Минуло уже понад рік відтоді, як чинний президент та його попередній уряд на чолі з Олексієм Гончаруком помпезно презентували та запустили програму пільгових кредитів для створення та розвитку нових малих підприємств. За цей час стало очевидним не лише те, що задекларована мета програми цілком провалена, а й те, як під прикриттям привабливих гасел мільярди бюджетних коштів витрачаються на підтримку вузького кола обраних.
Нагадаємо, що коли на початку лютого 2020 року, фактично в останній місяць першого уряду «слуг», було анонсовано програму пільгових кредитів «5—7—9», її метою було заявлено надання «державної підтримки інвестиційних проєктів для українських мікро- та малих підприємств». Таке обмеження потенційних учасників програми було бодай якимось компенсатором надзвичайно малої суми коштів, виділених для її реалізації (2 млрд грн). Навіть із урахуванням мультиплікаційного ефекту (позаяк бюджетні кошти спрямовувалися лише на компенсацію частини відсотків кредитів, які мали надавати банки) обсяг наданих малому бізнесу коштів не мав шансів перевищити $1 млрд. Це при тому, що за 2019 рік, який передував старту програми, капітальні інвестиції в українську економіку і без підтримки держави сягали $20 млрд.
Тобто суттєвого впливу на економіку загалом подібна програма не могла мати за визначенням через свої мізерні масштаби. Але для вузько визначеного кола малих і мікропідприємств, особливо стартапів або тих наявних мікробізнесів, які хотіли б за її допомогою збільшити інвестиції та створити нові робочі місця, вона справді могла б відіграти роль певного стимулятора. І спочатку за її умовами можна було отримати лише до 1,5 млн грн кредиту на термін до п’яти років. За дотримання жорсткої умови: кредитне фінансування мало бути спрямоване виключно на купівлю або модернізацію основних засобів, а також на ремонт або реконструкцію виробничих приміщень. Три запропоновані ставки кредитування — 5%, 7% або 9% — залежали від розміру бізнесу (до 25 млн чи 50 млн грн річної виручки) та терміну його діяльності (до 12 місяців або більше). А ставка могла знижуватися на 0,5% річних за кожного додаткового найманого працівника аж до досягнення нею 5% річних. Ці умови видавалися логічними з огляду на декларування уряду, що програма сприятиме розширенню діяльності саме мікро- та малого бізнесу, його виходу з «тіні», створенню нових офіційних робочих місць, імпортозаміщенню у виробництві товарів та поверненню трудових мігрантів.
Читайте також: Занепад чи поштовх
Проте аналіз динаміки та підсумків виконання програми за понад рік (останні дані є на 22 березня) свідчать, що за фасадом нібито цілком пристойних, як для мікробізнесу та стартапів, загальних цифр приховується повний провал у досягненні поставлених завдань.
Наприклад, за даними Мінфіну станом на 22 березня 2021 року було видано всього 10942 кредити на загальну суму 27 млрд грн. Причому з них усього 4,4 млрд грн припало власне на інвестиційні цілі, задля яких і була запроваджена ця програма понад рік тому (див. «Крапля в морі»). Левова ж частка коштів надійшла на рефінансування раніше отриманих кредитів (13,5 млрд грн) та поповнення обігових коштів (9,05 млрд грн) за так званими антикризовими кредитами. Чи потрібні два останні напрямки кредитування бізнесу? Вочевидь, так. Однак їх має забезпечувати банківська система країни або спеціальні програми під надзвичайні умови карантинної економіки. А найголовніше — доступ до кредитних ресурсів у її межах мають отримувати не вибірково 11 тисяч із понад 300 тисяч компаній, а всі на рівних умовах.
Натомість у сучасних українських реаліях спостерігаємо прикриття цими видатками прогалини кредитування власне інвестиційної діяльності малого та мікробізнесу. Адже ті 4,4 млрд які таки були спрямовані на капітальні вкладення, свідчать про повний провал у досягненні основної мети програми «5—7—9». І найголовніше, що з часом структура кредитування за програмою дедалі погіршується. Скажімо, з виданих за останній тиждень 1,5 млрд грн на капітальні інвестиції пішло лише 0,21 млрд грн, а левову частку — понад 1 млрд — склали так звані антикризові кредити на поповнення обігових коштів. Нарешті, найбільше кредитів отримали компанії агросектору (54% усіх кредитів), причому аж ніяк не новостворені, на другому місці сфера торгівлі і лише на третьому, з часткою менш ніж 16% — промислове виробництво. Це явно не сприяє перебудові структури української економіки у напрямку збільшення виробництва товарів із вищою доданою вартістю.
Причому подібне викривлення пріоритетів кредитування за програмою стало прямим наслідком системної зміни її пріоритетів протягом року від часу її запуску. Ще 15 квітня минулого року було розширено коло підприємств, які могли отримувати за нею кошти. Межу річного доходу підвищили з 50 до 100 млн грн. А максимальну суму кредиту збільшили до з 1,5 до 3 млн грн. Але найголовніше — було змінено перелік цілей, на які можна було його отримати: придбання нежитлової нерухомості та поповнення обігових коштів. При цьому фінансування програми з бюджету не було збільшено, а дані на 24 квітня свідчили про її недоступність для більшості підприємств, які бажали взяти у ній участь. Із 17 348 заявок на 11 млрд грн було видано лише 369 кредитів на 0,23 млрд грн. Ставало дедалі очевидніше, що у владі готують пул обраних підприємців, які отримають «зелену вулицю» на мільярди в обмін на відкати або інші прояви лояльності.
