Вперше підозра про те, що електронна пошта — імовірно, не найефективніша і не найбільш відповідна духові часу форма комунікації, виникла у мене, коли на нижній панелі екрану свого монітора я побачив іконку Outlook із цифрою 911. Отже, на той момент у моїй поштовій скриньці було 911 непрочитаних листів. Я подумав, що треба зробити скріншот і показати його моєму шефові, який фанатіє від однойменного автомобіля (йдеться про Porshe 911. — Ред.). Але поки я зміг натиснути комбінацію клавіш, лічильник уже показував 913.
Переважна більшість цієї поштової гори — листи, лише побіжного погляду на тему яких було достатньо, аби зрозуміти: їх можна не читати. Інформаційні повідомлення, від яких я забув відмовитись, зовнішні розсилки, до яких я потрапив, та внутрішні, від яких не наважуюся відписатись. Щоб створити бодай імітацію порядку у скриньці «вхідні» я, кліпаючи очима й сповнений страху видалити щось, що краще було б таки прочитати, кожен ранок проводив за монотонним натисканням на кнопку «видалити». Цей стан психіки називається «FOMO» — «синдром втрачених можливостей», страх щось пропустити.
Кілька років (та дві відпустки з догляду за дитиною) — і лічильник Outlook показує 19 257 непрочитаних імейлів, а мого приватного iCloud-профілю — 9 423. Спроби розгребти це поштове звалище я покинув і просто чекаю дня, коли вибухне сервер. Мене підбадьорює новина про найбільше в Європі сховище даних, яке згоріло нещодавно в Страсбурзі.
Читайте також: Die Welt: Кінець бензинового двигуна не так близько, як здається
Імейл з’явився для того, щоб прискорити комунікацію та зробити нашу роботу ефективнішою. Але це давно не працює. Благословенний винахід перетворився на прокляття. Постійний потік повідомлень не полегшує нам роботи, а навпаки — стримує від її виконання. У найкращому разі він дає змогу вдавати, що ми працюємо, хоча просто сортуємо свої поштові скриньки чи відповідаємо на мейли, які легко могли проігнорувати. Окрім того, він створює постійне відчуття неспроможності та фрустрації, бо через часове і просторове стирання кордонів робочої комунікації виникає враження, що ти ще не повністю закінчив свою роботу. Адже постійно приходить іще якийсь мейл. А щойно прокинешся і візьмеш до рук смартфон, який, звісно, лежить коло ліжка, — там давно вже десятки нових листів.
Проблему вже добре дослідили науковці. Але нічого не змінюється. Навпаки, зумовлене коронавірусом збільшення частоти роботи з дому чи «дистанційно» ситуацію лише загострило, а то й перенесло в інфантилізуючі служби комунікації, як-от підозріло популярні Teams чи Slack. Вони взагалі були створені для уможливлення ще більш безпосередньої та швидкої комунікації, ніж через електронну пошту. Однак замість усунути структурні прогалини імейлу (надмір повідомлень приходить як копія до надто багатьох людей, і всі вважають, що мають відповісти), ці служби лише помножили проблему, підвищуючи рівень стресу.
Професорка інформатики Ґлорія Марк з Каліфорнійського університету в Ірвайні з початку нульових вивчає наслідки та ціну «цифрової розпорошеності» та постійної руйнівної зміни нашого мислення. Її відкриття — те, що постійне відволікання, передовсім через пошту, призводить до «високого стресу, поганого настрою та низької продуктивності».
126 мейлів на день
Для своїх досліджень Марк спостерігала за людьми, які працюють у технологічних компаніях та фінансовій індустрії. І виявила, що в середньому вони відволікалися від роботи що три хвилини і п’ять секунд. Щоправда, це було в 2004 році. Свіжіші дослідження 2016 року, за словами Марк, показують, що більшість людей зберігають концентрацію перед монітором вже лише на 40 секунд, доки їх не перервуть чи вони самі не відволічуться.
Адже більшість цих переривань були «самоспровокованими». Себто особа рутинно перевіряла мейл, твітер чи фейсбук або гуглила щось без будь-якої обґрунтованої причини. 82% всіх перерваних діяльностей відновлювалися протягом одного дня, але в середньому після кожного переривання до відновлення попередньої діяльності минає 23 хвилини, стверджує Марк.
Учасники дослідження Марк у 2005 році отримували в середньому 50 мейлів на день, в 2006-му — 69, в 2011‑му — 92, в 2019-му — 126. Лідери дослідження зяглядали у пошту по 435 разів. За день. Марк вважає вплив такої постійної нервозності фатальним: якщо люди що кілька хвилин переривають плин своїх думок, вони більше не в змозі ґрунтовно обдумати окрему проблему.
Читайте також: Цифровий сепаратизм
Дослідник комп’ютерних технологій Кол Ньюпорт із Університету Джорджтауна, який регулярно пише для американського видання New Yorker про вплив технологій, аналізує проблему в своїй новій книжці з антиутопійною назвою «Світ без імейла» («A World Without Email», 2021). Ньюпорт вважає, що перманентне бомбардування людини, яка працює, повідомленнями призводить до психічного стану, який він називає «hyperactive hive mind». Це не так просто перекласти, але йдеться про тип свідомості, постійно підключений до потоку новин. Неперервне надходження подразників призводить до того, що наші голови стають мов вулик, у якому шумить звідусіль. Самостійне, концентроване мислення за таких умов не працює.
