Першими численними жителями Криму, а також Придніпров’я та більшості території сучасної України (окрім півночі й заходу), були іраномовні племена кіммерійців, яких згадано в історичних джерелах іще в XII столітті до н.е. У VII столітті до н.е. кіммерійців витіснили також іраномовні скіфи, які впродовж п’яти століть володіли їхніми територіями. У II столітті до н.е. скіфів почали витісняти також іраномовні племена сарматів, які до III століття н.е. стали домінантними на території Північного Причорномор’я та Придніпров’я.
У часи скіфів на Кримське побережжя й гирло Дніпра прибули грецькі колоністи й заснували свої поселення. У Криму першими такими містами стали Пантікапей, або Боспор (нині Керч), Феодосія, Херсонес (Севастополь), а біля гирла Дніпра — Борисфен, поруч Ольвія і трохи далі Тіра (Білгород-Дністровський). Із середини І століття н.е. Боспор і Херсонес потрапили під управління Римської імперії й туди почали прибувати перші християни. У цей самий час Андрій Первозваний проповідував учення Христа в Подніпров’ї, де передбачив, як пише Нестор Літописець, виникнення великого міста (Києва), оповитого Божим благословенням.
У ІІ–ІІІ столітті н.е. на територію сучасної України, зокрема і Крим, вдерлися численні германські племена готів, які у Придніпров’ї розбили місцевих слов’ян антів і створили свою державу з центром у Данпарстаді, що на правому березі Дніпра. Коли ж готів вигнали місцеві слов’яни в союзі з гунами, що прибули зі східних степів Азії, то частина їх залишилася у Криму й вибірково на Волині та Поділлі, де залишки матеріальної культури готів виявляють досі. Наприкінці IV століття н.е. у Придніпров’ї було створено перше міжплемінне об’єднання в історії слов’ян — державу антів. У цей час у 482 році Київ із торговельного поселення переріс у град — перше місто серед усіх слов’янських народів, а анти почали часто бувати у Криму для здійснення своїх торговельних операцій.
Чиатйте також: Мистецтво війни із мосхами
Залишки готів у Криму переселилися в гори, де пережили навали гунів, булгар, хозар, половців і монголів. Константинополь тоді створив на півострові готську християнську єпархію, яка згодом як готська митрополія проіснувала до XVII століття. Готи стали добрими сусідами кримських татар і заснували власну державу — християнське князівство Феодоро (XIV століття — 1475 рік), яке проіснувало півтора століття. Окрім готів у Криму проживали греки й вірмени. Кримські готи ворогували з генуезцями, які у ХІІІ столітті захопили південне кримське узбережжя, і ця ворожнеча припинилася в 1475 році, коли князівство Феодоро й увесь південний Крим захопили турки.
Союзи руські та козацькі
У ІХ столітті Київ боровся за визволення від хозарської опіки. Київський князь Бравлин пішов походом на Крим, де розгромив хозар і захопив Херсонес, що дало Київській державі змогу активно торгувати з Візантією. У другій половині Х століття великий київський князь Святослав повністю розгромив Хозарський каганат, звільнив Крим від хозарського управління та збудував на березі Керченської протоки фортецю Тмуторокань, яка впродовж 150 років контролювала східний Крим і стратегічний прохід між Чорним та Азовським морями.
У 988 році великий київський князь Володимир (син Святослава) пішов походом на Крим і прийняв хрещення в тому самому Херсонесі, де ще на початку ІІ століття смертю мученика загинув від рук скіфів один із перших Римських Пап — Климент. Звідти Великий Володимир Хреститель приніс християнство як державну релігію до Київської держави (Русі). Найдовше опирався християнізації — майже 300 років — регіон Москви-ріки.
У другій половині ХІ століття в середньому та південному Придніпров’ї, донецьких степах і в Криму з’явилися племена половців (кипчаків), які стали основою у формуванні кримськотатарської нації. В етногенезі українців, які були потомками перших слов’ян — антів і склавинів, а пізніше русів, — половці також відіграли важливу роль, доповнивши етногенез споконвічного слов’янського народу тюрксько-кипчацьким компонентом. У 1223 році Київський, Чернігівський і Новгород-Сіверський князі разом із половцями билися на річці Калка з новим і небезпечним агресором — монголами, але через неузгодженість дій зазнали нищівного програшу. Менш ніж за 20 років Придніпров’я та Крим захопили монголо-татари. Через деякий час Придніпров’я разом із Києвом перейшло під владу Великого князівства Литовського, яке прийняло й назву Руського, а руська мова (староукраїнська) стала державною разом із литовською, натомість Крим залишився у складі Золотої Орди. У 1363-му та 1397 роках Херсонес захопили війська Литви, де більшість становили руси з Придніпров’я та Волині.
