Президент Дональд Трамп дуже різко критикує голосування поштою, яким зараз через пандемію активно послуговуються американці. Та й загалом називає вибори «шахрайськими». Які наслідки може мати така риторика для якості електорального процесу у США й майбутнього американської демократії?
— Насамперед слід сказати, що для таких заяв немає жодних підстав. Основна причина полягає в тому, що Республіканська партія з певних причин вважає, що не може перемогти на вільних і чесних виборах, а тому почала атакувати процес голосування на багатьох рівнях. Розмови про фальсифікацію й нечесність — це частина довготривалої стратегії із маніпулювання виборами. Звісно, її винайшов не Трамп. Ця історія сягає 2000-х, коли прагнули зменшити кількість виборців. У 2006 році в Індіані запровадили закон про те, що для участі у виборах треба пред’явити посвідчення особи з фото. Такі зміни ввели без жодних підстав щодо фальсифікації виборів. Нововведення було доволі суворим і мало на меті обмежити можливість певних прошарків населення голосувати за Демократичну партію.
Важко зрозуміти, які наслідки матиме такий дискурс. Гадаю, він може знеохотити когось голосувати, але доказів поки що немає. Проте насправді це може вплинути тоді, коли розрив між кандидатами за результатами голосування виявиться незначним, що, швидше за все, призведе до величезної масової нестабільності у країні. Бо може спонукати прихильників того, хто програв, не погоджуватися з результатом. Ситуація дуже відрізняється від тієї, що була 2012 року, коли Обама переміг із 1,2% (дуже мала перевага): тоді питань до результату не було.
Читайте також: Фінальні президентські дебати у США: спокій та Україна
А чи можуть виборці втратити довіру до виборчого процесу через таку риторику?
— Я бачив нещодавні опитування, які свідчать, що виборці з обох боків мають глибоку недовіру до виборчого процесу (згідно з опитуванням NBC News / Survey Monkey, оприлюдненим 2 жовтня, 65% республіканців і 49% демократів стверджують, що «невпевнені» чи «не зовсім упевнені», що вибори будуть вільними й рівними. — Ред.). Тому так, це серйозне питання.
В американських медіа часто можна почути про поляризацію американського електорату. Як думаєте, чи правда це?
— Відбувається повільний процес поляризації. Якщо повернутися до 60-х та 70-х років ХХ століття, то більшість людей, які вивчають США, зауважують той факт, що тоді обидві партії мали консервативне й ліберальне крило, і розбіжності між партіями були не такими значними. Тож насправді виникала занепокоєність, що на кону виборів нічого немає. Історично було так, що Демократична партія підтримувала рабство і протистояла руху за громадянські права, а Республіканська партія й Авраам Лінкольн підтримували громадянські права та протистояли рабству. Далі відбувся зсув по обидва боки. Під час виборчої кампанії Річарда Ніксона расове питання дещо завуальовано з’явилося на виборах. Так, під час кампанії він вдавався до того, що називається політикою «собачого свистка» (dog whistle), використовуючи такий слоган як «жорстокий щодо злочинів» (tough on crime). На перший погляд, слоган не має жодного расового забарвлення, але, звісно, всі розуміли, що йдеться про те, як різні кримінальні елементи говорять про афроамериканців. Республіканці робили це для того, щоб привабити білий расистський електорат. Але водночас вони вважали, що мають утримати серед свого електорату лібералів, яким така неприхована риторика не подобається. Тому вони вдавалися до такої закодованої мови, щоб водночас утримати помірковані групи і привабити расистів. Тобто до порядку денного виборів унесли расові питання. Через це електорат ставав дедалі поляризованішим.
Більше не було груп виборців, прихильних до обох партій. За віком, расою, релігією, проживанням у селі чи місті — обидві частини електорату тепер різні. Тож нині Демократична партія — це партія етнічних меншин і міських лібералів, а Республіканська — сільських консерваторів. Коли формується ситуація, що люди живуть у зовсім різних всесвітах, партійна ідентифікація стає чимось на зразок етнічної чи расової ідентичності. Чимось важливим для того, щоб розуміти, ким ви є. Ви не можете собі уявити, що здатні її змінити; у вас немає друзів — членів інших партій. Моя дружина з Канади, і тут це працює зовсім інакше. На одних виборах ви можете проголосувати за Нову демократичну партію, а на інших — за лібералів. На ще інших могли підтримувати консерваторів. Попри те, що вам подобається ваша партія, тут ви можете собі уявити, що голосуватимете за когось іншого. А у США зараз таке абсолютно немислиме. Для демократії дуже небезпечно, коли обидві сторони бачать перемогу суперника як екзистенційну загрозу своєму життю. Якщо ви відчуваєте, що ваше життя перебуває під загрозою, то цілком можете порушити демократичні правила й норми.
Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"
Але що буде, якщо дві поляризовані групи підійдуть до краю своїх можливостей? Як вони зможуть шукати способів співпраці?
