словами, сторони угоди в разі потреби мали б розпочати офіційні консультації для обговорення питань, яких стосується стаття 274. Однак таких консультацій не було проведено. Аби повідомити про це, Україна й ініціювала звернення до Європейської комісії. На думку Заліщук, ініціювання таких консультацій — це той інструмент у політичній та юридичній площині, який Україна зобов’язана використовувати, аби в подальшому протидіяти газогону та захищати свої інтереси. Як стало відомо 28 липня Німеччина готова до проведення консультацій щодо Північного потоку–2, ініційованих Україною. Про це заявив уповноважений з питань Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії МЗС ФРН Маттіас Люттенберг.
Читайте також: «Північний потік-2» на штучному диханні
У разі якщо консультації не зможуть задовольнити сторони щодо найкращого рішення, у взаєминах із Євросоюзом Україна вже має прецедент, який можна використати і цього разу. Зокрема, це стосується справи щодо експорту лісу-кругляка, яку вирішував арбітраж у швейцарському місті Лугано. «У питанні лісу-кругляка ЄС та Україна визначилися з арбітражем, який вирішував спір між сторонами. В цьому випадку це питання також стосується торгівлі. Тому ми так само можемо визначатися з арбітражем, якщо ці переговори не приведуть до консенсусу чи компромісу. Це питання може таким чином перейти у судову площину», — вважає Заліщук.
Після оприлюднення спільної заяви Берліна та Вашингтона чимало польських експертів вкотре звернули увагу на нещодавній прецедент у боротьбі з російськими газопроводами. 15 липня Суд справедливості ЄС виніс рішення на користь Польщі у справі газогону OPAL (частина ««Північного потоку-1»). Німецький регулятор раніше дозволив Газпрому збільшити об’єми постачання газу через газопровід OPAL. Польща виграла рішення проти таких дій ще у 2019 році, а 15 липня виграла і німецьку апеляцію. Світлана Заліщук, як і польські експерти, відзначає особливе значення цього рішення. «Ми говоримо, що «Північнічний потік-2» так само на сьогоднішній день порушує інтереси тих країн, в обхід яких пішов «Газпром». Таким чином ми маємо працювати над тим, аби використати прецедент Європейського Суду справедливості та спробувати оскаржити функціонування цієї труби у судовому порядку», — говорить вона. Саме в цьому питанні Україна може активно співпрацювати з партнерами на сході та півночі Європи.
Окрім цих кроків, є ще один, який точно може перекреслити існування цього російського проєкту. Однак, як зазначає британський експерт Алан Райлі, це ще й обов’язково «перевірить ЄС на стійкість». Йдеться про зміни в Європейській газовій директиві, прийняті в 2019 році, згідно
з якими «Газпром», аби постачати власний газ, мав би продати газогін третій стороні. Російський монополіст рішуче протистоїть цим змінам, що ставить під питання можливість запуску цього проєкту. Щоправда, Брюссель може і часом навіть не проти йти назустріч Москві. Це, на думку Райлі, може стати «заявкою на підрив верховенства права в ЄС». За таких умов неминучим стане розширення тієї тріщини, що вже й так проглядається в Євросоюзі.
Читайте також: Анналена Баербок: “Будівництво газогону “Північний потік 2” – величезна помилка”
Радослав Сікорський, на той час міністр закордонних справ Польщі, а нині депутат Європарламенту, ще десять років тому, коментуючи будівництво першої гілки газогону «Північний потік», назвав його «трубопроводом Молотова – Ріббентропа». Нині цей вислів не менш актуальний. Вашингтонська угода, проводить невидиму лінію по ЄС та навіть самій Німеччині на тих, хто виступає за «економічну вигоду», й тих, хто бачить політичні та безпекові ризики. У коментарі німецькому виданню Die Welt міністр оборони Польщі 2011–2015 років Томаш Сємоняк каже, що антинімецькі настрої, які поширюють польські державні медіа, у зв’язку з угодою щодо «Північного потоку-2» з часом лише посилюватимуться. На думку ж британського експерта, складність ситуації довкола газогону для США та Німеччини «більше не стосується енергетичної безпеки чи незалежності України, хоч як би серйозно це було». Натомість, на його думку, це вже екзистенційна загроза для самого Європейського Союзу, і полягає вона у рівномірному застосуванні верховенства права, а особливо законодавства ЄС. «Це битва, в яку доведеться вступати і перемагати Європейській комісії та багатьом державам-членам», — переконаний він.
Угода між США та Німеччиною великою мірою перекладає відповідальність на Берлін у справі «Північного потоку-2». Адміністрація Байдена, звісно ж, і далі говорить про відсутність підтримки російського проєкту, однак своїми діями намагається передати важелі тиску до ФРН. Щоправда, він не в змозі (та й навряд чи має бажання) їх задіяти, і в Білому домі про це знають. Вашингтон готує собі алібі в очах Східної Європи та України. Питання одне: навіщо?