З економічного погляду Ньюпорт дивується, що ніхто, як виглядає, серйозно не цікавиться питанням, чи справді перманентний примус до комунікації підвищує продуктивність. Адже відповідь на це питання очевидна — ні. І зрозуміти це можна було давно.
Електронна пошта як засіб комунікації існує пів століття. В 1971 році програміст Реймонд Томлінсон працював у компанії Bolt Beranek and Newman та займався розробкою додатків для Arpanet, предтечі інтернету. Тоді Томлінсон розробив службу повідомлень SNDMSG, яка могла надсилати листи з одного комп’ютера на інший. Якось Томлінсон із колегами надіслав із комп’ютера в Кембриджі повідомлення «Testing 1234» через SNDMSG за допомогою значка @ на ім’я іншого користувача. Це був перший імейл. І пекло розчахнулося.
Коли на початку 1980-х імейл впровадили в ІВМ, заздалегідь виділений сервер вартістю в $10 млн вибухнув за кілька днів, бо обсяг мейлів був ушестеро більший, ніж прогнозували. Причина — кількість адресатів в копії (СС) була значно більшою, ніж очікували, а тому генерувалося значно більше відповідей, стверджував тодішній інженер ІВМ Едріан Стоун. Однак імейл не лише прискорив робочу комунікацію — він радикально змінив саму роботу.
Наслідки ще в 1984 році доволі точно описав Якоб Пальме, професор інформатики з Комп’ютерного центру QZ в Стокгольмі: «Електронна поштова система, якщо її використовуватиме багато людей, може спричинити суттєві інформаційні труднощі. Причина в тому, що надіслати повідомлення багатьом людям дуже легко, а системи створені так, що дають відправникові забагато, а отримувачеві — замало контролю над комунікацією».
Люди, передбачив Пальме, «отримують забагато повідомлень і не мають достатньо часу, щоб їх прочитати. Це також означає, що важливі повідомлення складно вичленувати з потоку менш важливих. У майбутньому, коли ми матимемо дедалі більші системи повідомлень, це стане проблемою для майже всіх користувачів цих систем». Через майже сорок років ми з того місця не зрушили.
Професорка Гарвардської бізнес-школи Леслі Перлов нещодавно досліджувала взаємодію у консалтинговій фірмі Boston Consulting Group і дійшла висновку, що рушій тамтешньої комунікації — це «cycle of responsiveness», чортове колесо примусу відповідати, яке генерувало дедалі більше швидших відповідей і призводило до значного стресу у співробітників. Публікація цієї студії Перлов вийшла під милою назвою «Спати зі своїм смартфоном» («Sleeping with Your Smartphone»).
Мультитаскінг — це стрес
Постійний психологічний тиск, який виникає через фактично неперервний потік інформації, описала Бірґіт Шульте у своїй книжці «Переповнені. Як працювати, любити та розважатися, коли всім бракує часу» («Overwhelmed. How to Work, Love and Play When No One Has the Time», 2014): «Я часто панічно прокидаюся посеред ночі через всі ті речі, які мала зробити чи не встигла. Боюся, що перед смертю виявлю, що все моє життя було змарноване через божевільний потік щоденної рутини».
Канадський університет Британської Колумбії в 2015 році провів дослідження, в якому порівнювали дві групи: одна мала перевіряти свої мейли якнайчастіше, інша — тричі на день. За тиждень інструкції для груп поміняли місцями. Результат: група, яка частіше перевіряла мейли, була у більшому стресі. Керівника дослідження Костадіна Кушлєва це не здивувало: «Багато досліджень показують, що мультитаскінг знижує результати і продуктивність, бо це сповільнює людей та виснажує їхні когнітивні ресурси».
Постійний потік мейлів діє як нескінченний список справ. Ефект: людина виконує завдання, яке слід зробити швидко, відкриває свій мейл і бачить лист, у якому десять людей з графи СС потребують негайної відповіді. Людина постійно відчуває перевантаження, говорить Кушлєв. Але ми однаково перевіряємо свій імейл, бо мультитаскінг дає нам відчуття зайнятості і важливості. Ми переконуємо себе в тому, що вирішуємо проблеми. «Стрибки між імейлами, гугління, трохи балачок з колегами, кілька конференцій — усе це створює ілюзію зайнятості», — веде далі Кушлєв. Але все це ілюзія і в довготерміновій перспективі призводить до відчуття власної нікчемності.
Водночас навряд чи комусь вдається припинити нескінченно перевіряти мейл. Ми просто звикли до постійної стимуляції, вважає Кушлєв. «Людям складно протистояти спокусі перевірити мейли, хоча вони знають, що це знизило би рівень стресу».
