Із 26 по 29 листопада в онлайн-форматі відбувся міжнародний конгрес із психіатрії DGPPN–2020, який організовують раз у три роки під патронатом Всесвітньої психіатричної асоціації (WPA) та Німецької асоціації психіатрії, психотерапії та психосоматики (DGPPN). Ця важлива міжнародна подія вкотре стала чудовою можливістю для фахівців галузі ознайомитися зі станом справ у сфері психіатрії та обмінятися досвідом і думками щодо майбутніх напрямів чинних галузевих розробок на міжнародному рівні.
Однією з фокусних тем цьогорічного конгресу стало психічне здоров’я в час пандемії коронавірусної хвороби. За останні місяці у Європі й усьому світі було здійснено чимало опитувань і клінічних досліджень щодо впливу COVID-19 на наше ментальне здоров’я та добробут. Пандемія не тільки змінила пріоритети в повсякденному житті кожного — вона також кинула виклик психіатрам та іншим фахівцям зі сфери. Президент DGPPN Андреас Гайнц наголосив: «Загалом карантин та ізоляція сприяють психічним захворюванням — особливо афективним і тривожним розладам, а також психозам. В епідеміологічних дослідженнях ми щоразу бачимо, що соціальна ізоляція є важливим фактором стресу. На це також вказує метааналіз інституту Шаріте. Водночас в умовах локдауну зростають скарги на тривогу й депресію серед решти населення. Але є й позитивні реакції. Так, наприклад, пацієнти з компульсивно-обсесивними скаргами фіксують полегшення свого психічного стану, оскільки люди стали частіше мити руки й дезінфікувати все навколо. Отже, психічно хворі люди по-різному реагують на ситуацію».
Читайте також: Лікарі, колективний імунітет та маски – огляд наукових новин про коронавірус
Європейська психіатрична асоціація (EPA) зазначає, що кількість тих, хто потребуватиме психіатричної допомоги, зростатиме впродовж наступних місяців, оскільки з психопатологічної точки зору нинішня пандемія є відносно новою формою стресу. Німецький професор психіатрії Арно Дайстер під час відкриття пресконференції конгресу зазначив: «Люди зазвичай орієнтуються на попередній досвід. Ми поводимося так, як уже траплялося в інших схожих ситуаціях. Але у випадку пандемії це стає абсолютно неможливим, і саме тому сучасна ситуація дуже важка з погляду психології та призводить до симптоматики тривожних розладів». Цей стрес порівнюють із природними катаклізмами — такими, як землетруси чи цунамі. Але в таких випадках природні надзвичайні ситуації обмежуються певною територією та певним часом, і люди більш-менш знають, що можуть урятуватися, якщо захочуть або мають можливість це зробити. Пандемію коронавірусної хвороби також порівнюють із міжнародними воєнними конфліктами. Але в разі війни ми умовно можемо впізнати ворога, натомість у ситуації з пандемією загроза може бути скрізь, навіть від людини, що перебуває поруч із нами.
Італійський професор психіатрії Андреа Фіорелло та його французький колега Філіп Горвуд уважають, що психічне здоров’я та психосоціальні наслідки пандемії COVID-19 можуть бути особливо серйозними як мінімум для чотирьох груп людей:
1. Для тих, хто безпосередньо чи опосередковано контактував із вірусом.
2. Для тих, хто на момент пандемії вже був вразливим до біологічних або психосоціальних стресових факторів (зокрема, люди з певними психіатричними розладами).
3. Для медичних працівників.
4. Для тих, хто активно стежить за новинами з численних медіаканалів.
Науковці також припускають, що у світі може виникнути дефіцит медичних працівників через їх емоційне вигорання та психічне виснаження. Так, згідно з дослідженнями китайських учених, які обстежили 1257 медичних працівників у Китаї, у більш ніж половини учасників виявили ознаки депресії, високий рівень тривожності й безсоння. У медичних працівників, які доглядали за пацієнтами з COVID-19, рівень виявлених симптомів депресії, тривоги та безсоння був вищим порівняно з іншими медичними працівниками.
Додатковий наслідок пандемії — це зростання споживання алкоголю. Жодних зустрічей, жодної людської близькості: соціальна ізоляція дуже небезпечна з огляду на алкозалежність. За даними дослідницької компанії Nielsen, продажі алкогольних напоїв у США в перші тижні локдауну зросли на 55% порівняно з аналогічним періодом торік. А дослідження Центрального інституту психічного здоров’я в німецькому Мангаймі показало, що згідно з анонімним онлайн-опитуванням 3200 учасників, більш ніж третина (37%) опитаних стала споживати в останні місяці більше алкоголю, ніж зазвичай. Фахівці радять усім постраждалим підтримувати тісний зв’язок одне з одним за допомогою будь-яких сучасних видів зв’язку.
Читайте також: Донорство. Рутинне геройство
На жаль, соціальна ізоляція й карантинні обмеження також сприяють підвищенню суїцидальності, оскільки саме соціальний зв’язок є критичним фактором емоційного здоров’я та соціальної стабільності. Про численні випадки самогубств, пов’язаних із коронавірусною хворобою, повідомляють у США, Великій Британії, Італії, Німеччині, Бангладеш, Індії та інших країнах.