Читайте також: Хто не заховався, той і винен
29 квітня 2020 року уряд провів чергову «лібералізацію» умов доступу до кредитування, яка водночас іще більше віддалила її від завдання стимулювання інвестицій та створення стартапів мікробізнесом. Зокрема, було збільшено максимальну суму річного доходу для потенційних учасників програми — зі 100 млн грн до 10 млн євро — та надано їм можливість залучати кредити під 0%, але вже не для інвестування у виробництво, а для рефінансування раніше взятих кредитів. Повністю зняли обмеження щодо максимальної суми кредиту на таке рефінансування. Обмежена лише сума держпідтримки на таке рефінансування, яка, втім, встановлена на рівні в 0,2 млн євро, тобто понад 6 млн грн (порівняно з 1,5 млн грн максимального кредиту на старті програми). 17 червня КМУ зробив черговий крок, знявши обмеження щодо напрямків використання коштів, отриманих суб’єктами підприємництва для фінансування оборотного капіталу, та щодо максимальної суми кредиту в межах програми. А 9 жовтня знову розширив цілі використання кредитних коштів на придбання земельних ділянок.
До кінця 2020 року (за даними на 28 грудня) в межах програми банки видали всього 7158 позик на 16,5 млрд грн, із яких менш ніж 20% — на капітальні інвестиції. Водночас майже дві третини пішло на рефінансування старих кредитів. 3,15 млрд грн припало на капітальні інвестиції за цією програмою, при тому, що загальний обсяг капітальних інвестицій у 2020 році становив 419,8 млрд грн і порівняно із 2019 роком зменшився на 164,6 млрд грн (див. «Глибокий обвал»). Зрозуміло, що вони не мали жодного впливу на економіку і компенсували менш ніж 2% від скорочення капітальних інвестицій у 2020 році.
Замість полегшувати доступність кредитування для мікробізнесу на здійснення капітальних інвестицій і створення нових робочих місць уряд Шмигаля на засіданні 28 грудня прийняв чергову постанову, яка ще більше розмила напрямки використання програми. Вона поширилась на бізнес із річним доходом до 20 млн євро (650 млн грн за стартової верхньої межі, при запуску програми нагадаємо, у 50 млн грн). Збільшились терміни кредиту на фінансування оборотного капіталу до трьох років, було пом’якшено умови для рефінансування кредитів. Понад те, для кредитів на фінансування оборотного капіталу встановили компенсацію відсотків до 0% річних на період карантину, а після його скасування — на рівні 3% річних. Таким чином, пріоритети програми остаточно змістились у площину пожежної допомоги для розлогого кола підприємств. Про стимулювання інвестицій чи стартапів, а тим паче серед мікробізнесу, уже не йшлося.
Навіть ті кредити, які видаються нібито на придбання основних засобів, часто стимулюють зовсім інші економіки. Скажімо, «Укргазбанк» нещодавно вихвалявся тим, що видав черговий кредит за програмою «5—7—9» авіакомпанії у Дніпропетровській області. 2,3 млн грн на 36 місяців під 7% пішли на придбання італійського літака Tecnam P2002JF. За повідомленням, на ньому проводитимуться заняття з парашутного спорту, навчатимуться пілоти початкового рівня та здійснюватимуться виступи парашутистів та пілотів на авіашоу.
Читайте також: Увімкнути інстинкт виживання
Водночас у масштабах усієї економіки обсяги фінансування, передбачені цією програмою, не можуть відігравати жодної ролі, оскільки не компенсують відсутності кредитно-фінансової системи, що нормально виконує свої функції. Скажімо, сума кредитів, виданих усією банківською системою усьому бізнесу («не фінансовим корпораціям»), за рік із січня 2020‑го по січень 2021 року зменшилася на понад 20 млрд грн — із 743,4 млрд грн до 723,3 млрд грн. І це при тому, що в цих цифрах уже враховано майже 20 млрд грн, виданих за програмою «5—7—9».
Проте у владних коридорах дедалі більше поринають у якусь паралельну реальність. Адже на тлі вищеописаного провалу початкових цілей програми «5—7—9» 17 березня 2021 року заступниця голови Офісу президента Юлія Свириденко знову заявила, що «цього року маємо можливості для розширення цієї програми і фокусуватимемось передовсім на тих, хто має найскладніший доступ до кредитних ресурсів, а саме на мікробізнесі». Хоч дійсність свідчить, що з кожним місяцем і черговим «пом’якшенням» умов дедалі вагомішу частку кредитів отримує дедалі більший і до того ж давно дієвий бізнес. Та ще й на цілі, далекі не лише від створення нових виробничих потужностей чи робочих місць, але й просто від будь-яких капітальних інвестицій.