Обмеження соціальних контактів і загальна нестабільна ситуація через пандемію коронавірусної хвороби призводять до рецидивів і зловживання психоактивними речовинами. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) іще торік на початку карантинних обмежень попереджала про збільшення споживання наркотиків та алкоголю. Водночас пропозиції стаціонарної, амбулаторної та реабілітаційної допомоги доступні лише обмежено, і це додатково сприяє тому, що для деяких людей суб’єктивно виникає більше причин для зловживання.
Науковці з німецької медичної страхувальної компанії Pronova BKK у своєму дослідженні «Психічне здоров’я під час кризи» засвідчили, що попередження ВООЗ виявилося виправданим. У його підготовці взяли участь 154 психіатри та психотерапевти, 66% із яких повідомили про зростання скарг щодо алко- та наркозалежності у своїх пацієнтів. Особливо це стосується людей, які вже мали такі проблеми до пандемії і які в умовах карантину дедалі частіше «зриваються» та повертаються до своїх шкідливих звичок.
Доречно у цьому контексті буде також пояснити кілька загальних понять щодо залежної поведінки. Треба розрізняти вживання, зловживання (надмірне споживання, яке може призвести до певних ризиків) і нарешті залежність, коли йдеться про компульсивне, тобто повторюване та нав’язливе зловживання, що супроводжується дезадаптивною поведінкою. Наприклад, людина відчуває стрес і вживає психоактивні речовини, їй «нібито» стає легше — і це сприяє адаптації до ситуації. Далі людині знову стає погано або ж вона знову потрапляє у стресову ситуацію, і знову вживає. Потім людина почувається, умовно кажучи, не гірше, але все одно тягнеться до пляшки, так би мовити, з рекреаційно-профілактичною метою. І саме тут можуть постати дезадаптивні наслідки, які на практиці означають, що насправді людині стає дедалі гірше, але вона все одно й далі зловживає. Схожу ситуацію ми маємо з ігровими залежностями, коли, наприклад, люди беруть позику, щоб зробити ставку, а потім наздогін беруть додатковий кредит, щоб погасити перший.
Читайте також: Коли лікують тварини
На думку практикуючого психолога та спеціаліста з терапії залежності Ігоря Огданського, з погляду психологічного аспекту залежність — це спосіб емоційної саморегуляції. Коронавірусна пандемія постала для всіх нас винятковою ситуацією, яка повністю змінила наші звичні повсякденні процеси й водночас поставила під загрозу нашу соціальну взаємодію, фізичне та психологічне здоров’я. Такої самої думки доктор і спеціаліст із психіатрії та психотерапії з німецького міста Єна Сабіне Кьолер: «Під час кризи хворі на алкогольну залежність часто втрачали соціальну мережу, яку створили під час свого реабілітаційного періоду. Наприклад, через карантинні обмеження групи самодопомоги припинили регулярні зустрічі. А такі соціальні структури надзвичайно важливі для залежних пацієнтів, щоб зберігати контроль над ситуацією. Тому в умовах пандемії вони мають великий ризик рецидиву».
Із уживанням психоактивних речовин людям, схильним до залежності, ситуація здається стерпнішою. Це й не дивно, оскільки такі речовини суттєво підвищують рівень гормону дофаміну. Наприклад, коли ми поїли смачну їжу, його рівень підіймається до 150 одиниць, відчуття оргазму після сексу — це трохи більш ніж 200 одиниць, у випадку з уживанням кокаїну рівень дофаміну сягає до 400 одиниць, а амфетаміну — до 1000 одиниць. Як ніколи раніше люди шукають полегшення чи відволікання від загальних екзистенційних страхів, турбот про майбутнє, безробіття й самотності. Щоб позбутися хвилювань, один келих алкоголю перетворюється на пляшку, одна сигарета — на пачку, а одна гра в інтернеті — на цілу ніч перед монітором.
На що треба зважати, щоб вчасно надати постраждалому допомогу? Перші так звані «тривожні дзвіночки» у випадку із залежностями схожі на будь-який хронічний розлад: порушення режиму сну, нетипова поведінка і тривале порушення емоційного стану, перепади настрою, надмірна агресивність. До цього також часто додаються фінансові моменти, як, наприклад, зникнення грошей чи постійні борги. Особливо вразливі люди з опіоїдною залежністю, які через високий рівень психологічної та соматичної коморбідності сприйнятливіші до інфекцій і ще більше залежать від стабільних структур амбулаторної допомоги.
Читайте також: Опертися на власні сили
Терапевтична інтервенція має забезпечувати декілька ключових ефектів. По-перше, зменшувати інтенсивність симптому компульсивного вживання. По-друге, дбати про профілактику ускладнень. По-третє, обов’язково має бути поліпшеним функціонування у соціумі, оскільки будь-яка залежність його ускладнює. Насамкінець вона має, хоч як дивно, підтримувати права залежної людини.
