Попри подібність назви, французька Національна рада з питань безпеки та оборони (НРБО) не є аналогом однойменної української структури. Найважливіша відмінність полягає в тому, що посада секретаря відсутня французьку інституцію одноосібно і безпосередньо очолює президент республіки. «Для почесної лави запасних існує Сенат», — жартує французький колега, обізнаний із реаліями української політики. Французька рада збирається щотижня, працює в режимі цілковитої секретності та опікується не лише безпековою проблематикою, а й також, трохи довше року, — санітарною кризою, в зв’язку з чим зазнає регулярної критики від опозиції.
До складу французької НРБО входять глава держави, прем’єр-міністр, міністри оборони, внутрішніх та закордонних справ, економіки, бюджету й віднедавна — охорони здоров’я. Консультації відбуваються в режимі цілковитої конфіденційності, а за результатами генеральний секретаріат складає протоколи під грифом «таємно». Жодного звіту чи пресрелізу, на відміну від тих, які надає по завершенню Ради Міністрів речник уряду. «Що це за секретний комітет, вузьке коло нікому не підзвітних обраних? — обурюється лідер крайніх лівих Жан-Люк Меланшон, який активно закликає припинити існування ради. — Це монархічна практика, яка руйнує демократію!»
Читайте також: На протидію кіберконспірології
Праві республіканці також завзято критикують діяльність НРБО. «Президентові не заборонено перетворювати Національну Раду з безпеки та оборони на зручне для нього політичне знаряддя, — цитує часопис Libération сенатора Філіппа Ба. — Проте це демонструє королівські замашки: тут більше комунікації, ніж тривоги за санітарну ситуацію». Консерватори наголошують, що президент узагалі перестав радитися з парламентом стосовно того, як долати епідемію коронавірусу. «Макрон розширив президентські повноваження до небезпечних меж, — поділився думками з Тижнем політолог Моріс Лессен. — Якби після нього до влади прийшов якийсь умовний французький Путін, владна вертикаль готова до забезпечення капризів диктатора».
Експертне середовище також переймається «загрозами демократії», які несе в собі непрозора та не контрольована жодними виборними структурами НРБО. «Страх та відчай заважають поглянути на ситуацію збоку, — пише на сторінках Le Figaro політолог Клое Морен. — Демократичні дебати відсутні, рівновага між гілками влади також. Президент звертається до французів з урочистою поставою, апелюючи до монархічних символів, яких ми досі не готові позбутися». Критики на адресу Національної ради та її очільника, як бачимо, не бракує. Але чи так уже шкідлива та недієва ця інституція, що існує в різних реінкарнаціях понад сто років?
Справді, НРБО збирається в Єлисейському палаці за щільно зачиненими дверима, що не зовсім відповідає ідеалу демократії. Навіть якщо йдеться не про тероризм чи власне безпекові питання, а про санітарну ситуацію, зміст обговорень становить державну таємницю. У команді Макрона тішаться, що від липня 2016 року, коли після теракту в Ніцці Рада перейшла на щотижневий режим роботи, не відбулося жодного інформаційного витоку. «З одного боку, коли важливо швидко ухвалити рішення, «вузьке коло» певним чином себе виправдовує, — вважає Моріс Лессен. — Особливо коли йдеться про заходи захисту від тероризму. Що менше втаємничених у деталі спецоперацій, то краще. Щоправда, вірус не читає газет, не полює на стратегічну інформацію, тож усе, що стосується обговорення пандемії, могло б відбуватись прозоріше. Але виглядає так, що Макрон не бажає загрузати в нескінченних дебатах. Він бере на себе всю відповідальність та концентрує на собі ж весь гнів і невдоволення. Це дуже по-французьки! Майже всі лідери П’ятої республіки, за винятком хіба що Олланда, чинили так само. З другого боку, закрите вузьке коло — це небезпека недостатньої поінформованості. Нині багато пишуть про геноцид у Руанді 25 років тому та контроверсійну роль Франції. Міттеран, спираючись на вузьку групу довірених осіб, мінімізував масштаби трагедії. Його піарники навіть вигадали термін «подвійний геноцид». Брак публічних дебатів у цьому разі став негативним фактором».
