Михайло Забродський, народний депутат (партія «Європейська солідарність»), генерал ЗСУ:
Політику майбутнього творитимуть люди з фундаментальними знаннями в галузі суспільствознавства і юриспруденції, а також із управлінськими і організаторськими навичками. Ті, хто в потрібний момент зможуть відійти від суто суспільно-політичної діяльності і на практиці взяти на себе відповідальність за управління державою, працюючи в органах влади.
Вік від 30 до 50 років стане періодом розквіту для політиків. Все рідше в політику приходитимуть люди з попереднім позаполітичним бекграундом. Політична діяльність ставатиме дедалі професійнішою. Великими перевагами для вдалого політичного старту стануть належність до середнього класу і відсутність будь-яких видимих зв’язків із бізнесовими або олігархічними групами. Освітні преференції матимуть політологи, юристи, соціальні психологи та історики.
Конкретна ідеологічна спрямованість значною мірою залежатиме від поточної політичної ситуації в країні, але в будь-якому разі основою політичної діяльності залишатимуться патріотизм, ідеї суверенітету і сталого економічного розвитку.
Безумовно, провідну роль продовжить відігравати бізнес-середовище як гарантована матеріальна основа стабільного економічного розвитку. Представники ветеранського руху і активісти виконуватимуть функцію суспільного контролю за діями влади і політичним життям країни, реагуючи належними чином на будь-які спроби відхилень політиків від базових ідеологічних принципів. Крім того, їм належатиме провідна роль у формуванні самої ідеології і суспільної позиції стосовно політичних подій. Креативне середовище виконуватиме утилітарну функцію розваги і, по змозі — духовного виховання суспільства. Дуже ймовірним є продовження залучення сегменту креативної індустрії для політичної агітації і пропаганди.
Ганна Гопко, голова Мережі захисту національних інтересів «АНТС» («Мурахи»), голова комітету Верховної Ради у закордонних справах (2014–2019):
Українську політику в майбутньому мають визначати ті, хто мають візію держави та довели свою спроможність служити країні й здатність працювати в команді на спільний результат. Але, крім візії, ми маємо виробити стратегію досягнення цілі, покращити внутрішню координацію для змістовної трансформації та мати потужну адвокацію наших інтересів на міжнародній арені.
Після провалу проєкту «Новоросія» і «русского мира» московські ідеологи невпинно втілюють нові операції — від федералізації до спроб розвалу державності через народовладдя чи ще раніше озвучений концепт «нєсколько Украін». Тому ми маємо відриватися від Московії. І це теж завдання політики майбутнього — в умовах наступу російської агентури, десакралізації інститутів влади та дискредитації держави сіяти енергійний оптимізм та віру в перемогу. Переграючи і російські сценарії, і олігархічні. Чи готові ми до раптової відставки Зеленського? До міжнаціональних конфліктів, протестів, боротьби кланів на території РФ чи інших сценаріїв у Москві, як у часи розпаду Радянського Союзу? Чи мають політики відповіді на такі виклики майбутнього України?
Читайте також: Економічний прогноз. Погляд експертів і бізнесменів
Майбутнє належить тим, хто зуміє об’єднати Україну довкола національних цінностей та інтересів. Лідерство — це ще й готовність бути позаду майбутніх лідерів. Бо державотворення — це безперервний процес. І треба готувати наступників. Дочекавшись свого Вашингтона чи Голду Меїр, ми маємо знати, що не повинно бути вічних Тетчер. Політики роз’єднання, протиставлення, заганяння людей у штучний поділ країни Порошенка та Зеленського не створюють ґрунту для якісного середовища змін. Замість популізму та електоральної інфантильності потрібні зрілість, відповідальність та вдячність. Це ті риси, які ми бачимо у добровольчо-волонтерському середовищі, у середовищі українських митців, які за останні роки якісно змінили культурний простір країни, у сфері ІТ, креативної індустрії, інженерії. У синергії з професійними порядними патріотичними політиками та управлінцями ці люди мають оновити політичний клас. Трансформуючи країну через реформи, ми повинні вже зараз дбати про культивування політиків нової якості — носіїв нової політичної традиції творення та розвитку державності, розбудови інституцій, праці на суспільне благо. Це можуть і повинні бути представники різних груп людей.
Як цього досягти? Постійним просвітництвом через мережування. Справжні державницьки орієнтовані змінотворці, які довели свою спроможність забезпечити вирішення проблем, розвиток і прогрес упродовж 2014–2020 років, об’єднуються з метою поширення досвіду та творення мереж. Виховати, навчити, тренувати та об’єднати в «мережу мереж» людей, що можуть бути у різних політсилах (бо партії наразі слугують інструментом потрапляння в політику), у різного рівня місцевих радах, у державних установах, бізнесі тощо. Ми вже розпочали такий процес і вбачаємо свою місію саме в цьому — в довгострокових інвестиціях у людей як основу успіху України.
Віталій Безгін, народний депутат (партія «Слуга народу»):
Мені б хотілося, щоб це були люди вже мого покоління (Безгін 1990 року народження. — Ред.). Не так принципово, чи матимуть вони західну освіту, чи ту, яку отримали всередині країни. Головне, щоб вони в принципі розуміли, що політика — це не про здобуття влади (як «politics»), а про продукування тих чи інших поглядів та їх втілення в життя (як «policy»). Коротше кажучи, мені хочеться бачити у владі нове покоління. Що ж до середовища походження, на мій погляд, це має бути все ж таки креативний клас у правильному розумінні. Люди, які дивляться на розвиток країни крізь європейську призму. Це якраз не суто вікова характеристика. Коли я кажу про креативний клас, то маю на увазі не лише представників так званих креативних індустрій. Це і малий та середній бізнес загалом. Я також хочу, щоб, говорячи про політиків, ми не мали на увазі лише людей, відірваних від життя. Іншими словами, якщо людина має досвід участі у місцевому самоврядуванні, то було б правильно, щоб вона рухалася політичними сходами нагору, в центральну владу. Щоб це не були просто умовні «парашутисти», які щоразу обираються в мажоритарному окрузі завдяки «гречці» і потім займаються тим, що відбивають інвестовані у кампанію гроші.