Річ у тім, що люди, які активно вживають психоактивні речовини, автоматично зіштовхуються зі стигматизацією, наприклад, зі сторони оточення, сусідів, поліції, медпрацівників, що лише погіршує проблему. Так само в багатьох постраждалих діагноз «алкоголізм» чи «наркоманія» запускає процес самозасудження через усвідомлення соціального «вигнання». А це натомість формує негативну ідентичність і призводить до втрати власної гідності та соціальної абстиненції. Спеціалісти говорять у такому разі про порочне коло стигматизації (див. «Розірвати ланцюг»). Постраждалі втрачають довіру до передбачуваності соціальних взаємодій, демонструють підвищену вразливість через дискримінацію і внаслідок цього ускладнюють доступ до системи охорони здоров’я. Іншими словами, людина, яка постраждала, відчуває негативне ставлення оточення й реагує на це уникненням або припиненням лікування.
Ігор Огданський також зауважує, що людина із залежністю є амбівалентною.
Це означає, що через певні фактори в неї з’являється бажання змінюватися й водночас вона прагне зберегти свій статус-кво, тобто нічого не міняти. Саме тому важливо розуміти природу залежності загалом, яку найлегше порівняти з перебігом хронічних хвороб. «У хімічної залежності набагато більше схожого з бронхіальною астмою чи діабетом, ніж із психіатричним розладом, — пояснює Ігор. — Люди з діабетом не можуть свідомо чи несвідомо контролювати рівень інсуліну в крові, так само й люди із залежністю не можуть контролювати своє зловживання. Але вони можуть натомість контролювати фізичну активність, дієту та приймання ліків». Як зазначив фахівець, в основі терапії залежності лежить біопсихосоціальна модель розуміння поведінки. Тобто медикаментозне втручання, психіатрична допомога (як, наприклад, мотиваційне інтерв’ювання чи методи поведінкової терапії) та соціальний фактор. Тому, на його думку, велику роль відіграє програма підтримки родичів залежних, яка випрацювала певні правила, що їх називають іще «принципами жорсткої любові», і які опосередковано допомагають залежним. «Вони дуже схожі на традицію «12 кроків». Одне з головних правил — не підтримувати близьку тобі людини у її зловживанні. Наприклад, не віддавати за неї її борги, не надавати активно матеріальної допомоги», — наголошує Огданський.
Читайте також: Повертаючись до життя
Але постає питання, що робити із залежними пацієнтами в умовах ізоляції та далекої від нормальності ситуації? За словами Ігоря Огданського, пандемія зробила і погану, і хорошу роботу: «Обмеження соціальних контактів — це, звісно, негативний наслідок пандемії. Натомість хороший полягає в тому, що збільшилася актуальність проблематики, особливо для тих, хто вже визнав свою проблему». Сьогодні є широкий вибір допомоги онлайн. У мережі можна знайти куратора або навіть групу самодопомоги. В онлайн-форматі можна отримати і медичну консультацію, і психологічну допомогу. «Звісно, це складніше, ніж наживо, але це працює. Як коротка терапевтична інтервенція в сучасних умовах — це те, що можна зробити і що справді допомагає», — зазначив психолог.
До того ж фахівці радять за можливості звертатися до спеціалізованих центрів для нарко- та алкозалежних, груп самодопомоги АА («Анонімні алкоголіки») й АН («Анонімні наркомани») та їхніх філій «Ал-Aнон» (співзалежні, або близьке оточення алкозалежних), «Алатін» (діти алкоголіків до 16 років), «Нар-Анон» (близьке оточення наркозалежних), які діють за вже згаданою програмою «12 кроків». До речі, сьогодні також є й нові спільноти, засновані на схожих принципах роботи: «Анонімні ненажери», «Анонімні емоціонали», «Анонімні сексоголіки», «Анонімні курці», «Анонімні азартні гравці» тощо. Додатковим центром допомоги постають громадські та благодійні організації, як, наприклад, «Альянс громадського здоров’я» чи «100 відсотків життя», які мають великий досвід надання допомоги залежним пацієнтам і які, хоч як дивно, краще сприймаються постраждалими й викликають у них більше довіри.
Пандемія поставила перед суспільством величезні виклики і створила нові небезпеки та фактори ризику для людей, схильних до залежності, і це вимагає швидких та ефективних рішень із боку держави. Принципово важливо, щоб консультативні центри й наркологічні клініки та подальші відповідні інстанції залишалися відкритими для всіх, хто цього потребує.