Навіть якщо зміст тижневих нарад французької НРБО не публікується в пресі, саме цей орган затверджує конкретні зміни в діяльності силових структур республіки. У 1986 році, відразу після терактів, здійснених ісламськими фундаменталістами, тодішній президент Жак Ширак створив додаткову Раду внутрішньої безпеки. Вона заопікувалася діяльністю підпільних терористичних мереж — не лише мусульманських, а й крайніх лівих. Місія підструктури цілком відповідала вимогам секретності. У 1997-му прем’єр-міністр Ліонель Жоспен вдихнув у Національну раду нове життя, доручивши їй розробити та ввести в дію мережу місцевої поліції (ця система віддалено нагадує інститут дільничних інспекторів, які добре знають мешканців мікрорайону та регулярно з ними спілкуються).
Читайте також: Ревізія відкритості
Після терактів 11 вересня 2001 року в США Національна рада з питань безпеки та оборони остаточно переїхала до Єлисейського палацу. Там же розташувався Генеральний секретаріат НРБО, керівника якого починаючи з 2001 року призначає президент Франції (доти секретаріатом керував директор кабінету прем’єр-міністра). Втім на відміну від України ця посада є суто бюрократичною, керівник секретаріату не має жодних реальних повноважень. Загальні принципи функціонування структури прописані в конституції країни. Спеціальний президентський декрет від 2009 року уточнив її місію: до суто військових питань, зовнішніх збройних операцій і боротьби з тероризмом додалися протидія організованій злочинності, а також економічна та енергетична безпека. У березні 2020-го Емманюель Макрон уповноважив НРБО взяти під нагляд боротьбу з поширенням коронавірусу. Цей крок досі обговорюють як контроверсійний.
Чи доречно вважати санітарну кризу проблемою, що стосується національної безпеки? Французьке експертне середовище не дійшло однозначних висновків. З одного боку, пандемія кардинально змінила економічне, соціальне та політичне життя країни. Наслідки цієї глобальної кризи відчуватимуться не одне десятиліття. З другого — здоров’я нації не потребує секретності. Навпаки, суспільство прагне якісної, об’єктивної інформації про те, що відбувається, як треба діяти, чим обґрунтовані ті чи інші кроки. Йдеться не так про «монархічні замашки», що дратують опозицію: Франція нечасто бачила президентів, які б їх не мали, — як про зрозумілу комунікацію від влади, з якою справді не все гаразд.
Згідно з висновками соціологів, минулого року рейтинги Національної ради з питань безпеки та оборони зростали лише двічі. Обидва рази — після терактів: нападів у базиліці Вознесіння Богородиці в Ніцці та розправи над шкільним учителем Самюелем Паті, якому відрубали голову. Тоді НРБО підсилила антитерористичні силові структури, збільшила кількість озброєних солдат на вулицях та благословила поліцію на нову спецоперацію проти радикальних кіл, що увінчалася новими арештами. «Коли Рада діє відповідно до назви — французи задоволені», — робить висновок Моріс Лессен.
Читайте також: Чи приїде Макрон до України?
Більше свободи чи більше порядку? Французьке суспільство висуває владі обидві вимоги «в одному флаконі», не надто переймаючись суперечливістю поставленого завдання. Ліві б’ють на сполох, викриваючи беззубу «апатичну демократію», що втрачає, на їхню думку, інструменти й важелі. Вони закликають узагалі відмовитися від такої інституції, як НРБО. Праві нагадують, що Міттеран у статусі опозиціонера видав книгу «Перманентний заколот» («Le Coup d’État permanent», 1964). Тоді він звинуватив президента де Голля в «підготовці держави до диктатури». Проте в статусі президента Франсуа Міттеран не тільки не обмежив президентські повноваження, а навпаки їх розширив. Права опозиція в перспективі наближення президентських виборів не втрачає нагоди копнути Макрона за «непрозорість та узурпацію». Вони пропонують реформувати НРБО, поставивши структуру під контроль парламенту.
Емманюель Макрон за своєю давньою звичкою, не надто дослухається до побажань опозиції. Він проводить через Національну раду потрібні розпорядження і не планує відмовлятися від зручного інструменту. Мало шансів, що за його правління в житті цієї структури щось кардинально зміниться. Хіба що, гіпотетично, могли б додатися нові функції, якщо виникнуть нові виклики. На реформу ж можна було б сподіватись після виборів 2022-го, і то не факт.