У 1449 році кримські татари на більшій частині кримського півострова сформували власну державу — Кримське ханство, до якого також належали південне Придніпров’я, Приазов’я та донецькі степи. У 1475 році Кримське ханство стало васалом Оттоманської імперії, яка того року захопила південний Крим і знищила генуезців та князівство Феодоро.
Читайте також: Іван Нечуй-Левицький проти імперії
Перемоги українських козаків над, здавалося б, непереможним військом турків у численних морських боях на Чорному морі у 20-х роках XVІІ століття підштовхнули кримського хана Шагіна Ґерая почати процес віддалення від Порти. Для цього він у 1624 році потай уклав союз з українським гетьманом Михайлом Дорошенком про взаємну допомогу. Коли турецький султан про це дізнався, то в 1628 році змістив із посади Шагіна Ґерая та посадив на його місце хана Джанібека, що також був із роду Ґераїв, який разом із військом Буджацької орди оточив під Бахчисараєм хана Шагіна та його прибічників. У цей критичний момент гетьман Дорошенко з відносно невеликим загоном козаків неочікувано зайшов у Крим і визволив хана Шагіна. Джанібек разом із союзниками відступив до моря до турецької фортеці Кафа, де знову відбулася битва. Але цього разу Шагін та Джанібек Ґераї об’єдналися й разом напали на козаків Дорошенка. У важкій битві український гетьман загинув. Незважаючи на зраду Шагіна та смерть гетьмана, козаки пробилися через щільні ряди татар, відбили в них усю артилерію та з боями відступили з півострова.
У 1648 році Богдан Хмельницький уклав союз із кримським ханом у війні проти Речі Посполитої, що дало змогу завдати низки поразок польській армії. В 1659-му гетьман Виговський під Конотопом виграв важку, але успішну битву проти війська московитів, де за допомогою кримськотатарської кінноти знищив війська, які очолювали князі Трубецький і Ромодановський. Московський цар і бояри були в жалобі, коли дізналися, що загинув увесь цвіт московитської кавалерії, та збиралися втікати за Волгу.
Перша анексія та поле битви
У 1783 році після розгрому військ кримського хана й турків усю територію півострова анексувала Росія та виселила з Криму місцевих християн — греків і вірмен, на місце яких потім заселила людей із далеких російських губерній. Почалася політика притиснення місцевих мусульман, тому кримські татари, які становили 97% населення півострова, почали масово емігрувати до Туреччини. У 1853–1856 роках, під час Кримської війни, Росія повністю програла бої з експедиційним франко-британсько-турецьким корпусом. Більшість мобілізованих солдатів російської армії становили українці, які героїчно обороняли Севастополь, однак бездарний петербурзький генералітет привів війну до нищівної поразки і принизливих умов мирного договору.
Після падіння Російської імперії, у березні 1918 року, проголосили створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди у складі РРФСР. Більшовики почали нищити всіх, хто з ними не був згоден, зокрема й керівництво кримськотатарського меджлісу, який перед цим проголосив про створення Кримської Народної Республіки як багатонаціонального об’єднання населення півострова. У зв’язку з обговоренням моделей можливого входження Криму до складу Української Народної Республіки (УНР) та з метою позбавлення населення півострова більшовицького (червоного) терору, у Крим у квітні 1918 року зайшов Запорізький корпус УНР на чолі з полковником Болбочаном. Більшість території Криму було звільнено, Чорноморський флот навіть підняв українські стяги, проте на вимогу радянської та німецької сторон (порушення Україною пунктів Брестського мирного договору) Київ був вимушений вивести корпус із території півострова. У 1919‑го Крим захопили білогвардійці на чолі з бароном Вранґєлєм, які трималися тут до пізньої осені 1920 року, коли знову повернулися більшовики. Москва в 1921 році проголосила створення Кримської АРСР у складі РРФСР.
Читайте також: “Це крик вільної людини, що вмирає”
Із початком війни СРСР із нацистською Німеччиною Крим став ареною жорстоких боїв. Після звільнення півострова від фашистської окупації у травні 1944 року військами 4-го Українського фронту, де понад 50% становили мобілізовані українці, органи НКВС за вказівкою Сталіна здійснили спецоперацію з депортації всього кримськотатарського народу, а пізніше місцевих греків, вірменів і болгар, несправедливо звинувативши ці народи в колабораціонізмі. Водночас тільки в Севастополі було створено два російські національні батальйони СС із лав врангелівців, які свого часу залягли на дно.
