У чому, на вашу думку, полягає сенс інвестицій у культуру й міжкультурні зв’язки в такий кризовий час, як-от нині?
— Нині, звісно, маємо безпрецедентну кризу. Очевидно, багато в кого постає питання, навіщо за таких умов перейматися культурою. Але зараз також ідеться про кризу ізольованості, про небезпеку розпаду суспільства як один із найгірших можливих наслідків. І все це — про культурні виклики. Поточна криза — велика руйнаторка, але водночас вона підсвітила й посилила процеси, які вже відбувалися. Ізоляція, діджиталізація, деглобалізація — усе це вже тривало, а нині значно посилилося. Питання в тому, що з цим робити.
Звичайно, діджиталізація передбачає великі можливості, проте сьогодні через неї багато людей опинилися й живуть у своєрідних бульбашках. А це також культурна проблема. Багато людей нині, а особливо впродовж локдаунів, споживають культурний продукт: музику, кіно, книжки — будь-що. На все це дуже високий запит. Так, у час кризи ми дивимося, що нам може запропонувати культура. Ще раз повторю: культура — це про людей, про зав’язування стосунків, про дотичність. Це не чарівна паличка, але один із засобів, що дає людині змогу не залишатися самотньою. Дуже важливо розуміти: культура дає нам змогу залишатися у сфері публічності. Не забуваймо, що ми — люди, а не лише біологічні істоти, для яких передусім важить забезпечення власного виживання. Водночас дуже важливо забезпечити нам людське життя — і тут ідеться про культуру, бо ми також культурні істоти. Саме тому нам важливо забезпечити й захистити культуру. Під час кризи постають питання, чи хочемо ми порятувати людей, суспільство? Тут варто згадати, що саме культурні зв’язки творять наше суспільство, оцю велику громаду. Декілька тижнів тому відбулася велика конференція, на якій йшлося про Ірак. Ця країна перебуває у кризі й має всі мислимі проблеми. Одним із питань на конференції було створення системи захисту іракської культурної спадщини. Чому? Бо це важливо для самих іракців, це має символічну цінність. Не стверджую, що це найперша річ, яку треба зробити для Іраку, але до неї також варто ставитися як до важливої.
В одному з інтерв’ю ви зазначили, що культура може стати фундаментом для створення спільного європейського публічного простору. Чому спільним знаменником вважаєте саме культуру, а не щось інше?
— Європейська публічна сфера вельми фрагментована. Доводиться говорити про публічні сфери національного рівня, на якому дискутують різні європейські країни. Натомість загальноєвропейська публічна сфера досі перебуває на етапі становлення. Культура дає митцям із різних країн змогу встановлювати нові контакти між собою й водночас створювати спільний простір для комунікації. Розділ «Культура» у європейських газетах і журналах — це місце, де і слід шукати спільний публічний простір Європи. Коли ви глянете на ці шпальти, то побачите, що там завжди йдеться про вихід за межі національних кордонів. Про те, що створюють не лише митці певної країни, а й іноземні. Культура — це те, що творить фундамент для спільного європейського публічного простору.
Читайте також: Ілля Разумейко: «За відсутності творчої свободи композитори не можуть створювати якісний мистецький продукт»
Одним із наріжних проблемних питань для країн ЄС є інтеграція мігрантів до своїх суспільств. Усі йдуть різними шляхами й мають і позитивний, і негативний досвід. Чим тут може зарадити культура?
— Легких рішень ця проблема не має, до того ж вона потребує часу. Давайте повернемося до тези, що культура — це завжди про людей. Культура як така не є монолітною. А люди мають кілька ідентичностей, і важко сказати, яка з них провідна впродовж життя. Внесок, що його культура може зробити до дискусії про міграцію, полягає в тому, що всі ми складні, а не прості. Якщо в певній ситуації одна група стикається з іншою, то за таких умов їм дуже важко порозумітися і знайти розв’язання спільної проблеми. Зовсім інша ситуація, коли індивід усвідомлює свою належність не до однієї, а до різних інших груп. Одна з найголовніших речей, яку дає культура, полягає в тому, що вона змушує людей думати. Якщо це стається, то вона дієва. Якщо ж вона зосереджена на фіксованих, незмінних речах, то дієвою її не назвеш, бо так змін не досягти.
Про важливість культурної дипломатії в Україні говорять доволі давно. Натомість у ЄС дедалі більше розмов точиться про міжкультурні відносини. У чому полягає відмінність між культурною дипломатією та міжкультурними відносинами у плані сенсів і практик?