Чи відбуваються такі процеси вже зараз? Якщо говорити, наприклад, про громади, які є членами Асоціації міст України (у них краще зі статистикою), то близько 40% голів оновилося після нещодавніх виборів. Якщо брати до уваги склад депутатів рад громад, то там відбулося ще більше оновлення. Проте дуже часто це було лише оновлення облич, але натомість виникало чимало питань щодо наявності чи відсутності бодай базових знань про функції місцевого самоврядування. Тому вікове оновлення є, а от про якість поки що говорити важко. Ми побачимо це за підсумками І кварталу наступного року. Рік перехідний, складний і до того ж кризовий із огляду на пандемію. Я не знаю, наскільки ці нові політики будуть спроможні впоратися з проблемами. От у цьому контексті я б поки що поставив на найбільш досвідчених.
Юлія Світлична, народна депутатка (позафракційна), очільниця Харківської ОДА (2016–2019):
Українська політика зараз перебуває в дуже непевному стані. В ній багато «випадкових» людей, і це, на мою думку, відображає стан речей у суспільстві. Люди не можуть реалізуватися професійно, невдоволені становищем країни і, як наслідок, беруть все у власні руки, маючи хибне уявлення, що політика не потребує досвіду і ретельної системної підготовки. В майбутньому це має відсіятись, і на сцену мають вийти ті, хто поєднає в собі енергію, прагнення змін і професіоналізм.
Переконана, що важливі не так вікові та соціальні особливості, як уміння вести діалог. Фаховість, розуміння актуальних проблем і любов до країни — як на мене, базові принципи політиків майбутнього. Суспільство прагне порозуміння замість штучного розколу за надуманими критеріями, який нав’язується популістами. І на мою думку, політику майбутнього мають робити ті, хто зможе віднайти золоту середину, той шлях держави, який об’єднає всіх українців і збереже нашу країну. Люди, які робитимуть це системно і виважено.
Я вважаю, що не має бути поділу на соціальні ролі і групи у суспільстві. Це роз’єднує і аж ніяк не працює на зміцнення країни. Кожен, хто є громадянином України, має бути корисним для неї та натомість отримувати від держави захист, можливість розвитку і відчуття стабільності. В суспільстві має бути відчуття єдності, а в який спосіб кожен робить свій внесок у розвиток держави, не є ключовим питанням. Разом і тільки разом ми зможемо досягти впевненого і гідного завтрашнього дня для кожного.
Читайте також: Хронічно кризовий курс
Ярослав Юрчишин, народний депутат (заступник голови партії «Голос»):
Покоління, яке вже народилося і виросло в незалежній Україні, мобільніше і більше пов’язане зі світом. Але для нього більш звичні швидкі, оперативні дії, аніж системна робота заради досягнення конкретної мети. Умовно кажучи, це покоління флешмобів. Від цього дуже залежить, чи буде створено в Україні щось на зразок мозкового центру, структур, які б могли проєктувати майбутнє, виходячи з українського інтересу. Бо зараз маємо план Росії стосовно України, план Заходу, але, на жаль, немає плану України стосовно України. Цьому новому поколінню, попри його надзвичайно велику ефективність, свободу, здатність ухвалювати рішення та втілювати їх без будь-яких розмірковувань, необхідно мати певне готове русло, аби хтось створив для них цю картинку світу і України в світі.
Бо самі вони, напевно, радше постійно розриватимуться між можливостями та реагуватимуть на поточну ситуацію, ніж оцінюватимуть її в перспективі. І тому дуже важливо, щоб це модерне покоління українців уже прийшло на якийсь систематизований проєкт України майбутнього. У нового покоління точно буде ліберальніше сприйняття економіки: вільний ринок, менше сподівання на державу в сенсі соціальних виплат — але водночас буде гострий запит на якісний культурний продукт. Для України надзвичайно важливо, щоб українські локалізації фільмів, спектаклі, виставки були світового рівня. Сьогоднішнє покоління може собі дозволити не споживати російський чи західний «ширвжиток».
Воно обирає якість. І якщо Україна не створить якісного продукту такого рівня, воно переорієнтується на закордонний продукт. Але запит на такий національно ідентифікований культурний продукт точно буде. Як і на національно ідентифіковані кроки в економічній та безпековій сфері. І запит на гарантування безпеки збережеться, незважаючи на ліберальність у розрізі економіки.
Перед Україною постають виклики такого рівня, що люди, які є активними в певній сфері, апріорі змушені співпрацювати з іншими сферами. І чи варто зараз очікувати від політичного істеблішменту якихось проривних рухів чи нових ідей? Навряд чи. Вони, скоріш за все, мали б вийти з активістського середовища в широкому розумінні цього слова — не просто громадських активістів, а активістів бізнесу, волонтерського і ветеранського середовищ. До речі, останнім часом вони максимально професіоналізуються, і це величезний позитив. Проте поки що вони ще не здатні генерувати власне політичне представництво. Вони зможуть зайти в політику з різних партійних проєктів. І дуже сподіваюся, що в підсумку зможуть консолідуватися і створити альтернативу теперішньому істеблішменту.