Читайте також: «Сторінка не знайдена»: заборона російських соцмереж
Не надто допомагають і поширені практики самоорганізації. Ані серед людей, які випробовують принцип «Zero-Inbox» (відповідати на всі листи, що надходять, або видаляти їх), ні серед тих, хто використовує продуману до дрібниць систему папок, орієнтуючись при цьому на принцип сортування в лікарнях (екстрені випадки — негайно, легкі травми — згодом), не помітне значне зниження стресу, вважає Стів Віттекер із Університету Каліфорнії в Санта-Круз, який досліджував успіх стратегії сортування листів в ІВМ. Результат змушує тверезіше поглянути на речі: намагання сортувати листи — це в сухому залишку марнування часу, вважає Віттекер.
На тлі поступового усвідомлення цих висновків деякі компанії вже експериментують із різними механізмами регулювання часу, проведеного з поштою, задля підвищення задоволеності та ефективності працівників. Консалтингова компанія BCG після дослідження Леслі Перлов відмовилася від електронного листування 24/7. Компанія медійної підприємиці Аріани Гаффінгтон використовує додаток, завдяки якому співробітники не отримують листів у відпустці й на вихідних.
Карл Ньюпорт говорить у своїй книжці про ІТ‑компанії Кремнієвої долини, які використовують «Deep Programming». Тут працівників на кілька годин на день відмежовують від потоку повідомлень, щоб вони концентрувалися виключно на програмуванні. Кореспонденцію в цей час бере на себе керівник команди.
Однак жоден із цих засобів досі не здатен змінити ситуацію та подолати культуру постійного переривання, яка давно не лише домінує в робочих процесах, а й чинить дедалі сильніший руйнівний вплив на приватну сферу. Ньюпорт у своїй книжці фантазує про нову цінність «капіталу уваги» і припускає, що рамкові умови нашої розумової праці ще радикально зміняться. Адже імейл визначає наше робоче життя лише останні 25 років. Отже, в еволюції ми приблизно там, де були у галузі автомобілебудування до того, як Генрі Форд запустив у масове виробництво моделі Т та відкрив цілковито новий вимір продуктивності.
Чи залишаться на цьому наступному етапі люди, які збережуть здатність бодай наскільки-небудь ґрунтовно розмірковувати про проблеми — питання відкрите. Зараз шанси цього радше невеликі.
У своїй книжці Ньюпорт пише, що ніхто не планував відволікати людей від роботи потоком листів, а поведінку визначила сама технологія. Схоже на те, як колись у фейсбуці запровадили кнопку «вподобайки», щоб зменшити кількість коментарів «круто» чи «гарно», що, однак, призвело до того, що користувачі в пошуках визнання проводили на платформі дедалі більше часу.
Teams, Slack та всі-всі-всі
Тож легко спрогнозувати, що такі внутрішні служби повідомлень, як Teams чи Slack, хоч і ведуть до «світу без (чи принаймні з меншою кількістю) мейлів», про який мріє Кел Ньюпорт, але точно не до світу, де мислення перериватиметься рідше. Навпаки: вони комбінують найгірше з двох світів, поєднуючи солодкаво-інфантильне нашіптування ідеології мотивації співробітників, яка шириться і так-сяк ховається за кодовим словом «повага», прикрашаючи кожне неприємне завдання смайликом чи цьомчиком у стилі винагород у онлайн-іграх.
Slack розробив Стюарт Баттерфілд на основі онлайн-гри Glitch, яка не набула популярності. Перехід від геймінгової до корпоративної програми спершу здається дивовижним, але саме в цьому і суть: софт розробила фірма MetaLab і виглядає він як «вибух хлопавки» — розмаїття барв і емодзі.
Читайте також: Україна у Twitter. Бійці 140 символів
Для хронічно вразливих міленіалів та покоління Z, які потребують схвалення і навіть на роботі залежать від постійної емоційної підтримки, все це — ідеальний емоційний допінговий коктейль. Дизайнери називають це «corporate chat app»: це означає, що особисте бажання потеревенити треба використовувати для стимулювання роботи. Для цього, стверджує розробник із MetaLab, додаток пропонує «чудові ігрові зв’язки та тонни веселих дрібних взаємодій». Чудовий план для дитячого садка.
У конкурентного продукту Teams від Microsoft — постійно доступний і готовий до комунікації надавач послуг із на позір веселим мотиваційним інструментарієм: інфантильні сердечка, цьомики, пальці вгору і безмежна бібліотека мотиваційних поп-культурних гіфок, мемів і ретрових наліпок Office, які повинні спонукати до постійної активності, бо щоразу, відповідаючи через Teams, людина може отримати мінідозу алгоритмізованої поваги.
Саме таким і був план під час розробки програми — про це прямо говорить головний розробник Teams Браян Макдональд. «Ми хотіли, щоб компанії, які використовують Teams, насолоджувались роботою, — сказав він платформі The Verge. — Для нас це було дуже важливо: раніше люди працювали, щоб жити. Тепер вони хочуть жити, поки працюють».
Для надії на життя з трошки менш розхристаними думками це, можливо, така собі новина. До слова, рекламне гасло Slack — «Be less busy». «Будь не таким зайнятим». Непоганий жарт.