— Почнемо з найпростішого. Візьмемо словосполучення «культурна дипломатія», у якому «культурна» — прикметник, а «дипломатія» — іменник. Отже, йдеться про щось, зроблене дипломатами у сфері культури. Дипломати використовують культуру в інтересах своєї держави, і в такому разі мається на увазі публічна політика, коли уряд певної країни звертається до закордонної аудиторії задля своєї мети. Такою є функція культурної дипломатії, і нічого поганого в цьому немає. Створення національних брендів має комерційну мету. При дипломатичних представництвах працюють комерційні відділи, які звертаються до іноземців із таким повідомленням: приїжджайте до нашої країни, бо вона красива, стародавня тощо. Міжнародні культурні відносини є чимось іншим, бо йдеться не про роботу, яку виконують дипломати або бюрократи, як я, а про те, що роблять самі митці чи культурні організації. Задум полягає в тому, щоб створити простір, де митці з різних країн і різні культурні інституції зможуть знайомитися, співпрацювати і створювати культурні продукти від початку до кінця. Такий простір потрібний, щоб заохотити митців виконувати їхню роботу. А для цього треба створити вільний простір, придатний для вільної взаємодії, що виллється у творчість.
Власне, це те, у чому й полягає значення міжнародних культурних відносин. Додам, що в рамках ЄС більше сенсу мають саме вони, аніж культурна дипломатія. Якби йшлося про останню, то на рівні ЄС довелося б займатися промоцією різних 27 європейських культур — за кількістю країн — членів Євросоюзу. Натомість програма ЄС «Креативна Європа» створює умови для митців із різних країн, щоб вони могли співпрацювати, коли виконують свою роботу. Було би непогано розширити цей простір вільної співпраці на інші країни, залучити їхніх митців та їхні культурні організації. Таке розширення передбачає моменти довіри й рівноправності. Можливо, це дасть кращі результати в галузі міжнародних відносин і поліпшить клімат між різними країнами. Також ідеться про те, що ми хочемо показати світові. Об’єднана Європа сповідує принцип, що митці у своїй творчості вільні — власне, саме це ми хочемо показати, а також можливості, які вони мають.
Наскільки потужним виявився удар пандемії COVID-19 на сферу культури і креативних індустрій ЄС?
— Цей вплив велетенський і відчутний. Сьогодні все зачинене в більшості європейських країн. Утрати прибутків у сфері культури значні, що помітно і в роботі музеїв, і музичної сфери. Концертні зали й кінотеатри зачинені, і так триває вже з березня. Нинішня криза стала своєрідним збільшувальним склом, яке дає змогу чіткіше побачити проблеми, які були ще до початку пандемії. Ідеться про умови праці, соціальний захист людей мистецтва. Сьогодні ці питання стають дедалі нагальнішими. Питання в тому, що не всі країни мають законодавство, у якому прописано статус митця, а також моменти, що стосуються його можливої самозайнятості. На це також треба звернути увагу, але передусім — на засоби, які забезпечать рятівне коло для людей цієї категорії. Проте в нинішній ситуації є і позитивні сторони.
Читайте також: Юлія Федів: «Культурні події повинні мати два виміри — віртуальний і реальний»
Передусім ідеться про те, що на умови роботи людей культури звернули більше уваги. Кризу, у якій ми перебуваємо, раніше чи пізніше буде подолано. За найоптимістичнішого розвитку подій — на початку наступної весни. А це спричинить бум культурної діяльності й життя, бо люди прагнуть бути пов’язаними, вони не хочуть залишатися ізольованими. Нині ж ми намагаємося підтримати культурні проєкти доступними нам способами. Із 700 проєктів, над якими ми з колегами працюємо, закрився тільки один. Підтримуємо культурну спільноту як можемо й усі разом чекаємо на кращі часи. Перехід в онлайн має також часткову вигоду. Особливо для тих, хто креативніший і хто зараз розробляє найкращі практики такого переходу. Наприклад, улітку не відбулися фестивалі, бо великі зібрання народу були заборонені, але вони перейшли в онлайн-простір. Фестиваль, що був подією, нині став рухом. Думаю, треба виявити трохи довіри до діяльності та креативності наших митців. Адміністративні заходи з підтримки — це важливо, але також важливо лишатися відкритими й уважними до ідей та практик, що в нинішніх мовах віднайдуть і винайдуть самі митці. Принаймні тому, що це цікаво.
——————————
Волтер Зампієрі є керівником підпрограми «Культура» програми «Креативна Європа» у виконавчій агенції Європейської комісії. Випускник Падуанського університету. У 1997 році захистив докторську дисертацію з порівняльного літературознавства в університеті Конектикута. Від 1997 до 2001 року викладав у Коледжі Святого Хреста (Массачусетс, США), а від 2001 до 2002-го — в Університеті Центральної Флориди. У 2010–2013 роках був заступником керівника координаційного підрозділу й помічником генерального директора з питань освіти та культури Європейської комісії, від 2013-го — керівником підрозділу з питань культурної політики в Генеральній дирекції з питань освіти та культури Європейської комісії.