Від перших бунтів «жовтих жилетів» у Франції минуло понад два з половиною роки. За цей час причини й наслідки подій, що виглядали тоді суцільним хаосом, окреслилися та викристалізувались чіткіше. «Рекордна неявка на недавніх регіональних виборах, що завершилися 27 червня, має прямий зв’язок із протестами 2018—2019 року, — поділився думками з Тижнем парижанин Паскаль Боні. — Соціологи кажуть, що саме ті люди, які блокували дороги, трощили вітрини фешенебельних крамниць, обмальовували історичні пам’ятки та палили дорогі автівки сусідів, переважно й «проголосували ногами». 65,7% громадян не знайшли себе в жодному кандидаті так само, як і два роки тому учасники протестів «жовтих жилетів» як зуміли, так і озвучили свої розгубленість, відчай та невміння відповідати на виклики, що їх ставить життя. Фактично то було повстання бідноти проти еліт. Рух спробували осідлати і крайні ліві, і крайні праві. Спробували, та не змогли».
Всупереч очікуванням, представники «Національного об’єднання» (колишнього Нацфронту) не очолили жодної регіональної ради. На рівні департаментів партія втратила добру половину своїх кантонів — 14 з 27. Торік під час муніципальних виборів крайні праві втратили 44% своїх місцевих депутатів, нині — 30% регіональних радників. Ребрендинг структури, що нею з перших днів існування керують члени родини Ле Пен — спочатку тато, потім донька, — не посприяв перетворенню її на класичну партію, що бере участь в управлінні країною.
У крайніх лівих також неуспіх. Комуністи втратили свій останній бастіон у Валь-де-Марні. Союз лівих («Нескорена Франція», соціалісти та екологи) переможних результатів не дав. Президентська більшість у тих департаментах, де була представлена, не набрала більш ніж 10—12% — її електоральна база суттєво скоротилась. Фактично всі класичні політичні партії опинились неначе в «мертвому куті» французького виборця, який у більшості своїй відсторонився від демократичного процесу. Хтось — через санітарну ситуацію, хтось — через втрату довіри до впізнаваних політичних лідерів.
Читайте також: Максим Віхров: "В Україні існують щонайменше дві величезні системи, які працюють на розрив соціальної тканини"
Чимало тих, хто брав активну участь у протестах «жовтих жилетів», вкинули до виборчих урн порожні конверти. Це так зване «біле голосування», що за французькою системою приблизно дорівнює опції «проти всіх». Виборець приходить на дільницю зафіксувати небайдужість до політичного процесу, але демонструє, що жоден кандидат його не зацікавив. «Кількість «білих голосувань» збільшується, коли ультраправі набирають популярності, — пише французький часопис Le Parisien. — Цей тип голосування також є виявом протестних настроїв». Президентські вибори у Франції — менш ніж за рік. Як на них проголосують ті 15—20 мільйонів французів, котрі в той чи інший спосіб проігнорували регіональні вибори? «Саме ці голоси визначать переможця навесні наступного року, — зазначає Le Parisien. — Йдеться переважно про бідний та середній прошарки, що викажуть швидше незадоволення, ніж підтримку Макрону».
