Те, що Азія в ХХІ столітті стане центром економічної і політичної гравітації в міжнародних відносинах, перестало бути елементом стратегічних прогнозів експертів і перетворилося на реальність. Ураховуючи це, міжнародні актори так чи інак розпочали конструювання своїх інтересів, планів та бачення власної ролі в цій частині світу. Ті, хто почав це робити першими, безумовно, є далекогляднішими, а отже, мають більше шансів вплинути на процеси на свою користь або принаймні захистити свою вразливість перед силами гравців у регіоні, що дедалі більше зростають.
У випадку Європейського Союзу, то 2018 року Франція першою з країн-членів представила свою азійську стратегію. Два роки потому, у вересні 2020-го, своє бачення висловила і ФРН, оформивши його в стратегічному документі «Політичні дороговкази щодо Індо-Тихоокеанського регіону (ІТР). Німеччина — Європа — Азія: разом формуємо ХХІ століття». Зовсім нещодавно до цих двох основних гравців європейського континенту приєднався третій — Нідерланди; таким чином виник «клуб трьох». Це держави, чиє спільне бачення може стати прикладом для інших країн-членів та лягти в основу майбутньої стратегії всього Європейського Союзу. Саме ці країни очолять просування стратегічних перспектив побудови архітектури співпраці ЄС із Азією.
Читайте також: Перспективні плани чи примарні надії?
Стратегічний документ Нідерландів з’явився через десять тижнів після німецького, що є блискавичною швидкістю для дипломатичного світу. Він містить таку об’ємну частину напрямів і опису бачення стратегії в регіоні з позицій Євросоюзу як альянсу, що вона, за прогнозами деяких експертів, може зіграти одну з визначальних ролей для розробки майбутньої стратегії ЄС.
Для України, яка нещодавно завершила роботу над власною азійською стратегією, важливо уважно стежити за рухами ЄС як основного гравця в напрямку обраного вектору інтеграції, щоб могти якомога вдаліше втілювати власні плани. Та й сам факт появи такого документа потребує детального вивчення й уваги з боку експертної та дипломатичної спільноти України.
У чому ж полягає стратегія Нідерландів в Індо-Тихоокеанському регіоні? Цікаво, що документ не називається стратегією. В Нідерландах часто не заведено називати такого роду акти «стратегіями», а радше «дороговказами», «основними напрямами» — саме так і перекладається з нідерландської слово leidraad, зазначене в шапці документа. Термінів чи часових рамок не зазначено, тому це й справді радше генеральні лінії зовнішньої політики.
Передусім у документі представлено контекст одночасно за двома напрямами. Попри те що це стратегія саме Нідерландів як країни, білатеральні відносини вписані в ширші межі — Європейського Союзу. Документ побудовано за зразком «матрьошки», де Нідерланди — менша фігура, а ЄС — більша. В першій частині документа йдеться про стратегічні напрями, що стосуються Євросоюзу. Далі зафіксовано, як доповнення, що Нідерланди повинні працювати за вужчими напрямами для підсилення та досягнення загальноєвропейських цілей. Білатеральним відносинам присвячено трохи більше ніж дві сторінки наприкінці документа, натомість європейському баченню — перші вісім.
Загалом стратегія написана в притаманному європейцям тоні: основа взаємодії — спільні цінності, права людини, міжнародний правовий порядок, співпраця, демократія, безпека і стабільність, сталі торговельні відносини — засади, на яких Нідерланди бачать співпрацю. Цікаво, що цього разу йдеться не про поширення (або насадження) демократії та інших цінностей, а лише про партнерство з державами, які їх уже поділяють та готові співпрацювати. Серед таких країн передовсім Японія, Австралія, Нова Зеландія та Південна Корея, а далі ті члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), які захочуть долучитися.
Сам вибір регіонального фокусу та терміна — «Індо-Тихоокеанський регіон» замість терміна «Азія» — констатує остаточний зсув економічного та геополітичного центру. Такий вибір ширшого поняття пояснюється стратегічною важливістю обох океанів. Чіткого переліку країн немає — це загалом усі країни обох берегів Індійського та Тихого океанів, до яких належать також і Східно- та Південно-Китайське моря. Як найважливіші визначені саме торговельні водні шляхи, що об’єднують Азію та Океанію через Індійський та Тихий океани з Європою. Це приблизно простір від Пакистану до тихоокеанських островів.