Із 1783-го до 1940 року відсоток населення кримських татар у Криму зменшився з 97% до 19,4%. Після травня 1944 року на кримському півострові їх не залишилося жодного. Москва звинуватила в колабораціонізмі народ, який дав вісім Героїв Радянського Союзу, 20 тис. представників якого відправили на примусові роботи до Німеччини. Усіх виселили з рідних будинків і земель, де кримські татари проживали століттями, і відправили десятки тисяч людей у непристосовані умови Середньої Азії та Уралу. У перші п’ять років після депортації кримськотатарський народ утратив понад 40% свого складу. Ганебні цифри для маленького народу. До того ж маленьким він став після приходу до Криму російських військ. Із середньої за розмірами європейської нації кримські татари перетворилися на малочисельний народ. Замість депортованих кримських татар тільки в липні 1944 року завезли 51 тис. переселенців із Росії, яких поселили в залишених наспіх будинках. Переселенці захопили залишені кримськими татарами землі й реманент. Так створили російську більшість серед населення Криму, куди потім іще десятиліттями доселяли сім’ї відставників із військових політорганів і держбезпеки. Через величезну кількість загиблих кримських татар під час депортації 1944 року, у 2015-му Верховна Рада України визнала депортацію актом геноциду проти кримськотатарського народу.
15 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про передачу Кримської області до складу УРСР», а 26 квітня 1954 року Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Україна взялася за розвиток господарства на півострові. Було вирішено збудувати Північно-Кримський канал (ПКК), щоб підтримати землі степового Криму дніпровською водою. ПКК звели в 1960–1970-х роках для забезпечення водою засушливих територій Херсонської та Кримської областей України через спеціально збудоване Каховське водосховище, розташоване в нижній течії Дніпра. Забезпечення Дніпровською водою дало змогу збудувати в північному Криму підприємства-гіганти, такі як Кримський титан, Кримський содовий і Кримський бромний.
Від автономії до другої анексії
У лютому 1991 року Кримська область стала автономною республікою у складі УРСР. 5 травня 1992 року Верховна Рада Криму проголосила Акт державного суверенітету у складі Української держави. У січні 1994 року у Криму відбулися вибори до Верховної Ради і президента автономії. Однак 17 березня 1995 року Верховна Рада України скасувала Конституцію Криму 1992 року разом із посадою президента. Статус Криму як автономії закріпили в Конституції України 1996 року та Конституції АРК 1998 року. У 1997-му між офіційними Києвом і Москвою було підписано договір про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України. Рішенням Верховної Ради України в 2010 році базування Чорноморського флоту було продовжено до 2042-го.
Читайте також: Крим: Уроки вторгнення
До 2014 року ПКК забезпечував 85% потреб водного балансу Криму. Із кінця квітня 2014 року подачу води каналом було зупинено. Окупаційні органи почали масово свердлити колодязі на території півострова. Підземної води вистачило на кілька років, але зараз ситуація стала критичною через посуху. Крим має власні водні ресурси для забезпечення водою населення, але води для військових і промислових об’єктів явно не вистачає, навіть у режимі суворої економії. У Кремлі заговорили про наближення гуманітарної катастрофи. Але насправді Крим просто перетворили на величезну військову базу, що різко збільшило споживання води. Представники РФ почали звертатися до міжнародних організацій, мовляв Київ не дотримується положень міжнародного гуманітарного права, проте, відповідно до положень Женевської конвенції, на окупованій території агресор сам власними зусиллями має забезпечувати всі необхідні життєві потреби населення.
Окупація Криму Росією в лютому-березні 2014 року стала в післявоєнній історії Європи та всього світу першим актом спроби анексії (після аншлюсу Австрії Німеччиною в 1938-му). Офіційний Київ і все міжнародне співтовариство рішуче засуджують агресивні дії Кремля та вимагають негайно повернути півострів його законному власникові — Українській державі, з територією якої Крим пов’язує тисячолітня історія.
Для залучення міжнародного співтовариства до обговорення питання повернення Криму Україні було створено міжнародний майданчик: Кримська платформа, перше засідання якої заплановано на 23 серпня 2021 року в Києві. Україна з допомогою міжнародного співтовариства здійснює послідовну політику щодо деокупації тимчасово окупованої території Криму, який з останніх 3200 років історії півострова тільки 171 рік був у складі Росії, водночас останні 60 років перебував у складі України. І саме там його місце, що підтверджує тисячолітня політична пов’язаність Криму з Придніпров’ям (Україною).