Рух «жовтих жилетів» став передвісником стабільного занепаду класичних політичних партій. Але попри це, за рік більш-менш активного існування він так і не зміг переродитись у нову політичну силу з програмою та лідером. «Дуже різних людей, часто з полярними поглядами, об’єднала ненависть до Макрона, — пояснив Тижню соціолог Ерік Гарсіа. — Крайні ліві та праві сподівались використати цей контингент під час нещодавніх виборів, але він не піддається спробам політизації. Натомість речники теорії змов легко знаходять у цих колах вдячну аудиторію. Соціологічно рух «жовтих жилетів» став прикладом «самомаргіналізації» частини французького суспільства. Всіх тих, хто ледь дотягує від платні до платні, не цікавиться саморозвитком, легко піддається впливам та залякуванням… Бунт «жилетів» за суттю був класовим вибухом. Недарма в 2019-му знову стала популярною пісня часів Французької буржуазної революції 1789—1793 років. А приспів там такий: «Аристократи, вас ми повісимо на ліхтарях, на ліхтарях»… Під сьогоднішніми аристократами слід розуміти представників впливових політичних еліт. На щастя, про фізичне винищення не йшлося. Поки що…»
Чому саме Макрону пощастило сфокусувати на собі стільки люті від дуже різних людей? Насамперед тому, що це перший президент, який не пройшов всі щаблі «партійного будівництва», не виріс у великій політичній партії від рядового члена до депутата, як його попередники. Політсила похапцем створювалась під нього, під час президентської кампанії. Гасло «ні правий, ні лівий» дозволило перемогти, але така еклектика швидко себе вичерпала. «Ідейні праві відчули себе зрадженими, — поділився думками з Тижнем викладач права Моріс Депляс. — Республіканець Фійон був певний своєї перемоги, і якби не корупційні скандали з його дружиною та дітьми, у 2017 році він би, цілком можливо, став президентом. Макрон обрався на ідеях лівих, але закерував як правий. Зрештою не догодив усім. Як технократ він не здатен спілкуватися з простими людьми доступною їм мовою. Опоненти легко домалювали йому імідж «президента багатіїв». Це визначення замайоріло на транспарантах «жовтих жилетів». При цьому справжні багатії Макроном також незадоволені…»
Чи можна вважати «жовтих жилетів» зразком руху в зворотному напрямку, своєрідним відкатом до люмпенізації, що відбувається в культурній, освіченій країні? За певними ознаками — так. «Жовті жилети ХХІ століття — це сучасні санкюлоти, — каже паризький колега-журналіст. — Свого часу саме ця верства революціонерів привела до влади якобінців та спричинилась до розгорнення терору. Неосвічені патріоти, відчайдухи та невігласи, радикали та наївні мрійники… Люди без спільної ідеї, яких тримала вкупі лише ненависть до багатих та успішних. На жодних виборах, що відбулись після 2019 року, «жовті жилети» не висунули власних кандидатів. Вони так і не зуміли структуруватися. Натомість гнів, що його випромінювали протестувальники, нікуди не подівся. Він виявив себе, зокрема, у рекордній неявці на регіональних виборах. Ні Меланшон, ні Ле Пен, ні інші лідери, які перебувають в опозиції до влади, не зуміли об’єднати цих людей довкола себе. У певному сенсі йдеться про бунт проти демократії, що містить у собі чимало суспільних небезпек».
Читайте також: Державні діти: хто плаче за інтернатами?
Однією з вразливостей, характерних для учасників руху «жовтих жилетів», є цілковитий брак захисту від маніпулятивних технологій у комунікаціях. Невипадково кремлівський пропагандистський канал RT приділяв стільки часу висвітленню протестних акцій. «Про маніпуляцію в чистому вигляді не йдеться, бо люди, які долучилися до протестів, робили це з доброї волі, — пише історик Сільвен Булук у книзі «Брехня в жовтих жилетах» («Mensonges en gilet jaune», 2019). — Натомість відбувалася інструменталізація гніву різними політичними силами та на рівні медіа. Рух заохочувався великими медіа, потужними телеканалами, які надавали слово «жовтим жилетам», аж доки не виникло усвідомлення, що процес вийшов з-під контролю. До нього активно долучилися інші медіа: RT (Russia Today) і Sputnik, що є механізмами поширення російського впливу. Вони передавали меседжі протестувальників… Слово надавалося лише «жилетам», опоненти руху не мали можливості висловитися. Аудиторія чула лише народ, що повстав проти влади».
Так звані «альтернативні медіа», а ще популярні скандальні блогери активно прислужилися до того, щоб недовіра та розпач знайшли собі в колективній французькій свідомості достатньо місця. Демократія — дуже крихка система, її неможливо збудувати раз і назавжди, натомість зруйнувати — цілком реально. Франція демонструє наочний приклад такої вразливості. Ані високий економічний рівень, ані доступність освіти не рятують від впливів, що легко поширюються серед певної категорії людей через чутки, паніку, емоції, фейкові новини… Історія не завжди рухається лише в бік прогресу, по прямій та вгору. Нові технології та комунікативні техніки здатні заводити на манівці великі суспільні групи з непропрацьованою громадянською свідомістю.