— Важливо визнати, що поляризація не однакова з обох сторін. Нинішні демократи досі схожі на Демократичну партію старого зразка: це коаліція певних інтересів (члени профспілок, етнічні меншини, ліберали, робочий клас). Отже, йдеться про своєрідний «намет», для якого доводиться докладати чимало зусиль, щоб він тримався купи. Багато уваги приділяють лівому крилу Демократичної партії, але переважне коло її виборців — таки центристи. Натомість Республіканська партія сильно орієнтована на дуже гомогенну групу: білих сільських жителів. І саме вони найбільше поляризують голосування. Як це закінчиться, я не знаю. Гадаю, Республіканська партія визнає, що покладатися на цю електоральну групу — це самознищення, вона так не зможе перемагати на виборах.
Їхній електорат зменшується, натомість кількість виборців іншої партії зростає. Саме тому в 2012 році, коли вони програли Обамі, партійна комісія у своїй доповіді чітко рекомендувала розширити свій електорат, долучивши латиноамериканців та інші меншини. Те саме було, до речі, і в Канаді, коли Консервативна партія спробувала включити до свого електорату помітні меншини, зокрема індіанців та індійців, які поділяють їхні консервативні цінності. З боку американської Республіканської партії були спроби розширити електорат. Однак увага республіканців від цього відволіклася, оскільки (як це відкрив Трамп) ядро прихильників партії дуже приваблює така своєрідна сфокусована на расових питаннях риторика. В інтересах деяких політиків притримуватися цієї риторики, що натомість суперечить інтересам Республіканської партії загалом.
Упродовж цієї передвиборчої кампанії набув розвитку The Lincoln Project. До цієї організації належать республіканці, які на нинішніх виборах підтримують Джо Байдена. Як ви охарактеризували б політичні погляди цих людей? Це те поміркованіше крило республіканців, про яке ви згадували?
— Безумовно, те, що вони роблять, окрилює. Це представники республіканських еліт, які працювали в інших адміністраціях. Вони переважно вірять у верховенство права й виступають проти Росії. Історично наша Республіканська партія дуже антиросійська, однак зараз вона хвалить Путіна. Гадаю, що республіканська еліта завжди була нажахана тим, що відбувалося в 2016‑му, і багато хто з них приватно протистояв обранню Трампа, але не хотів робити наступний крок: підтримати Гілларі Клінтон. Але тепер ситуація така погана, що вони готові його зробити.
Читайте також: Альтернативи майбутнього
Звісно, може бути так, що після програшу Трампа вони стануть ядром нової відродженої Республіканської партії. Хоча я дещо сумніваюся в цьому, бо є велика відмінність між республіканською елітою та їхнім ядром. Є ця стара еліта, як представники The Lincoln Project. Вони здатні привести за собою 2–3% електорату республіканців, що вже багато й може вплинути на результат виборів, але цього недостатньо, щоб відродити партію.
Часто можна почути, що американська демократія нині в небезпеці. Чи поділяєте ви таку думку? Якщо так, то які мали би бути кроки, щоб змінити цю ситуацію?
— Гадаю, вона справді в небезпеці. Спроби обмежити доступ виборців до голосування ставить її в небезпеку. Поки що це суттєво не впливає, але ситуація стає гіршою. Інша річ, яку я бачу, це те, що Трамп доклав зусиль, щоб зменшити нейтральність державної бюрократії. Він дозволив таким структурам, як ФБР та інші безпекові агентства, стати політизованими. Країна рухається в напрямі кучмівської України, коли кримінальне правосуддя застосовували для атак на людей, які виступали проти чинної влади. За останні чотири роки Трамп дозволив державним структурам виступати як прибічники одного з політичних таборів і працювати на користь Республіканської партії замість того, щоб залишатися нейтральними органами. Американська держава має неймовірні повноваження арештовувати людей. Коли ж владу використовують, щоб переслідувати опозиційну партію, то демократії настає кінець.
Якщо Трампа переоберуть, усе це зросте вдесятеро. Тому небезпека безпосередня. Це вже розпочалося з Міністерства юстиції та всіх розслідувань.
Гадаю, негативною моделлю для США є Угорщина, де опозицію не заборонено, The New York Times не закрили, але уряд використовує легальні засоби, щоб повністю обмежити опозицію та зробити для неї протистояння уряду значно дорожчим.
——————–
Лукан Ахмед Вей здобув ступінь бакалавра в Гарвардському коледжі 1991 року, 1995-го — магістра в Каліфорнійському університеті в Берклі. У 2001 році здобув звання доктора філософії. Його дослідження сфокусовані на демократизації та авторитарних режимах у країнах колишнього СРСР і країнах, що розвиваються. Автор численних книжок і статей. 2006 року здобув нагороду за найкращу статтю від Американської асоціації політичних наук. Співдиректор програми Петра Яцика з дослідження України при Торонтському університеті та співголова редакційної ради «Журналу демократії» (The Journal of Democracy). Читає курси «Демократія та диктатура» і «Вступ до порівняльної політики». Професор політичних наук університету Торонто.