Читайте також: Життя після розлучення
Основними напрямами співпраці є: безпека і стабільність; співпраця в широкому сенсі для підтримки діалогу з країнами регіону; сталі торговельні відносини та економіка; розвиток багатосторонньої співпраці та забезпечення міжнародного порядку; розвиток інфраструктури; подолання світових викликів, передусім зміни клімату; досягнення цілей сталого розвитку.
Стратегія справляє двояке враження. З одного боку, це результат проактивності Нідерландів як країни у визначенні власних інтересів та напрямів діяльності в регіоні. З другого — стратегія не дає уявлення про визначеність щодо власної позиції стосовно того чи іншого гравця у змаганні за регіон. Стратегія навіть прямо не називає цих гравців.
Китай згадують лише в контексті побудови ядерного арсеналу та в контексті Південно-Китайського моря. Основне завдання як для себе, так і для Європейського Союзу загалом Нідерланди окреслюють як важіль балансу для країн ІТР, що його шукатимуть, та створення можливості для стратегічної автономії їхнього вибору. «В умовах посилення конкуренції великих гравців у регіоні багато країн можуть втратити можливість вибору. Нідерланди повинні цим країнам такий вибір забезпечити й не допустити, щоб вони перетворилися на м’ячик у грі великих держав», — саме так сформульовано основну ціль документа.
Утім, є й однозначний пункт, чітко окреслений у стратегії. ЄС та Нідерланди мають гучніше й наполегливіше висловлювати власну позицію та застереження щодо розвитку подій в Південно-Китайському морі, де ситуація через надто агресивну поведінку Китаю стає дедалі напруженішою — там має панувати спокій.
Унаслідок пандемії Нідерланди дуже гостро відчули небезпеку в узалежненні ланцюгів постачання від Китаю. Тому документ окремо зупиняється на диверсифікації та переформатуванні цих ланцюгів для унеможливлення потенційних маніпуляцій у політичній площині. Передусім ідеться про укладення торговельних угод із Австралією, Новою Зеландією, Індією, Індонезією та Малайзією.
Серед ключових сфер — безпекова. Нідерланди чітко констатують, що і їхній власний добробут, і добробут усієї Європи залежить від безпекової ситуації в Індо-Тихоокеанському регіоні. Тому країна робитиме все, щоб сприяти розбудові та забезпеченню там миру. Це не є несподіванкою, враховуючи рівень економічної залученості Нідерландів в ІТР. 2019 року країна була найбільшим в Європейському Союзі імпортером товарів із десяти країн АСЕАН, що становило близько €30 млрд у грошовому еквіваленті. Зараз п’ята частина Нідерландського імпорту (22,5%) надходить із країн Азії. Понад 35% усього європейського експорту ($1,5 млрд щороку) спрямовано на ринки країни Індо-Тихоокеанського регіону.
Тому безпека морських шляхів — перший пріоритет Нідерландів. Близько 90% світової торгівлі трварами здійснюється морем, причому дві третини — через Тихоокеанські водні шляхи.
Читайте також: Погано для нас. Погано для наших друзів
Основний підхід Нідерландів — радше балансування та пристосування на найкращих для себе умовах залежно від того, як складеться констеляція в регіоні в майбутньому, ніж намагання суттєво вплинути на ситуацію. Тому в стратегії залишено широкий простір для маневру. Можливо, станом на зараз такий підхід є оптимальним рішенням із погляду балансування цілей і можливостей та ризиків. Він може виправдати себе та допомогти виваженим Нідерландам і Європі стати ефективним гравцем у регіоні.
Водночас у документі прописано формулювання, що закликають ЄС ставати активнішими в цьому напряму та «не уникати Realpolitik» у процесі визначання й досягнення своїх геостратегічних цілей.
Так чи інак, Європа почала активніше вибудовувати взаємодію з ключовими країнами регіону. Нещодавно, вперше в історії, на Раду міністрів закордонних справ ЄС було запрошено посадовця найвищого рівня — міністра закордонних справ Японії Тошіміцу Мотегі — для того, щоб обговорити спільний порядок денний і майбутні плани в розбудові «вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону».
Розуміння перспективи розвитку співпраці між ЄС та Індо-Тихоокеанським регіоном озброює Україну оптикою дальнього бачення, а отже, підсилює у власних спробах утвердитися в новій геополітичній реальності.