На півдні Одеської області перехрестились ідейні, бізнесові та національні інтереси, які створюють унікальний політичний колорит. Українська Бессарабія має багату історію та унікальну систему культурної взаємодії різних народів. Це досить різнорідна та специфічна територія, жителі якої мають власні ідейні вподобання й інтереси, та де не легко знайти точки дотику з сусідами.
Не бажаючи об’єднуватись
Віддаленість на сотні кілометрів від обласного центру, різнорідний етнічний склад, зв’язки багатьох діаспор (зокрема румунської та болгарської) з країнами Євросоюзу – зробили Бессарабію своєрідним «клубом за інтересами». Це стало особливо помітно під час запровадження реформи децентралізації, яка не знайшла підтримки на місцях. Крім остраху з приводу усього нового серед населення, була проведена серйозна «зовнішня робота» щодо дискредитації нововведень, які були невигідні тим, хто укорінився при владі й не хотів її втрачати. Зокрема, одним із «сірих кардиналів» півдня Одещини є Антон Кіссе. Він має серйозний вплив, зокрема, серед болгарської діаспори (до якої власне й належить). Навіть під час тріумфального сходження «Слуги народу» йому одному з небагатьох вдалось пройти до Верховної Ради мажоритарником на своєму 142-му окрузі, не балотуючись від пропрезидентської партії. Кіссе – давній «регіонал», потім був членаом «Нашого краю», а тепер входить до групи «За майбутнє».
Антон Кіссе позиціонує себе як захисник невеликих етнічних меншин на території України. В 2015-му році нардеп виявляв нерозуміння того, як має відбуватись реформа місцевого самоврядування в Україні. Він навіть писав депутатське звернення до тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка вимагаючи пояснити, як децентралізація вплине на південь Одещини. Антон Кіссе активно порушував «національне питання», залучаючи до обговорень етнічні спільноти, які хоч і живуть компактно та мирно, своїми інтересами поступатись не збираються. Сам Кіссе на словах не протистояв децентралізації, навпаки в офіційних виступах підкреслював її необхідність. Проте бачив реалізацію по своєму. Зокрема, у депутатському запиті апелював до досвіду існування Ізмаїльської області. Вона існувала до 1954 року, поки її не приєднали до Одеської.
Читайте також: У полтавській «Слузі народу» розкол. Опоненти судяться та мають протилежні погляди на союзи в міськраді
До місцевих виборів, сім районів Одеської області за п’ять років не утворили жодної громади. Чотири з них (Болградський, Ізмаїльский, Саратський, Ренійський) розташовані саме на півдні регіону. Серед багатьох мешканців побутувала думка, що після утворення громад закриють лікарні, школи та інші соціальні установи в їхньому селі. Побоювання посилював і національний інтерес. Для регіону характерне компактне проживання меншин в окремих населених пунктах. Так зовсім поруч можуть бути «болгарські», «молдовські» та «гагаузькі» села. При кожному селі є школа, де діти вивчають мову та звичаї свого народу. Було багато маніпуляцій з приводу того, що після об’єднання на всі села залишиться тільки одна опорна школа, і що діти втратять можливість вивчати свою рідну мову.
Ті населені пункти Бессарабії, які таки стали об’єднуватись, відчували значний спротив на всіх рівнях. Подекуди це були бюрократичні перепони з боку райдержадміністрацій, які не хотіли втрачати свій вплив. Бували й намагання заблокувати роботу ОТГ через суди
Районів стало менше
Після укрупнення районів, їхня кількість на Одещині скоротилась з 26 до 7. Бессарабію поділили на три: Ізмаїльский, Болградський, та частково Білгород-Дністровський. Адміністрації інших районів втратили свої повноваження та ресурси впливу. Деякі з них намагаються втриматись на плаву через створення кишенькових територіальних громад. Починаючи з 2015 року, просувалась думка, що населені пункти півдня цілком самодостатні й не потребують кооперації з іншими. Трохи згодом почали пропагуватись ідеї, що об’єднання має відбуватись в форматі «один район – одна громада». На таке ніхто не пішов через великі площі районів. Однак знаходили й інші важелі впливу.
Зокрема, темою місцевого самоврядування зацікавились у Софії. У Болгарії стежили за реформами в Україні та висловили занепокоєння, чи вдасться болгарам Одещини зберегти національні особливості після зміни адміністративного устрою, просувались ідеї надати Болградському району особливий статус. Зокрема, у 2018 році віцепрезидентка Болгарії Іліяна Йотова, перебуваючи з робочим візитом на Одещині, попросила гарантій вивчення болгарської мови та культури серед етнічної спільноти. У 2020-му болгарський парламент узагалі висловив свою незгоду із проведенням реформи адмінтерустрою в Україні, закликаючи захистити інтереси болгарської діаспори. Це відбувалося буквально на завершальному етапі створення нових громад і районів.
Читайте також: Без Світличної. На Харківщині фактично сформували більшість в облраді
Напруга негативно впливає як на хід реформ, так і на довіру до органів місцевого самоврядування. При обранні депутатів та місцевих голів виборці Бессарабії орієнтуються не на політичні партії, а на окремих особистостей. Новоутворену Болградську територіальну громаду очолив Сергій Димитрієв, який вперше став мером міста в 2015 році. Тоді він обрався від «Опозиційного блоку», а тепер представляє ОПЗЖ. Сам Димитрієв неодноразово фігурував у скандалах з розкрадання бюджету, хуліганських діях, але симпатії виборців це не похитнуло. Вони відрізняються сталістю протягом п’яти років. Якщо від «Опозиційного блоку» було 10 депутатів, то цьогоріч від ОПЗЖ – 12. Партія пенсіонерів була представлена трьома депутатами, а з 2020 року – двома. Кількість депутатів з партії «Наш край» зменшилась майже вдвічі – з семи до чотирьох. Проте п’ять мандатів отримали представники нової партії «За майбутнє». Саме «Наш край» змінив на «За майбутнє» представник місцевості у парламенті Антон Кіссе.
Прагнення обирати одних і тих самих людей спостерігається й в Ізмаїлі. Щоправда, ті ж політичні еліти зайшли до місцевих рад під брендом «Слуга народу». 65% виборців віддали голоси за депутатів цієї партії. Найімовірніше, це пов’язано з особистими якостями депутатів та представників органів місцевого самоврядування, які балотувались від цієї партії. Чинний мер Ізмаїлу Андрій Абрамченко йшов на місцеві вибори 2020 року від «слуг» й, за підсумками роботи останніх років на посаді очільника міста, отримав понад 80 % голосів. Ще раніше Абрамченко встиг побувати у Партії регіонів, після цього – в «Блоці Петра Порошенка», а зараз пристав до партії чинного президента.
Читайте також: Кропивницький політичний картель. Хто керуватиме регіоном
Після місцевих виборів 2020 року оновлені райони працюватимуть за нових умов. Ще не до кінця зрозумілі їхні повноваження, а новостворені територіальні громади тільки готуються до роботи. Одна з небезпек у тому, що райради без повноважень почнуть займатися суто політичними питаннями. Такі прецеденти вже є у інших регіонах. Наприклад, Сумська райрада нещодавно ухвалила рішення стосовно мітингів ФОПів у столиці, до яких не має жодного стосунку.
Частина еліт зберегла важелі впливу змінивши партію, ставши головою тієї чи іншої територіальної громади, зайнявши посаду в районній раді. Яким чином вони відстоюватимуть свої політичні інтереси – побачимо зовсім скоро. Принаймні, досвід останніх п’яти років демонструє, що на темі національних інтересів обов’язково намагатимуться зіграти.