Унаслідок заходів боротьби з вірусом у світі зросло безробіття. Чимало людей у всьому світі втратили роботу. Ще більше людей почуваються незахищеними й бояться втратити робоче місце. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР), рівень безробіття після початку пандемії мав найвищі показники за останні десять років. Навіть у найкращих випадках прогноз зайнятості OECР-2020 передбачає, що рівень безробіття до кінця року може досягти 9,4%. Це було би найвищим показником із часів Великої депресії 1930-х років і означало би 25 млн нових безробітних.
Уся ця загальна й особливо економічна невизначеність впливає на розвиток афективних розладів і суїцидальної поведінки та створює додаткові причини для хвилювання фахівців психіатричної галузі. У зв’язку з цим професор Детлеф Дітріх із Європейської асоціації депресії (EDA) доповів: «Є всі підстави для занепокоєння, що вторинні наслідки пандемії COVID-19, такі як утрата роботи й відчуття самотності, упродовж найближчих двох років призведуть до зростання кількості людей із депресіями. Альтернативні методи лікування, такі як телефонні й відеоконсультації, звісно, корисні, але не завжди достатні. Особиста терапія часто пропонує дієвішу та швидшу допомогу. А тому кожен має мати можливість скористатися нею в будь-який час, навіть під час пандемії». Ще одним наслідком пандемії для психічного здоров’я може бути той факт, що психіатричні проблеми вважатимуться менш важливими за фізичні. «Ми повинні й далі виступати за своїх пацієнтів та їхніх опікунів; наші пацієнти часто потребують тривалого лікування, постійної підтримки й порад, особистих зустрічей зі своїми лікарями або терапевтами. Їхні права на лікування, зокрема в період соціального дистанціювання, повинні бути збережені», — наголошують психіатри Фіорелло й Горвуд. Добре звучить, але не завжди так само ефективно працює в реальному житті. З власного досвіду — авторці цієї статті на психіатричну консультацію в німецькому Штутгарті довелося чекати кілька місяців через неймовірні черги. І відеоконсультації в цьому випадку дійсно можуть допомогти — принаймні протриматися до офлайнового візиту до лікаря.
Інший аспект, на який звертають увагу психіатри, пов’язаний зі стигмою та вже присутньою дискримінацією щодо інфікованих осіб і членів їхніх родин. Боротьба із соціальною стигматизацією щодо хворих на COVID-19, а також людей, які за ними доглядають, має стати ще одним пріоритетом для працівників психічного здоров’я в найближчі місяці, наголошують Фіорелло та Горвуд. Також не останню роль у наявних умовах відіграв інтернет, завдяки якому поширюється велика кількість неперевірених і недостовірних новин. Таке перевантаження інформацією назвали «інфодемічним», оскільки так звані фейки іноді поширюються швидше за сам вірус. А це натомість створює додаткові причини для занепокоєння й паніки.
Читайте також: Жертви звички. Чому хворіють українці
На стигматизацію впливають насамперед два фактори: по-перше, новизна хвороби й пов’язана з нею невпевненість, а по-друге — загалом страх перед невідомим. Натомість стигма може вплинути на соціальну згуртованість і спричинити ще серйозніші проблеми зі здоров’ям та труднощі в боротьбі з вірусом. І тут важливо знати, що сам спосіб комунікації про коронавірусну хворобу є вирішальним для уникнення страху й упереджень. Спеціалісти з ВООЗ та ЮНІСЕФ навіть розробили спеціальну пам’ятку для запобігання соціальній стигматизації хворих на коронавірусну хворобу. Наша мова може посилити наявні негативні стереотипи чи припущення, помилкові зв’язки між хворобою й іншими факторами, а також створити та поширити страх або знелюднити тих, хто страждає на коронавірусну хворобу. Так, наприклад, у цій пам’ятці зазначено, що певні слова, такі як підозра чи ізоляція, уже можуть викликати стигматизуючі установки. Також не треба пов’язувати хворобу з місцем перебування чи етнічною приналежністю: це не «китайський» і не «азійський» вірус. Офіційну назву хворобу (COVID-19) обрали зумисне таку, щоб уникнути стигматизації. Застосування дегуманізуючої термінології на кшталт «люди, які заражають інших чи поширюють вірус» також створюють враження, ніби хворі зробили щось погане. Натомість про ризик зараження й загалом про COVID-19 бажано говорити на основі науково перевірених даних. Також важливо утримуватися від поширення неперевіреної інформації, чуток і перебільшень на зразок «чума» чи «апокаліпсис».
Фахівці радять позитивніше спілкуватися й наголошувати на ефективності заходів профілактики й лікування. Уряди, засоби масової інформації, так звані інфлюенсери й усі громадяни разом відіграють важливу роль у припиненні стигматизації. Кожен може уважно й обережно комунікувати, підтримувати медичних працівників та одне одного і створювати позитивне середовище для зміцнення соціальної згуртованості й емпатії.