Базар у минулому
Коли згадують про Хмельницький, то перше, що спадає на гадку мешканцям інших регіонів України, – ринок. Стереотип про «базарне місто» існує не одне десятиліття, позаяк довгий час на закупи сюди з’їжджалися ледь не з усієї України, а також із сусідніх країн. Попри те, що хмельницький гуртово-роздрібний ринок не був унікальним чи найбільшим в Україні (не згірш функціонували «7-й кілометр» в Одесі та «Калинівський ринок» в Чернівцях), суттєву роль зіграли відсутність у відносно молодому обласному центрі будь-яких визначних пам’яток чи привабливого історичного ландшафту й водночас його зручне розташування. Тож нічим не примітний Хмельницький доволі швидко й надовго став містом-базаром.
Історія ринку почалася наприкінці 1980-х років, а в перше десятиліття незалежності його значення й розміри тільки зростали. В умовах кризи хмельницький базар, або ж «туча», як його називають місцеві, став рятівним колом у морі безробіття й безгрошів’я не лише для мешканців міста, області, навіть сусідніх пострадянських країн, але й для місцевого бюджету, бо фактично залишався чи не єдиним великим роботодавцем у Хмельницькому.
Як повідомляють на сайті Хмельницької міської ради, наразі базар займає площу близько 30 гектарів і включає в себе 24 незалежних споживчих ринки, а до роботи тут залучені понад 7,5 тисяч підприємців та найманих працівників.
Читайте також: «Гори вражень». У курортному Славському на закритому полігоні ТПВ продовжують скидати сміття
Та все ж часи розквіту базару в минулому. Якщо раніше торговий контейнер на ринку можна було придбати за ціною одно-двокімнатної квартири в Хмельницькому (все залежало від розташування торгового місця), а оренда коштувала сотні, а то й тисячі доларів, то тепер розцінки суттєво нижчі. Наприклад, винайняти контейнер сьогодні можна навіть за абонплату, а кількість порожніх торгових місць зростає з року в рік. Відчутного удару по ринку завдав і карантин – покупців фактично не допускали до товару, а продавати-купувати речі дозволялося лише онлайн.
Утім занепад базару почався все ж задовго до пандемії. І спричинив до цього цілий комплекс факторів: поява в містах і містечках України великої кількості торговельних центрів та магазинів, де можна придбати товари такої ж якості, як на хмельницькому ринку, й за ціну, не набагато вищу. Особливо, якщо врахувати витрати на дорогу до Хмельницького й незручності, пов’язані з поїздкою; зменшення попиту на китайські й турецькі товари, на яких «туча» спеціалізувалася; стрімкий розвиток онлайн-торгівлі; зростання купівельної спроможності українців та, зрештою, конкуренція з вітчизняними виробниками в галузі легкої промисловості, виникнення яких значною мірою і стимулював базар.
Зміна пріоритетів: не лише продавати, але й виробляти
В якийсь момент багато підприємців, які працювали на ринку й привозили товар, до прикладу, з Китаю чи Туреччини, вирішили, що цілком спроможні налагодити виробництво одягу чи взуття вдома, у Хмельницькому. Тим паче, що фахівців у галузі легкої промисловості далеко шукати не треба було – їх підготовкою займався профільний місцевий виш – Технологічний університет «Поділля», пізніше реорганізований у Хмельницький національний університет. До слова, на факультеті технологій та дизайну університету дотепер навчають майбутніх технологів швейної промисловості, конструкторів та дизайнерів одягу й взуття.
У результаті в місті почали з’являтися численні швейні цехи. Сьогодні легка промисловість у Хмельницькому належить до галузей, в яких зосереджена найбільша кількість підприємств та працівників. За інформацією на початок минулого року, до роботи в легкій промисловості залучено близько 30 тисяч людей, а виробництвом одягу й взуття займаються понад 200 компаній. У міській раді легку промисловість називають однією з найбільш конкурентоспроможних галузей міста, про важливість стимулювання її подальшого розвитку зазначають і в Стратегії розвитку міста до 2025 року.
Читайте також: Зруйнована війною промисловість Луганщини – стереотип. Як занепали підприємства на прикладі Лисичанська
До популяризації локальних виробників докладаються й місцеві активісти та влада. Зокрема, в Хмельницькому вже тричі організовували покази дорослого та дитячого одягу «MO/DNI» в межах реалізації програми «Громадські ініціативи». Для підтримки підприємців міста та області функціонує платформа «Купуй хмельницьке», де, зокрема, розміщено інформацію про місцеві підприємства, які працюють в галузі легкої промисловості. Двічі в обласному центрі відбувався форум «Швейна галузь: перезавантаження». Нещодавно Хмельницький почав налагоджувати співпрацю з містом Наманган в Узбекистані, що має здобутки в текстильній промисловості. Саме прагненням Хмельницького стати столицею легкої промисловості України пояснила таке партнерство начальниця управління економіки Хмельницької міської ради Оксана Новодон в ефірі муніципального телеканалу «Місто».
Аргументом, що свідчить про стрімкий розвиток в місті легкої промисловості, зокрема швейної, є ринок праці. Згідно з інформацією обласного центру зайнятості, швачки – одна із найпопулярніших професій на Хмельниччині. Станом на 1 липня 2021 року було 133 таких вакансії. Частіше роботодавці в області потребували лише водіїв автотранспортних засобів (161 вакансія).
Та попри популярність професії, заробітна плата, яку роботодавці готові платити швачкам, нижча середньої в області і становить, відповідно до відомостей Служби зайнятості, близько 8 тисяч гривень. Щоправда, більші суми для таких вакансій, від 8 до 20 тисяч гривень на місяць, зазначені на вебсайтах з пошуку роботи.
Окрім невисокого заробітку в галузі, варто згадати й про проблему з офіційним працевлаштуванням. Багато цехів з виробництва одягу працюють з порушенням трудового законодавства і карантинні обмеження вплинули на ситуацію не найкращим чином: непрацевлаштовані належним чином робітниці фактично були позбавлені будь-яких можливостей захистити себе, коли залишалися без роботи і грошей через вимушену зупинку виробництва.
Читайте також: Не центр України. Розвінчуємо стереотипи про Кропивницький і область
Однак підстави для оптимізму й надії на втілення амбіцій влади та мешканців міста про перетворення Хмельницького на столицю легкої промисловості в Україні, все-таки є. Про те, що галузь, яка дещо сповільнила оберти в період карантину, знову активізується, свідчить статистика. Якщо у 2020 році на Хмельниччині виробництво продукції в галузі скоротилося на 27,2% порівняно з таким самим періодом 2019 року, то в січні–травні цього року знову зросло: на 32,4% порівняно з таким самим періодом минулого року. Тож чи матиме трансформація успішне завершення і чи подолає Хмельницький остаточно стереотип про місто-ринок, залежатиме від зусиль місцевої влади, його жителів та, безумовно, загалом економічної ситуації в країні.