Часто все, що вони знають про інші українські міста і області, зводиться до стереотипів і міфів. Особливо це стосується не туристичних регіонів, таких як Кропивницький та область. Що говорять про нещодавно декомунізоване місто? Хто і чому їх поширює? Ми зібрали найпопулярніші стереотипи, класифікували і спробували розвінчати. Для цього стереотипи про Кропивницький поділили на три групи: імперські, радянські та періоду незалежності.
Імперські стереотипи
До першої групи варто віднести міфи про «місто святої Єлисавети», «Маленький Париж» і «найгарніших жінок». Всі ці міфи побудовані на комплексах меншовартості і переконанні у тому, що до окупації українських територій Російською імперією тут була нічийна земля, «дике поле».
Саме тому ніби безневинний міф про те, що для гусарського гарнізону з усієї Російської імперії звозили найгарніших проституток, через що у місті так багато вродливих дівчат, непомітно просуває тезу про зв’язок з імперією. Що цікаво, подібні історії доводиться чути і від мешканців Миколаєва, Одеси, Дніпра, Херсона, до того ж часто від дівчат.
З міфом про назву «Єлисаветград» (нібито на честь праведної Елішеви) все зрозуміло – це увічнення пам’яті російської імператриці Єлизавети та посилення наративу про незаселеність краю до його російської колонізації (яку сьогодні б назвали рейдерським захопленням козацьких земель).
Міфи про Єлисаветград активно використовували проросійські політичні сили, московська церква, проросійські олігархи та місцеві політики під час кампанії за перейменування міста у 2015-2016 роках. Тоді, незважаючи на потужну пропаганду та дорогу рекламну кампанію за Єлисаветград, патріотичним силам вдалось перемогти і домогтись перейменування на українську назву – Кропивницький.
Ну а міф про «маленький Париж» у Кропивницькому був використаний, по-перше, для посилення наративу про нібито «золоту добу» в розвитку міста саме за часів Російської імперії (хоча в той час це було маленьке повітове містечко, за сучасними мірками – райцентр). По-друге, внаслідок сформованого комплексу меншовартості, переконання у неповноцінності своєї культури чи архітектури та прагнення до наслідування світових брендів (яким безсумнівно стала і французька столиця).
Насправді «маленьких Парижів» можна знайти десятки, а то і сотні, не тільки в Україні, а і в багатьох інших країнах, з тих же причин.
Радянські стереотипи
Через комуністичну назву «Кіровоград», яка жодним чином не асоціювалась із місцевістю, з’явився стереотип про промислове місто. За радянських часів він був частково виправданий, адже у місті дійсно працювало кілька потужних заводів, проте за часи незалежності більшість промислових потужностей були закриті, тому сьогоднішній Кропивницький важко назвати промисловим центром.
«Російськомовне місто» – цей стереотип був створений штучно, як і у більшості радянських міст. У Кропивницькому на момент проголошення незалежності України, було лише дві україномовні школи на все місто, але за часів незалежності все вирівнялось природнім чином, і до 2020 року у місті залишилась лише одна російськомовна школа, в якій був лише один (!) російськомовний клас (більше просто не набрали бажаючих). З 2020 року за новим освітнім законом всі російськомовні школи в Україні були повністю переведені на українську мову викладання.
За різними соціологічними опитуваннями більшість мешканців Кропивницького україномовні і у побуті використовують українську або переважно українську.
Українські стереотипи
У 1998 році доктор географічних наук Віктор Шевченко за допомогою аналого-картометричного методу, що враховує складну конфігурацію території України, значну протяжність з півдня на північ (893 км), із заходу на схід (1316 км), а також сферичність її поверхні, вирахував координати географічного центру України. Точка з координатами 48°32'06" північної широти і 31°10'53" східної довготи розташована на північно-східній околиці смт Добровеличківка, в районі «Козацька криниця».
Саме цей факт дав старт стереотипу про Кропивниччину як центр України. У Добровеличківці було урочисто відкрито пам’ятний знак, а у всіх підручниках з географії та у всій інформаційній продукції щодо області використовували тезу про географічний центр.
Проте вже у 1993 році вперше встановили, що географічний центр насправді на території Черкаської області, а у 2005 році з цього приводу було прийнято наказ Державного комітету природних ресурсів України № 95 «Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України», у якому підтверджено, що географічний центр розтакшовано на території с. Мар'янівка Шполянського району Черкаської області. Також зазначено: «в довідкових, статистичних, навчальних та інших офіційних виданнях використовується визначений центр території України».
Незважаючи на цей факт, місцева влада продовжила використовувати стереотип про географічний центр, особливо під час процесу декомунізації. Наприклад, для того, щоб не допустити перейменування області на «Кропивницьку», за що консолідовано виступали патріотичні сили, місцеві політики, прихильні до повернення імперської назви Єлисаветград, почали просувати перейменування області на умовно-нейтральну «Центральноукраїнську».
Під час такої кампанії були перейменовані найбільші місцеві виші – Центральноукраїнський національний технічний університет та Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. А процес перейменування самої області дійсно вдалося заблокувати.
Для того, щоб не жити міфами та стереотипами – потрібен двосторонній рух: одним варто більше подорожувати, знайомитись із різними куточками своєї країни, спілкуватись і пізнавати світ; а іншим – займатись самоосвітою і не підживлювати нав’язані нам кимось стереотипи та міфи.