Дослідники американського Центру глобального розвитку виокремили 23 країни, що перебувають у найвищій небезпеці потрапляння у китайську боргову пастку. Про це йдеться у матеріалі Наталії Резнікової та Володимира Панченка для №27 Тижня.
Зокрема, у зоні ризику:
- Східна і Південно-Східна Азія (3): Камбоджа, Монголія, Лаос;
- Центральна і Південна Азія (7): Афганістан, Бутан, Киргизстан, Мальдіви, Пакистан, Шрі-Ланка, Таджикистан;
- Близький Схід і Африка (7): Джибуті, Єгипет, Ефіопія, Ірак, Йорданія, Кенія, Ліван;
- Європа і Євразія (6): Албанія, Вірменія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Україна.
«Водночас 10-15 з них можуть постраждати від боргової кризи через майбутнє фінансування, пов'язане з отриманням кредитних ліній від Китаю, при цьому вісім країн викликають особливе занепокоєння. Ними є Джибуті, Киргизстан, Лаос, Мальдіви, Монголія, Чорногорія, Пакистан і Таджикистан», – йдеться у матеріалі.
Однак автори підкреслюють, що підхід до визначення ризику потрапляння у боргову пастку є вкрай контроверсійним, адже за запропонованим алгоритмом немає різниці, яка саме країна надаватиме кредит, бо оцінюється здебільшого «портфель» державної заборгованості на момент дослідження.
Читайте також: США-Китай. Війна за метал
«То ж B3W (ініціатива G7 «Відновимо світ у його кращому вигляді», англ. Build Back Better World – ред.) з його акцентом на транспарентності і триєдиній сталості – фінансовій, соціальній, екологічній – швидше за все пропонуватиме або альтернативні умови залучення до реалізації інфраструктурних ініціатив, або пропонуватиме переглянути терміни виконання зобов’язань. Враховуючи, що у межах B3W визначальну роль відіграватиме приватний сектор, є загроза непотрапляння країн із наведеного переліку до числа потенційних учасників як за критерієм сталості, так і, зокрема, за критерієм відсутності корупції. Для України, для якої колективний Захід є стратегічним партнером, відмова від участі в BRI (китайська ініціатива «Пояс і шлях», англ. Belt and Road Initiative, – ред.) є обєктивно невідворотною», – зауважують Наталія Резнікова та Володимир Панченко.
На думку авторів, пам’ятаючи про відсутність підкріплення геополітичного вибору фінансуванням розвитку як після відмови від ядерної зброї, так і після двох революцій XXI століття, можна очікувати повторення попередніх сценаріїв. Це призводитиме до подальшої деградації економіки і перетворення її на повністю аграрно-сировинну. Запобігти цьому можна у випадку активної, професійної і конструктивної позиції уряду, який може добиватися десятків мільярдів коштів на розвиток. Однак сподіватися на це поки що не доводиться.